КЦС висловився щодо оцінки форми незгоди заінтересованої особи під час розгляду заяви про встановлення факту

Особа звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України. Заявник є громадянином Республіки Ірак та з 1989 по 1992 роки проживав на території України у місті Житомирі, а встановлення даного факту необхідно для набуття заявником громадянства України та отримання ним паспорта громадянина України.

Суд першої інстанції встановив факт постійного проживання особи на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», в період з 1989 року по 1992 рік.

Управління Державної міграційної служби України подало апеляційну скаргу на рішення суду.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, а заяву про встановлення факту залишив без розгляду. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при розгляді цієї справи в порядку окремого провадження виник спір про право, який, відповідно до приписів частини шостої статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, належить вирішувати в порядку позовного провадження, а заява підлягає залишенню без розгляду.
Касаційний цивільний суд не погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Системно проаналізувавши заперечення та апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України ВС дійшов висновку, що доводи заінтересованої особи стосуються виключно недоведення заявником обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених ним вимог, що не є по суті підтвердженням наявності спору про право.

Суд касаційної інстанції зауважив, що при цьому необхідно ураховувати, що у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору про право.

Право заявника на отримання громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» за умови надання відповідних документів Управління Державної міграційної служби не заперечувало, що убачається із його письмового повідомлення.

А само по собі посилання Управління Державної міграційної служби в апеляційній скарзі на існування між ним та заявником спору про право не може беззаперечно свідчити про наявність такого спору.

ВС зазначив про помилковість висновків апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (постанова від 30.10.2019 у справі № 296/289/19).