Юридическая Компания

ВС/КЦС: Згода органу опіки на продаж житла у якому зареєстрована дитина, але яке не належить її батькам, НЕ ПОТРІБНА (ВС/КЦС № 1612/2343/12 від 20.03.2019)

Опубликовано 21 мая 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Фабула судового акту: Цікаве судове рішення у якому Касаційним цивільним судом проаналізовано повноваження органів опіки та піклування в частині надання згоди на відчуження майна, у якому проживає неповнолітня особа, але при цьому ані неповнолітня особа ані її батьки не є власниками такого житла.

Слід звернути увагу читача, що сам по собі цей спір було ініційовано батьками дитини з метою уникнення від виконання кредитних зобов’язань за досить цікавою схемою…

У даній справі мати надала своєму сину довіреність на продаж належної ї квартири на підставі якої останній продав вказану нерухомість своїй колишній дружині.

У подальшому продавець (син колишньої власниці житла – своєї матері) уклав договір банківського кредиту при цьому засобом забезпечення за договором іпотеки стала саме квартира, яка була продана ним раніше своїй колишній дружині.

У зв’язку із невиконанням умов кредитного договору банком у судовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки – згадану вище квартиру.

Колишнею власницею квартири було подано позов про визнання договору-купівлі продажу квартири, укладеного між сином власниці та його колишнею дружиною нікчемним оскільки на момент продажу у квартирі проживала та була зареєстрована її малолітня онука. Проте органом опіки та піклування попередньої згоди на таку продаж надано не було внаслідок чого було порушено права неповнолітньої дитини, що згідно положень норм статей 71, 215, 224 ЦК України тягне за собою нікчемність договору.

Вказана справа розглядалась судами неодноразово проходячи усі інстанції.

Слід зазначити, що суди в цілому погоджувались із доводами позивача.

На такі судові рішення банком було подано касаційну скаргу, яка Касаційним цивільним судом була задоволена та у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення КЦС послався на таке.

За нормами ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

З аналізу вказаних норм випливає, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до матеріалів справи позивач є бабою, а не матір’ю малолітньої, яка проживає як член сім’ї власника у спірній квартирі, а тому для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири згоди органу опіки і піклування не потребувалося.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім’ї власника відносяться подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Таким чином, малолітня дитина мала право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, який до того ж укладено з її матір’ю.

Враховуючи, що права та інтереси малолітньої дитини вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Дитина має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням квартири, що належала її бабі, не порушені.

За матеріалами Протокол