Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет № 15-93, діяв на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України,національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.
Крім того, 09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов’язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, врахували, що зі змісту підписаного позивачем кредитного договору вбачається погодження сторонами того, що підпис позичальника на договорі є письмовим підтвердженням ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про валюту кредитування, сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також надання позичальнику іншої інформації, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство. Крім того, підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений із Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-банк», затверджених наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року, які йому роз’яснені та з якими він погодився.
З огляду на викладене, з урахуванням відсутності законодавчої заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті та ознайомлення ОСОБА_1 із умовами кредитування, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, графіком платежів, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним.
