Опубликовано director 5 Дек 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Фабула судового акту: Цілком життєва ситуація – потрібно купити квартиру, а грошей на повну її вартість не вистачає. Що роботи? Звісно йти в банк, оформлювати іпотеку на ідеальну частку квартири, сплачувати гроші продавцю та й жити собі потихеньку.
Але ж іноді трапляється і так, як писав у своєму нетлінному творі класик сучасної української літератури Лесь Подерев’янський «і вже крадеться п#$%$&$ць з своєю усмішкою хижой»… Грошей у позичальника для сплати кредитних платежів нема, банк подає позов про виселення з квартири без надання іншого житла у порядку ст. 109 ЖК – родина на вулиці.
Чи є порятунок від такої ситуації?
Є! Але звертає увагу читача на те, що запропоноване рішення стосується лиже житла яке частково придбано за іпотечним кредитом.
У даній справі між банком та позичальником було укладено кредитний договір, забезпечений іпотекою квартири. При цьому лише 1/4 частка вказаного жила була придбана за кредитні кошти.
У подальшому рішенням суду на вказану квартиру у зв’язку із невиконанням боржником своїх зобов’язань звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно шляхом продажу предмета іпотеки.
Банк використовуючи свої права як кредитора надіслав на адресу боржника вимогу про добровільне звільнення ним та всіма зареєстрованими особами предмета іпотеки, яка залишилась без виконання.
В зв’язку із цим банком було подано позов про виселення боржника з квартири.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов банку залишили без задоволення, оскільки передбачені законом підстави для виселення відповідачів з іпотечної квартири без надання їм іншого постійного житла відсутні, оскільки предмет іпотеки був не у повному обсязі придбаний за рахунок кредитних коштів, а належав відповідачу у розмірі 3/4 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло.
Проте, банк вирішив довести свою правоту у Касаційному цивільному суді, але ж знову отримав негативне для себе рішення.
Захищаючи права боржника КЦС зазначив, що за нормами ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
При цьому одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення (ст. 39 Закону).
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.
Отже, сукупність норм ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту ст. 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлого приміщення не допускається.