ВС РОЗ’ЯСНИВ, ДО ЯКОГО СУДУ ЗВЕРТАТИСЬ ЗА СТЯГНЕННЯМ СЕРЕДНЬОГО ЗАРОБІТКУ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ ПРО ПОНОВЛЕННЯ НА РОБОТІ

Особа звернулась до районного суду міста Києва з позовною заявою до Банку про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Суд на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) відмовив у відкритті провадження у справі та роз’яснив особі право на звернення до районного суду м. Дніпропетровська із заявою в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України.

Суд першої інстанції зазначив, що трудовим законодавством визначено порядок вирішення питання про застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди шляхом звернення з відповідною заявою до органу, який розглядав спір про поновлення на роботі, а не шляхом пред’явлення самостійного позову в іншій справі, а тому заявлені вимоги не підлягають правовому захисту в іншому провадженні, ніж в провадженні, в якому повинно було розглядатися таке питання.

Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов особи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але цей висновок не впливає на правильність оскаржуваного судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі, а позивач зобов’язаний був звернутися з відповідною заявою до органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі та стягнення відповідних сум, тобто до районного суду міста Дніпропетровська.

С такою позицією суддів не погодився Верховний Суд, який скасував судові рішення, а справу направив для продовження розгляду до районного суду міста Києва.

За змістом статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд касаційної інстанції зазначив, що перелік органів, які розглядають трудові спори, наведений у статті 221 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах; районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Трудовий спір про поновлення позивача на роботі розглядався судом, а відтак із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі він повинен був звернутись саме до суду, як органу, уповноваженого на розгляд такого питання.

Верховний Суд зауважив, що безпосередньо процедура судового розгляду та юрисдикційні питання, пов’язані, зокрема, з вирішенням питання територіальної юрисдикції та обранням повноважного суду, регламентуються відповідним процесуальним кодексом.

А чинним цивільним процесуальним законом не встановлено обов’язку особи звертатись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі саме до того суду, який вирішував спір про поновлення на роботі. 

Тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, звертаючись до районного суду міста Києва, позивач правомірно обрав у межах власних процесуальних повноважень для себе більш прийнятними умови територіальної підсудності та подав позов до суду за місцезнаходженням юридичної особи відповідача (постанова від 30.01.2019 у справі № 755/11180/18).