ВС РОЗ’ЯСНИВ, ЧИ МОЖЛИВО ВІДІЙТИ ВІД ВІДПОВІДНОСТІ РЕАЛЬНИХ ЧАСТОК ІДЕАЛЬНИМ ПРИ ВСТАНОВЛЕННІ ПОРЯДКУ СПІЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ КВАРТИРОЮ

Суди розглядали спір про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням. Позивач зазначала, що після смерті чоловіка стосунки між нею та матір’ю покійного погіршились, вона почала чинити їй та її дочці перешкоди у користуванні належною її дитині частиною квартири, а саме встановила нові вхідні двері, не надала ключів від них.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Суд виходив із того, що частина квартири належить дитині, в інтересах якої діє її мати, а відповідач чинить їм перешкоди у користуванні майном, що позбавляє позивача та її неповнолітню дочку права користуватися та володіти належним нерухомим майном. Суд вважав за можливе визначити порядок користування спірною квартирою, запропонований позивачем, який відповідає інтересам дитини, а відповідачі іншого варіанту не запропонували.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування житловим приміщенням, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні ним і в цій частині відмовив позивачу. Апеляційний суд виходив із того, що дитині належить на праві власності 1/4 частки квартири, а площа кімнати, яку просить виділити у користування позивач, перевищує ідеальну частку житлової площі на 10,475 кв. м, що є значним перевищенням належної їй частки у житлі та не ґрунтується на положеннях статті 358 ЦК України. 

Верховний Суд рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував, що неповнолітня особа є власником 1/2 частки спірної квартири, а не 1/4 частки, як помилково зазначив апеляційний суд.

ВС зазначив, що відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість., але при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Суд роз’яснив, що співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Суд також звернув увагу, що у даній справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов’язковим. 

Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. ВС вказав, що при цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв’язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова від 03.10.2018 у справі № 363/928/16-ц).