Позивач оскаржував постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення, передбаченого частиною 1 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і загальнообов’язкове державне пенсійне страхування).
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали протиправною та скасували постанову заступника начальника Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників податків про накладення на особу адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 165-1 КУпАП.
Суди виходили з передчасності висновків про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 165-1 КУпАП, оскільки факт невиконання (неналежного виконання) Товариством (генеральним директором якого є останній) вимог пункту п’ятого статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VІ зафіксовано в акті, складеному податковим органом за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки, який, є лише відображенням фактичних даних і не створює жодних правових наслідків для учасників спірних правовідносин. Висновки, викладені в акті перевірки, беруться до уваги податковим органом при вирішенні питання про можливість винесення, зокрема вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, прийняття рішення про застосування штрафних санкцій із визначенням розміру грошових зобов’язань, які, в свою чергу, відповідно до положень Податкового Кодексу України, набувають статусу узгоджених лише після завершення процедури їх оскарження, яка була ініційована Товариством.
Іншого висновку дійшов КАС ВС, який скасував судові рішення, а справу направив на новий розгляд.
Далее
Суди розглядали провадження за обвинуваченням громадянина Палестини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК.
Вироком суду особу визнано винуватим у тому, що він в ході сварки, діючи з необережності у формі злочинної недбалості, спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння та засуджено за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2008 році» звільнено від покарання як особу, не позбавлену батьківських прав, яка на день набрання чинності Законом мала неповнолітню дитину, котрій не виповнилося 18 років.
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Касаційну скаргу подав прокурор, який просив вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і закрити кримінальне провадження. Прокурор зазначав, що в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження засудженого було видано Україні з Держави Ізраїль для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КК. При цьому згода на притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 128 КК Державою Ізраїль не надавалась, а тому на підставі п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження підлягає закриттю.
ВС касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, скасував судові рішення та закрив кримінальне провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК.
Далее
Прокурор просив суд визнати недійсним рішення сесії сільської ради про надання в оренду Товариству земель запасу сільської ради та зобов’язати звільнити одержані за договорами оренди земельні ділянки.
Прокурор зазначав, що відповідач прийняв оскаржене рішення без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст. 1277 Цивільного кодексу України, а охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обов’язками. Повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, розташованою за межами населених пунктів, з 01.01.2013 належать центральним органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а саме: Головному управлінню Держгеокадастру.
Суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позову прокурора. Суди встановили, що в оренду передаються земельні частки паї, власники яких померли, а станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, спадкоємці вказаних у додатках до договорів фізичних осіб у встановленому законом порядку не прийняли спадщини та не оформили ні права власності на земельні ділянки, ні права власності на земельні частки (паї).
Далее
Велика Палата Верховного Суду відступила від власних висновків щодо визначення юрисдикції справ про «подвійну реєстрацію», а також справ щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно у ситуації, коли між суб’єктами прав на це майно існує невирішений спір.
Зокрема, йдеться про правові позиції, викладені у постановах від 4 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та №826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі №808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі №826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі №815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі №804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі №823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах №820/2675/17 та №803/1125/17.
Спори у цих справах також стосувались оскарження рішення державного реєстратора або запису, здійсненого державним реєстратором у відповідному державному реєстрі щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.
У всіх наведених вище постановах Велика Палата дійшла висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації. А тому спірні відносини мають публічно-правовий характер.
При цьому, відступаючи від власних висновків, ВП ВС спиралась на аргументи, викладені раніше у спільній окремій думці суддів Світлани Бакуліної, Дмитра Гудими, Валентини Данішевської, Олени Кібенко, Лариси Рогач та Віталія Уркевича, а також в окремій думці Олени Ситнік.
Далее
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу представника потерпілих – адвоката на вирок суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій.
Відповідно до судового рішення місцевого суду чоловік був засуджений за кількома статтями Кримінального кодексу України. Апеляційний суд частково змінив вирок.
У касаційній скарзі адвокат зазначив, зокрема, про те, що місцевий суд порушив порядок виклику особи, яка перебуває за межами України, передбачений статтею 566 Кримінального процесуального кодексу України. В результаті цього один з потерпілих не був належним чином повідомлений про дату судового засідання.
Перевіривши матеріали справи, ВС установив: коли під час судового розгляду прокурор змінив обвинувачення на менш тяжкі злочини, суд не вручив потерпілому копію обвинувального акта і не роз’яснив йому право підтримувати обвинувачення в раніше пред’явленому обсязі, грубо порушивши права потерпілого у кримінальному процесі.
Відповідно до закону судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце засідання.
Далее
Позивач оскаржував постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення, передбаченого частиною 1 статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і загальнообов’язкове державне пенсійне страхування).
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали протиправною та скасували постанову заступника начальника Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників податків про накладення на особу адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 165-1 КУпАП.
Суди виходили з передчасності висновків про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 165-1 КУпАП, оскільки факт невиконання (неналежного виконання) Товариством (генеральним директором якого є останній) вимог пункту п’ятого статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VІ зафіксовано в акті, складеному податковим органом за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки, який, є лише відображенням фактичних даних і не створює жодних правових наслідків для учасників спірних правовідносин. Висновки, викладені в акті перевірки, беруться до уваги податковим органом при вирішенні питання про можливість винесення, зокрема вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, прийняття рішення про застосування штрафних санкцій із визначенням розміру грошових зобов’язань, які, в свою чергу, відповідно до положень Податкового Кодексу України, набувають статусу узгоджених лише після завершення процедури їх оскарження, яка була ініційована Товариством.
Далее
