Опубликовано Karina 29 Окт 2018 в Новости судебной практики | Нет комментариев
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 289 КК (незаконне заволодіння транспортним засобом) до покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років без конфіскації майна та звільнено від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до вироку суду особа з метою незаконного заволодіння транспортним засобом проник у гараж, звідки незаконно заволодів мопедом.
Захисник засудженого покликався на те, що його підзахисний добровільно заявив у правоохоронні органи про незаконне заволодіння транспортним засобом та повернув його власнику, а тому суд мав би звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.
Так, ч. 4 ст. 289 КК передбачено, що звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.
ККС ВС погодився, що, визнавши особу винуватим у вчиненні злочину, суд не врахував наявність підстав, передбачених ч. 4 ст. 289 КК, для звільнення його від кримінальної відповідальності.
Із показань у суді потерпілого та свідка ними вранці було виявлено зникнення з гаражу їх мопеда та заявлено про це до відділення поліції. В той же день засуджений повернув мопед та повністю відшкодував завдані збитки.
Свідок також підтвердив, що працівникам поліції стало відомо про те, хто викрав їх транспортний засіб лише після того, як засуджений повернув мопед і він подзвонив в поліцію, розповівши про повернення йому транспортного засобу.
Засуджений повністю визнав вину у пред’явленому обвинуваченні та показав, що вночі зайшов до відкритого гаража та звідти викрав мопед, який сховав у будинку своїх батьків. У цей же день знайомих опитували працівники поліції про обставини зникнення транспортного засобу, в тому числі і його, але він злякався та не розповів про вчинене. Згодом у той же день, повернув мопед, а потім пішов до відділення поліції та добровільно розповів про вчинений ним злочин.
З показаннями засудженого про те, що він добровільно заявив про вчинений злочин правоохоронним органам, апеляційний суд не погодився, пославшись на те, що тільки після опитування працівниками поліції засуджений вирішив повернути мопед.
Верховний Суд не погодився з таким твердженням апеляційного суду та зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що засуджений повернув власнику транспортний засіб після того, як про факт вчинення ним злочину стало відомо правоохоронним органам. А повідомлення власника працівникам правоохоронних органів про повернення йому викраденого мопеду на підставі зізнання в цьому засудженого не вказує на недобровільність подальшого з’явлення особи до правоохоронних органів.
ВС зауважив, що мотиви поведінки особи, яка добровільно повідомляє про вчинене нею незаконне заволодіння транспортним засобом, можуть бути різними і юридичного значення не мають (докори сумління, каяття, страх перед покаранням тощо).
ВС зазначив, що аналіз конструкції ч. 4 ст. 289 КК вказує, що цією нормою встановлено спеціальний вид звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 289 КК та визначено чотири умови його застосування: 1) вчинення вперше незаконного заволодіння транспортним засобом, крім випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства; 2) добровільна заява винної особи про вчинений злочин правоохоронним органам; 3) повернення транспортного засобу власнику; 4) повне відшкодування завданих збитків.
Cуд звернув увагу, що у ч. 4 ст. 289 КК не вказано на обов’язкову послідовність вчинення відповідних дій, які складають умови застосування цього виду звільнення, тому послідовність вчинення відповідних дій не може впливати на застосування судом до особи ч. 4 ст. 289 КК, оскільки цей спеціальний вид звільнення є імперативним та безумовним і пов’язаний з позитивною посткримінальною поведінкою винного.
Визначальним при цьому є підтвердження добровільності заяви винної особи до правоохоронного органу та проміжок часу, у який це відбулося (дві складові цієї умови).
Вказана вище умова означає, що особа без будь-якого зовнішнього примусу безпосередньо або за допомогою інших осіб добровільно в будь-якій формі (усній, письмовій, за допомогою засобів зв’язку тощо) повідомляє правоохоронним органам про те, що нею вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом. При цьому ініціатива може виходити не лише від винного, але й від інших осіб, наприклад, його родичів чи близьких. Однак саме рішення про добровільну заяву винний повинен прийняти самостійно, усвідомлюючи, що на той момент його ще не викрито у вчиненні кримінального правопорушення (суб’єктивний критерій добровільності).
Оскільки законом не зазначено, коли саме особа має пред’явити заяву про вчинений злочин правоохоронним органам, за висновком ВС, добровільну заяву в правоохоронні органи про вчинення кримінального правопорушення (юридичний факт, що за наявності інших умов припиняє відповідні кримінально-правові відносини) винний має зробити тільки в певний проміжок часу.
Початковим моментом при цьому є вчинення особою злочину, передбаченого ст. 289 КК, а кінцевим моментом є час, з якого особі достеменно стало відомо про її викриття правоохоронними органами, що не пов’язане з її добровільними діями щодо повернення транспортного засобу власнику та відшкодуванням завданих збитків, але до вручення особі письмового повідомлення про підозру (часовий критерій добровільності) (постанова від 09.10.2018 у справі № 688/1744/16-к).
