ВС НАГАДАВ, НА ЩО ЗВЕРТАТИ УВАГУ ПРИ ПОДІЛІ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

Суди розглядали справу за позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Позивач зазначала, що за час шлюбу з відповідачем вони набули наступне майно: малосімейну квартиру, автомобіль, гаражне приміщення, які підлягають поділу рівними частками. Позивач просила виділити їй у власність малосімейну квартиру, а відповідачу залишити у власності автомобіль та гаражне приміщення.

Відповідач зазначав, що спірну квартиру він придбав за власні кошти, гараж не належав йому на праві власності, а перебував у користуванні як члена кооперативу, а кошти на придбання автомобіля було йому подаровано до дня народження.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про можливість задоволення позову лише в частині розірвання шлюбу. Суди виходили з того, що позивач не надала доказів того, що джерелом набуття майна, яке вона просила поділити, є спільні кошти подружжя або їх спільна праця.

Позивач подала касаційну скаргу на рішення судів, яку ВС задовольнив частково, скасував рішення судів в частині поділу квартири та направив в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВС зазначив, що тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

ВС зауважив, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п’ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

ВС звернув увагу, що суди встановили, що під час шлюбу відповідно до договору купівлі-продажу, відповідачем придбано квартиру, право власності на яку зареєстровано за ним.

При відмові у задоволенні позову про поділ квартири, суди зробили висновок, що спірна квартира не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки була придбана за кошти, отримані від продажу попередньої квартири, належної відповідачу на праві власності ще до реєстрації шлюбу з позивачем.

Але Верховний Суд визнав такий висновок судів передчасним, оскільки аналіз змісту договору купівлі-продажу квартири свідчить, що він укладений відповідачем за згодою дружини (постанова від 07.11.2018 у справі № 405/2391/15-ц).