ВС РОЗ’ЯСНИВ, ЩО Є ВИЗНАЧАЛЬНИМ ПРИ ВІДМЕЖУВАННІ ЗАМАХУ НА ВБИВСТВО ВІД УМИСНОГО ЗАПОДІЯННЯ ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ

Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Відповідно до вироку суду засуджений завдав потерпілому, який в цей час спав, удар ножем у шию, внаслідок потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).

Суд кваліфікував дії засудженого як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілий прокинувся, а також внаслідок того, що йому було вчасно надано кваліфіковану медичну допомогу, з чим погодився апеляційний суд.

ККС у складі Верховного Суду не визнав таку кваліфікацію вірною, дії засудженого перекваліфікувати з ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК та призначив йому за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. 

Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб’єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом — завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

ВС роз’яснив, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. 

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Для з’ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Суд вказав, що визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

ВС звернув увагу, що відповідно до матеріалів провадження, засуджений ножем завдав потерпілому удар у життєво-важливий орган — шию. Сам засуджений не заперечує, що хоча і діяв умисно, проте не бажав настання смерті потерпілого, зазначає, що якби мав наміри вбити потерпілого, то не йшов би з ним до лікарні, не купляв би ліків, нічого не завадило б йому довести свій злочинний намір, направлений на вбивство, якщо би він у нього був. 

Судом встановлено, що після того, як потерпілий отримав поранення у шию, він прокинувся, відчувши сильний біль, вскочив з ліжка та, злякавшись за своє життя, почав заспокоювати засудженого, а засуджений, виконавши всі дії, які вважав за потрібне, припинив свій напад, пішов з потерпілим разом до лікарні, де йому було надано першу медичну допомогу.

Колегія суддів колегія ВС не визнала вірним мотивування суду першої інстанції, з огляду на поведінку засудженого після вчинення злочину та суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, які свідчили про те, що він вчинив всі необхідні дії, які залежали від його волі та не мав наміру вбивати потерпілого. Засуджений утримався від подальших протиправних дій, намагався викликати швидку допомогу, супроводив потерпілого до лікувальної установи, отже усвідомив свою вину та намагався запобігти тяжким наслідкам, вживши всіх заходів щодо надання йому медичної допомоги, що свідчить про відсутність умислу на вбивство (постанова від 09.10.2018 у справі № 760/4968/15-к).