ДОПОМОГА ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ ЗА СВОЄЮ ПРИРОДОЮ Є ДОПОМОГОЮ САМІЙ ДИТИНІ, А НЕ ЇЇ БАТЬКАМ: ВС

Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги Управління праці та соціального захисту населення міської ради  у справі про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.

Відповідно до обставин справи донька позивача народилась у м. Керч Автономної Республіки Крим, а на час розгляду справи позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.

На підставі рішення суду про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, видано свідоцтво про народження доньки позивача. Позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, але у задоволенні вказаної заяви позивачу відмовлено з посиланням на те, що від народження дитини минуло більше 12 місяців (тобто минув строк, протягом якого позивач мав право на звернення для отримання вищезазначеної державної соціальної допомоги).

Постановою суду визнано поважними причини пропуску особою термінів подачі заяви з усіма необхідними документами до управління праці та соціального захисту населення для призначення і виплати допомоги при народженні доньки та поновлено позивачу строк для звернення до УПСЗН з такою заявою. Але рішенням УПСЗН позивачу знову відмовлено у призначенні та виплаті одноразової допомоги при народженні доньки.

Особа знову звернулась до суду, вже з заявою про роз’яснення рішення, але відповідач листом повідомив позивача про відсутність законних підстав для призначення та виплати допомоги на народження дитини.

Після цього позивач звернулась до суду з позовом до УПСЗН. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, оскільки звернення позивача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини з порушенням встановленого 12-місячного строку обумовлене об’єктивною неможливістю дотримання такого строку внаслідок народження дитини на тимчасово окупованій території України, на якій не діяли органи державної влади України. Також суди виходили з того, що факт поважності причин пропуску строку звернення із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, та поновлення цього строку встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а відтак доказуванню не підлягає.

УПСЗН не погодилось з рішеннями судів та звернулося з касаційною скаргою, яку ВС не задовольнив (постанова від 02.10.2018 у справі №495/3711/17).

Суд касаційної інстанції зазначив, що дійсно згідно з ч. 7 ст. 11 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Пунктом 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 175, також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Проте ВС звернув увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а позивач з об’єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою: всупереч своєї волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим, народження дитини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, отримання свідоцтва про народження дитини українського зразка лише на підставі рішення суду, настання чергової вагітності та загроза її переривання, та отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. 

ВС також вказав, що у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а (К/9901/12622/18) зазначено, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.