Об’єкт, прийнятий в експлуатацію, може бути примусово знесений згідно із судовим рішенням, однак не підлягає демонтажу на підставі припису: ВС

Об’єкт, прийнятий в експлуатацію, може бути примусово знесений згідно із судовим рішенням, однак не підлягає демонтажу на підставі припису. Такий висновок зробив ВС в постанові №826/7710/16 від 23 грудня 2019 року.

У ході розгляду справи судами встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі (сквер №2), загальною площею 125,0 кв.м, розташованої за Адресою 1.

Державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна за позивачем проведено 23 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д.

На спірну будівлю 11.06.2015 виготовлено технічний паспорт, в якому зафіксовано про основні фізичні характеристики та вчинено відмітку про прийняття будівлі до експлуатації шляхом реєстрації декларації про готовність до експлуатації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції 25.06.2015 за №КВ 143 151 760 474.

25 березня 2016 року провідним інспектором КП «Київблагоустрій» Біланом В.Р. складено оскаржуваний припис, яким запропоновано усунути виявлені порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розташування споруди за Адресою 1. У разі відсутності такої документації, — демонтувати споруду протягом трьох днів.

У разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи відповідно до норм законодавства.

29 березня 2016 року департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) прийнято оскаржуване доручення, яким, відповідно до Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17 травня 2013 року №711, та Правил благоустрою м.Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 (зі змінами, доручено вжити заходів шляхом демонтажу відповідно до вимог чинного законодавства самовільно встановлених елементів благоустрою у разі відсутності проектно-дозвільної

документації на розміщення павільйону за Адресою 1.

13 травня 2016 року проведено демонтаж павільйону, розташованого за Адресою 1, за результатами чого складено акт проведення демонтажу №03-186.

Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що припис складається за результатами проведеної перевірки. У приписі повинні міститися відомості про особу, на яку складений припис. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про проведення перевірки, за результатами якої складено оскаржуваний припис. Судом першої інстанції вказано, що є незрозумілим на підставі яких фактів (яким чином виявлених) стало відомо про порушення Правил благоустрою м.Києва.

Крім того, в оскаржуваному приписі не ідентифіковано особу, на яку складений припис, тільки зазначено, що порушення вчинено власником споруди. Також не зазначено норму законодавства, яку порушено власником споруди, що не дає змогу встановити за яке саме порушення вимог законодавства таку особу притягнуто до відповідальності. Відомостей про конкретне порушення норм законодавства не міститься і в оскаржуваному дорученні.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що в матеріалах справи містяться матеріали фотофіксації, проте, в порушення вимог пп.20.2.1 Правил благоустрою міста Києва вказані матеріали до припису не долучені та в оскаржуваному приписі відсутній відповідний запис. Таким чином, судом апеляційної інстанції вказано, що суб’єктом владних повноважень не дотримано вимоги, встановлені підпунктом 20.2.1 пункту 20.2 розділу ХХ

Правил, а тому відсутні підстави вважати, що Позивач належним чином повідомлений про винесення припису.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 6.09.2005 №2807-IV визначено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Частинами першою, другою статті 34 цього ж Закону встановлено, що правила благоустрою території населеного пункту — нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято

рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила. Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об’єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об’єктах благоустрою — територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

На виконання названих вище вимог Закону №2807-IV рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 було затверджено Правила благоустрою.

Згідно з положеннями розділу І Правил благоустрою тимчасова споруда — це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Водночас, за визначенням частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності —

одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив’язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об’єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об’єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об’єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об’єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил (підпункт 13.2.3. Правил благоустрою).

Своєю чергою, за приписами підпунктів 13.3.1-13.3.4 пункту 13.3 Правил благоустрою порядок демонтажу малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

У разі виявлення самовільно встановлених малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив’язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вноситься припис його власнику (особі, яка здійснила встановлення) з вимогою усунення порушень шляхом демонтажу об’єкта протягом семи робочих днів, крім тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, відсутніх в матеріалах єдиної цифрової топографічної основи території м.Києва, на демонтаж яких надається один робочий день. Власник (особа, яка здійснила встановлення) проводить демонтаж з обов’язковим відновленням благоустрою території.

Якщо власники (особи, які здійснили встановлення) об’єктів, зазначених у пункті 13.3.1 цих Правил, ухиляються від демонтажу в строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради демонтаж, перевезення, зберігання таких об’єктів здійснюється Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради та районними в м.Києві державними адміністраціями на підставі рішень, зазначених в пункті 13.3.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з подальшим відшкодуванням усіх витрат власником (особою, яка здійснила встановлення) тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчика для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства або малої архітектурної форми, винним у порушенні благоустрою.

Рішення про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив’язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради за поданням районних в м.Києві державних адміністрацій.

За фактом демонтажу складається акт зовнішнього огляду (акт демонтажу) малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, який підписується представниками Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, КП «Київблагоустрій», представниками районних в м.Києві державних адміністрацій, а також власником (особою, яка здійснила встановлення) об’єкта (у разі його присутності).

На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що Департамент наділений повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу та надавати відповідні доручення виключно щодо об’єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні законодавства, зокрема, Правил благоустрою.

Разом з тим, згідно з приписами частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким положенням Основного Закону України кореспондують приписи статей 319, 328 ЦК України, за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частин першої, другої статті 182 цього ж Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В свою чергу, за визначенням пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, статтею 331 ЦК України (частина друга) встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Об’єктами ж будівництва, у розумінні абзацу п’ятого частини першої статті 4 Закону №3038-VI є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Системний аналіз названих правових норм законодавства дає підстави для висновку, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об’єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджених судами попередніх інстанцій під час судового розгляду споруда, про яку ідеться у спірних приписі та дорученні про її демонтаж, є нерухомим майном щодо якого за позивачем здійснена реєстрація права приватної власності у встановленому законом порядку.

Така державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, не скасована, й у матеріалах справи відсутні відомості про те, що незаконність набуття права власності позивачем на вказаний об’єкт нерухомості встановлена судом.

Поряд із цим, колегія суддів зауважує, що позивач не звертався з жодними заявами до відповідних органів стосовно отримання дозволу на розміщення вищезгаданої споруди як елемента благоустрою (малої архітектурної форми, майданчика для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності тощо).

Колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідно до приписів частин першої, восьмої статті 39 Закону №3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належать до I—III категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Також, статтею 39-1 Закону №3038-VI передбачено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об’єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

В той же час, за змістом частин першої, другої статті 38 вищезгаданого Закону, у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

Відтак, закінчений будівництвом об’єкт, прийнятий в експлуатацію на підставі зареєстрованої органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об’єкта до експлуатації, поданої замовником, може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом №3038-VI згідно судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим Законом суб’єкта владних повноважень, однак, не підлягає демонтажу відповідно до закону №2807-IV і розроблених на його виконання Правил благоустрою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №826/27173/15 від 4 грудня 2019 року <…>.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відтак, судові рішення підлягають зміні в частині підстав для часткового задоволення позовних вимог.