Опубликовано director 7 Окт 2026 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (статті 180 — 181 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс)).
Способи вирішення питання щодо утримання дитини
Батько та матір можуть врегулювати це питання шляхом усної домовленості чи відповідно до статті 189 Кодексу шляхом укладення нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів на дитину, у якому визначать розмір та строки виплати. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Також один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві (стаття 187 Кодексу).
Якщо домовитися не вдається і один із батьків ухиляється від сплати коштів на утримання дитини, матір чи батько, з ким проживає дитина, можуть звернутися до суду для стягнення аліментів.
За рішенням суду аліменти присуджуються:
— у частці від доходу матері, батька;
— у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (стаття 181 Кодексу).
Відповідно до статті 191 Кодексу аліменти на дитину присуджуються:
— за рішенням суду від дня пред’явлення позову;
— в разі подання заяви про видачу судового наказу — із дня подання такої заяви.
Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Доказами вжиття заходів щодо одержання аліментів можуть бути, зокрема:
— листування з відповідачем, аудіо/відеозаписи, які підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату аліментів;
— докази спроб встановити місце проживання, місце роботи, справжній розмір заробітку відповідача;
— покази свідків, які підтвердять, що позивач звертався до відповідача стосовно вказаного питання.
Важливо розуміти різницю між стягненням аліментів на дитину за минулий час та стягненням заборгованості за аліментами.
Так, стягнення за минулий час має місце, коли аліменти ще ніколи офіційно не призначали, але один із батьків фактично не утримував дитину. Серед причин, чому особа, з якою проживає дитина, не подала на аліменти раніше, може бути правова необізнаність чи намагання домовитися в позасудовому порядку.
Стягнення заборгованості здійснюється, коли аліменти вже були призначені (рішенням суду, договором про сплату аліментів, заявою платника про відрахування коштів із заробітної плати тощо), але їх не сплачували або сплачували не в повному обсязі.
Стягнення аліментів на дитину за минулий час та заборгованості за аліментами
Згідно зі статтею 194 Кодексу аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.
Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, – до досягнення нею двадцяти трьох років.
Відповідно до статті 199 Кодексу, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою — підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору — судом (стаття 195 Кодексу).
Відповідальність за прострочення сплати аліментів
У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім (стаття 196 Кодексу).
Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (стаття 197 Кодексу).
За матеріалами: Міністерство юстиції України
Далее
Опубликовано director 1 Окт 2026 в Новости | Нет комментариев
Асоціація приватних виконавців України надала роз’яснення щодо основних змін, які передбачає Закон № 4833-IX. Основна частина Закону набирає чинності 23 жовтня 2026 року та передбачає цифровізацію окремих етапів виконавчого провадження й удосконалення порядку виконання судових рішень та рішень інших органів.
Однією з передбачених змін стане автоматичне зняття арештів після повного погашення заборгованості. АСВП формуватиме та надсилатиме повідомлення про розблокування рахунків і виключення особи з Єдиного реєстру боржників.
Зміни стосуватимуться і цифрових фінансових інструментів. Стягнення поширюватиметься на електронні гроші та електронні гаманці, а також рахунки у фінансово-технологічних сервісах та необанках.
Для громадян, внесених до Єдиного реєстру боржників, змінюється порядок роботи з депозитами: банкам забороняється продовжувати строк їх дії, а кошти з таких депозитів спрямовуватимуться на виконання зобов’язань.
Окремо передбачено принцип єдиного виконавчого провадження. Завершене провадження можна буде поновити за заявою замість відкриття нового, що має запобігати дублюванню арештів і записів у реєстрі боржників.
Передбачається також електронна взаємодія АСВП із банківськими установами та іншими органами через цифрові канали для швидшого виявлення активів боржника.
Водночас розширюються соціальні гарантії боржників: майже вдвічі підвищується рівень заборгованості, за якого заборонено звертати стягнення на єдине житло боржника.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Опубликовано director 24 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев
Порядок розподілу спадкового майна залежить від того, за якими правилами особа була закликана до спадкування та яким чином вона відмовилася від прийняття спадщини.
Міністерство юстиції роз’яснило, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом шестимісячного строку. Така відмова є безумовною та беззастережною, а відмовитися лише від частини спадщини не можна.
Якщо від спадщини відмовився спадкоємець за заповітом, його частка переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. У разі відмови спадкоємця за законом його частка переходить до інших спадкоємців тієї самої черги. За їх відсутності право на спадкування отримує наступна черга.
Водночас ці правила не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця або заповідач здійснив підпризначення. Крім того, протягом строку для прийняття спадщини відмову можна відкликати. Якщо ж спадкоємців, які могли б прийняти спадщину, немає, її за рішенням суду можуть визнати відумерлою.
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Опубликовано director 23 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев
Підприємства мають вести військовий облік призовників, військовозобов’язаних і резервістів, із якими укладені трудові договори. Хто відповідає за такий облік, які документи необхідні та які штрафи передбачені за порушення, повідомили у Міноборони.
Військовий облік за місцем роботи ведеться щодо призовників, військовозобов’язаних і резервістів, які працюють за трудовим договором. За загальним правилом до них належать:
- чоловіки віком від 18 до 60 років, а для вищого офіцерського складу – до 65 років, якщо вони не виключені з військового обліку;
- жінки, які перебувають на військовому обліку, зокрема за медичними або фармацевтичними спеціальностями.
Правило поширюється як на основне місце роботи, так і на сумісників. Якщо дію трудового договору призупинено, роботодавець продовжує вести військовий облік такого працівника.
Водночас облік на підприємстві не ведуть щодо осіб, виключених з військового обліку, ФОП-підрядників та працівників за цивільно-правовими договорами. Якщо працівника мобілізували, його дані мають залишатися у списках персонального обліку підприємства до кінця поточного календарного року.
Вести військовий облік зобов’язані всі юридичні особи незалежно від розміру та сфери діяльності. ФОП-роботодавці з найманими працівниками від цього обов’язку звільнені.
За організацію військового обліку відповідає керівник підприємства. Якщо на обліку менше 500 осіб, відповідні обов’язки можна покласти на кадровика або іншого працівника служби персоналу з доплатою до 50% посадового окладу.
Якщо на військовому обліку понад 500 осіб, має бути окрема штатна посада інспектора з військового обліку. При цьому:
- від 2001 до 4000 осіб – 2 штатні інспектори;
- від 4001 до 7000 осіб – 3 інспектори;
- на кожні наступні 3000 осіб – ще один інспектор.
Під час прийняття військовозобов’язаного на роботу роботодавець має перевірити військово-обліковий документ. Якщо використовується електронний документ, він має бути сформований не раніше ніж за 72 години до дати працевлаштування.
Про прийняття на роботу, переведення або звільнення працівника роботодавець має повідомити ТЦК та СП протягом 7 днів після видання відповідного наказу.
Якщо працівник змінив місце проживання, сімейний стан, освіту або посаду, зміни до списків персонального військового обліку необхідно внести протягом 5 днів.
Не рідше одного разу на рік підприємство має звіряти свої списки та військово-облікові документи працівників із даними ТЦК та СП. За наявності технічної можливості це можна робити онлайн через портал «Дія».
Якщо від ТЦК та СП надійшло розпорядження про виклик працівника, роботодавець має:
- видати наказ про оповіщення;
- ознайомити працівника з ним під підпис;
- забезпечити його прибуття до ТЦК та СП або звільнити від роботи на час виконання цього обов’язку.
На підприємстві також мають бути оформлені документи з військового обліку, зокрема наказ про призначення відповідальної особи, списки персонального військового обліку, журнал результатів перевірок, правила військового обліку та відомість оперативного обліку.
Перевіряти ведення військового обліку можуть комісії за участю представників ТЦК та СП, державних адміністрацій, ДПС і Держпраці. Планові перевірки проводять із попередженням підприємства за 10 днів, а позапланові можуть відбуватися без завчасного повідомлення.
У Міноборони зазначили, що за порушення правил військового обліку під час особливого періоду передбачений штраф від 34000 до 59500 грн. Зокрема, відповідальність може наставати, якщо роботодавець вчасно не повідомив ТЦК та СП про прийняття військовозобов’язаного працівника на роботу. За неведення військового обліку відповідальність покладається на керівника підприємства, а за неналежне ведення – на відповідальну за військовий облік особу.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
Опубликовано director 10 Сен 2026 в Новости | Нет комментариев
Індивідуальні номерні знаки дають власникам транспортних засобів можливість персоналізувати свій автомобіль, однак заявлена комбінація має відповідати встановленим вимогам. Якщо за результатами розгляду заяви уповноважений орган не погоджує її оформлення, заявник тепер матиме право для оскарження такого рішення.
Відповідні зміни МВС внесло до Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників. Порядок доповнено положенням, за яким рішення за результатами розгляду заяви про встановлення можливості оформлення індивідуального номерного знака може бути оскаржене відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
Зміни не встановлюють нових правил чи вимог до самих індивідуальних номерних знаків і не означають автоматичного права на отримання бажаної комбінації. Їхнє основне значення полягає у закріпленні процесуальної гарантії для заявника: у разі незгоди з рішенням він може вимагати його перегляду в адміністративному порядку або звернутися до суду. При цьому оскарження не усуває встановлених законодавством обмежень щодо допустимих комбінацій номерних знаків.
Далее
Опубликовано director 7 Сен 2026 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Як поділити майно при розлученні, якщо воно територіально знаходиться як в Україні, так і за кордоном?
Розглянемо на прикладі Постанови Верховного Суду від 12 серпня 2026 року, в якій сформовано правовий висновок: «Спір про поділ нерухомого майна подружжя, що знаходиться за межами України, підлягає виключній підсудності суду держави його знаходження, тому український суд зобов’язаний закрити провадження у цій частині, а не відмовляти у позові по суті. Водночас неможливість поділу закордонної нерухомості не звільняє суд від обов’язку вирішити спір щодо майна, розташованого на території України. У такому разі суд не обмежений запропонованим сторонами варіантом розподілу і має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу«.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
За вказаний період сторони придбали нерухомість як на території України, так і в Туреччині, усе набуте ними нерухоме майно заявлене в позові до поділу.
Зокрема, позивачка посилалася на те, що в 2020 році було придбано два житлові будинки в м. Ізмірі (Турецька Республіка) та інші об`єкти нерухомості а саме: будинок на АДРЕСА_10 та будинок АДРЕСА_11 .
Суди виснували, що для визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, та його поділу, позивачці слід звертатись до відповідного суду Туреччини.
Із наведеним висновком погоджується колегія суддів Верховного Суду (справа № 461/1743/23; провадження № 61-11875св25), з огляду на наступне:
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі — Закон № 2709-IV) визначено, що іноземний елемент — ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема: — хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; — об`єкт правовідносин перебуває на території іноземної держави.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а саме: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 Закону № 2709-IV).
Згідно із частинами першою, другою статті 38 Закону № 2709-IV право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (частина перша статті 40 Закону № 2709-IV ).
У частині другій статті 42 Закону № 2709-IV визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 77 Закону № 2709-IV підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
Аналогічні за змістом норми передбачені Угодою між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, ратифікованою Законом України від 05 липня 2001 року № 2605-ІІІ. Згідно зі статтею 27 Угоди до нерухомості й права власності на неї застосовується законодавство договірної сторони, на території якої знаходиться майно.
Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи по суті щодо нерухомого майна на території Турецької Республіки врахували наведені норми права, а також те, що спір у цій частині виник між громадянкою України та громадянином Туреччини щодо поділу спільного сумісного майна, яке знаходиться за межами України, у зв`язку з чим за законодавством України ця справа є справою з іноземним елементом, а компетентним судом щодо нерухомості за межами України є суд держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно — Турецька Республіка.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року в справі № 428/11139/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 756/15452/17, від 09 березня 2026 року в справі № 761/17032/25, від 01 квітня 2026 року в справі № 676/2141/23.
Стосовно поділу нерухомого майна, розташованого в Україні, необхідно зазначити таке.
Суди відмовили в задоволенні позову, посилаючись на те, що за позицією позивачки такий поділ має відбуватися лише з урахуванням нерухомого майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, тому суд не поділив майно між сторонами: ні те, що знаходиться в Україні, ні те, що знаходиться в Туреччині.
Із такими висновками колегія суддів Верховного Суду погодитися не може.
Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанта поділу майна подружжя за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога — це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 752/18272/18).
Суд має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу.
Підготовлено адвокатом Єфімовою Л.Я. (097-754-79-48) за матеріалами Верховного Суду
Далее
