Опубликовано Karina 14 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Частина 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок стягувача додати до заяви про примусове виконання рішення квитанцію про сплату авансового внеску та визначає категорії осіб, які від сплати авансового внеску звільняються.
Позивач звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи відмову Управління державної виконавчої служби (далі – УДВС) відкрити виконавче провадження за його заявою.
Суд встановив, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС було надіслано позивачу повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, у зв’язку з ненаданням стягувачем документів на підтвердження сплати авансового внеску.
Позивач не заперечував, що він не належить до осіб, які звільнені від сплати авансового внеску. Проте у своїй заяві до УДВС позивач, зокрема, зазначав про те, що на даний час він не працює, кошти на життя він змушений позичати, причому розмір отримуваних позик є навіть меншим за прожитковий мінімум. Заявник вимушено не працює з 2005 року з причин, які пов’язані із захистом ним і його сім’єю своїх прав і свобод.
Суд першої інстанції вирішив позов задовольнити частково, визнав протиправними дії УДВС в частині надіслання повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Також суд зобов’язав Управління ДВС вирішити питання про відкриття виконавчого провадження, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вказав на те, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають сенс.
Суд дійшов висновку, що дії щодо надіслання відповідачем повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстав несплати останнім авансового внеску є такими, що не відповідають критеріям, закріпленим у п.3 і п.8 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправними.
З рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, який зазначив, що державний виконавець жодним чином не відреагував на доводи заявника (стягувача) і не вчинив дій щодо з’ясування і врахування наведених ним обставин несплати авансового внеску (постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 у справі № 857/2052/18).
Слід зазначити, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядались в касаційному порядку, оскільки Касаційний адміністративний суд Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження.
