Юридическая Компания

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

Опубликовано 6 мая 2019 в Главная | Нет комментариев

Серед цивільних справ доволі поширеними є справи про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відомо, що право власності гарантується та захищається Конституцією України, Цивільним кодексом України, Житловим Кодексом, тощо.

Власники житлових приміщень, будинків чи квартир, нерідко стикаються з проблемою, коли член сім’ї  або інша зареєстрована в належному їм будинку, квартирі  особа виїжджає за кордон чи переїжджає до іншого населеного пункту на постійне місце проживання, тривалий час просто відсутня, однак продовжує бути зареєстрованою за старою адресою реєстрації місця проживання.

Що робити в такому випадку, адже, як приклад,  необхідно сплачувати грошові кошти за використання комунальних послуг із кількості зареєстрованих осіб, здійснити розпорядження власності або вчинити інші дії, які потребують згоду зареєстрованої особи.

Саме для таких випадків, адвокати Юридичної компанії-Лєгал підготували для Вас даний матеріал. Як діяти, якими правовими нормами керуватись, читайте далі.

Так, стаття 383 ЦК України передбачає, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживння членів своєї сім’ї, інших осіб. 

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім’ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Варто знати: умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією.

В Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить тривалого часу. Так, деякі власники вже змінили місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного житлового будинку не беруть участі в його утриманні протягом певного часу, наприклад 3-х років, то необхідно ставити питання про використання житла не за призначенням.

ЖК поширив правила щодо збереження житла також наймачів, членів їх сімей. Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців – з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою.

Відповідно до ст. 71 ЖК України за тимчасової відсутності наймача або членів сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім ’ ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Тимчасова відсутність особи може биту безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Так, значну кількість таких позовів становлять позови власників житла (громадян) до осіб, які користувалися житлом на правах сім ’ ї власника, і в даний час перестали бути членом сім ’ ї. При розгляді таких спорів деякі адвокати застосовують норми ст. 71, 72 ЖК України, що вважається помилковим.

Зміст ст. 405 ЦК України передбачає, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім ’ ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім’ї. Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Серед даної категорії справ, найбільшу їх масу становлять саме позови про визнання колишніх членів сім’ї такими, що втратили право на користування житлом після розірвання шлюбу.

Наприклад, суть позовних вимог така: відповідач вселився до спірного житлового будинку після реєстрації шлюбу з позивачем. Після розірвання шлюбу з будинку вибув, однак не знявся з реєстрації, протягом тривалого часу не проживав у будинку, не брав участі в його утриманні. Позовні вимоги щодо визнання особи такою, яка втратила право користування житлом задоволено.

Або, інший приклад, позивач просила визнати такими, що втратили право на користування житлом її родичів, які не проживають у її квартирі, а зареєструвались для того щоб їх дитина могла ходити до школи в м. Одеса. Таким чином відповідачі зареєстровані, але фактично не проживають у спірній квартирі більше року, не беруть участі у її утриманні, що спричиняє незручності власниці квартири. Даний позов також задоволено.

Отже, коли член сім’ї, інша особа без поважних причин понад встановлені строки не проживає в житловому приміщені та не бере участь у витратах по утриманню будинку (квартири), а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення в такому випадку власник житла має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

Такий позов до фізичної особи пред’являється в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Варто звернути увагу, що норма про визнання особи такою, що втратила право користування житлом може бути реалізована за наявності двох обов’язкових складових, які повинні бути доведені під час судового розгяду, а саме:

  • термін не проживання в житловому приміщенні понад один рік.
  • особа не проживає за адресою своєї реєстрації саме без поважних причин.

Такого ж висновку прийшов КЦС ВС у справі № 760/13113/14-ц, постанова від 22.11.2018 та нагадав, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов’язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Доказами про не проживання члена сім’ї можуть бути будь-які фактичні дані,

 зокрема: пояснення свідків, котрі підтвердять в суді факт не проживання особи в житловому приміщенні; акти про відсутність члена сім’ї протягом одного року за місцем проживання;  довідки відділення поштового зв’язку про те, що особа не отримувала поштові відправлення, які надходили на її ім’я чи особисте листування із якого вбачається, що особа дійсно змінила місце проживання;  інші докази зокрема: утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо.

Після розгляду справи і задоволення позовної заяви про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням, власнику житлового приміщення необхідно отримати рішення суду, котре набрало законної сили, та звернутись із заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до центру надання адміністративних послуг,   до якої додати відповідне рішення суду.

Як підсумок до наведеного, зазначимо, що кожна ситуація є індивідуальною, тому варто порадитись із адвокатом перед поданням до суду відповідної заяви. Невірно зазначені позовні вимоги можуть призвести до відмови у задоволенні позову та безпідставної втрати часу та коштів.

Правильне і кваліфіковане надання юридичної допомоги є запорукою у отриманні позитивного результату.

За консультацією та правовою допомогою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням  пропонуємо звертатись до адвокатів Юридичної компанії-Лєгал за адресою: Адміральський проспект, 25

Конт. телефон: 701-88-71; 068-124-25-85; 097-754-79-48