Опубликовано Karina 9 Янв 2019 в Новости судебной практики | Нет комментариев
Колишня дружина звернулась до суду з позовом до чоловіка з приводу поділу майна подружжя. Позивач зазначала, що за час шлюбу ними за договором купівлі-продажу придбано житловий будинок. Згодом будинок істотно збільшився у своїй вартості унаслідок їх спільних трудових і грошових затрат. Особа покликалася на те, що після розірвання шлюбу відповідач чинить перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю, вважаючи, що придбаний будинок є його особистою приватною власністю. Тому позивач просила суд поділити спільне майно подружжя, визнавши право власності на спірний житловий будинок по 1/2 частині за кожним з них.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом та просив визнати право особистої приватної власності на будинок та земельну ділянку. Чоловік зазначав, що спірний житловий будинок він придбав на кошти, виручені від продажу успадкованого будинку. А, оскільки вартість придбаного будинку була менше успадкованого, на решту коштів він зробив ремонт у будинку, поліпшив його. Дружина ж грошових коштів на придбання будинку не надавала, участі в ремонті та поліпшенні будинку не приймала.
Суд першої інстанції вирішив задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Суд поділив будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя та визнав за сторонами право власності на 1/2 частину будинку за кожним.
Суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок було придбано за час шлюбу сторін, а тому він є спільним сумісним майном подружжя, оскільки чоловік не довів, що купив його саме за ті кошти, які він отримав від продажу свого спадкового будинку, а за час шлюбу внаслідок спільних трудових і грошових затрат сторін житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості.
Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний під час перебування сторін у шлюбі в інтересах сім’ї з метою покращення умов проживання. Чоловік не довів, що він особисто та виключно за особисті кошти поліпшував будинок та робив всі будівельні роботи у ньому, не спростувавши доводи позивача за первісним позовом про її безпосередню участь у поліпшенні цього будинку. Спосіб участі позивача у набутті спірного домоволодіння не є визначальним при встановленні належності майна на праві спільної сумісної власності, оскільки це не залежить від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). А чоловік не довів джерело походження грошових коштів, які були сплачені за різницю вартості між проданим та придбаним домоволодіннями.
ВС не погодився з таким вирішенням спору та скасував рішення судів у частині вирішення первісних позовних вимог про поділ майна подружжя.
Суд касаційної інстанції визнав за дружиною право власності на 16,2% домоволодіння, а за чоловіком на право власності на 83,8% домоволодіння .
ВС зазначив, що встановивши, що спірне домоволодіння вартістю 170 662,00 грн частково було придбано за грошові кошти, отримані чоловіком від продажу домоволодіння, яке належало йому на праві особистої приватної власності (156 501,48 грн, що дорівнює 91,7% вартості), а частково за спільні грошові кошти подружжя (14 160,52 грн, що дорівнює 8,3 % вартості), апеляційний суд залишив поза увагою вимоги статті 62 Сімейного кодексу України та висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи, яким підтверджено, що вартість робіт і матеріалів, витрачених на проведення ремонту у домоволодінні після його придбання у 2007 році (поліпшень) складає 24,1 %, і дійшов неправильного висновку про те, що частка дружини у домоволодінні складає 50%.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням того, що на придбання домоволодіння були витрачені спільні кошти подружжя у розмірі 8,3% його вартості, а вартість усіх поліпшень домоволодіння після його придбання складала 24,1%, то частка дружини у спірному домоволодінні складає 16,2% (4,15%+12,05%).
ВС звернув увагу на те, що для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю (постанова від 19.12.2018 у справі № 206/7058/13-ц).
