Чи зобов’язаний підприємець зберігати та надавати первинні документи після припинення діяльності та чи може податкова застосовувати штрафні санкції за їх відсутність? Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2026 року у справі № 420/31837/23 розглянув спір щодо правомірності проведення податкової перевірки через два роки після закриття ФОП і визначив умови застосування наслідків ненадання первинних документів.
Верховний Суд наголосив, що припинення підприємницької діяльності не позбавляє контролюючий орган права провести документальну позапланову перевірку в межах установлених законодавством строків давності. Водночас наслідки ненадання первинних документів, передбачені пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, можуть застосовуватися лише щодо документів, обов’язок зберігання яких на момент перевірки ще не припинився.
Суд зазначив, що строки зберігання документів необхідно визначати окремо за кожним податковим періодом з урахуванням законодавчих змін, карантину та воєнного стану. Крім того, припинення діяльності ФОП не можна без належного обґрунтування прирівнювати до ліквідації платника податків у питанні передачі документів до архіву. Через неповне з’ясування цих обставин Верховний Суд направив справу в частині оскарження податкових повідомлень-рішень на новий апеляційний розгляд.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
ДалееВимоги до змісту реклами передбачають обов’язок повідомляти споживачам про часові межі зниження ціни. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 420/25358/25 (постанова від 23.09.2026 р.), у якій виникло питання, чи потрібно зазначати дати початку та закінчення знижки, якщо вона діє постійно для окремої категорії клієнтів.
Підставою для касаційного перегляду стала незгода Держпродспоживслужби з висновком судів попередніх інстанцій, які визнали безстрокову знижку винятком із вимог законодавства. Попередній підхід ґрунтувався на тому, що внутрішнім наказом суб’єкта господарювання можна встановити постійну знижку, для якої не потрібно визначати строки дії.
Верховний Суд визнав таке тлумачення помилковим, оскільки закон визначає знижку саме як тимчасове зменшення ціни. Суд наголосив: постійна цінова пропозиція є елементом тарифної політики, а не знижкою. Використання цього поняття в рекламі зумовлює обов’язок розкривати часові межі пропозиції.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/news
ДалееЮридична особа, місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія, може здійснювати господарську діяльність після зміни податкової адреси на підконтрольній Україні території, а перерахування їй коштів до цього є забороненою законом господарською операцією, повідомив пресцентр Верховного Суду.
У справі боржник оскаржив дії приватного виконавця, який у межах виконавчих проваджень стягнув кошти на користь стягувача, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.
Боржник просив зобов’язати приватного виконавця повернути стягнуті кошти, посилаючись на обмеження, встановлені ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України«.
КГС ВС зазначив, що здійснення господарської діяльності юридичною особою, місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія, допускається лише після зміни її податкової адреси на іншій території України. Відповідно, перерахування коштів на рахунок такої юрособи до зміни податкової адреси є господарською операцією, забороненою законом.
Суд також наголосив, що відповідні обмеження спрямовані на захист національних інтересів і безпеки держави, а також на недопущення фінансування держави-агресора чи колабораційної діяльності на окупованих територіях.
«Судове рішення не може бути інструментом обходу встановлених законом обмежень», – зазначив КГС ВС.
Оскільки на момент розгляду справи стягувач не змінив податкової адреси на підконтрольній Україні території, правових підстав для перерахування присуджених йому коштів не було.
Водночас після належної зміни та реєстрації податкової адреси стягувач не позбавлений права звернутися до державного або приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження.
За результатами перегляду Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення. Судові рішення попередніх інстанцій змінили лише в частині суми коштів, які приватного виконавця зобов’язали повернути позивачу.
Постанова КГС ВС від 15 жовтня 2026 року у справі №910/3831/22.
Далее14 жовтня 2026 року у справі № 462/10284/23 Верховний Суд сформував висновок: Неможливість отримання нотаріусом від держави-агресора відомостей, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину, внаслідок збройної агресії та припинення дії міжнародних договорів про правову допомогу не може породжувати правову невизначеність щодо спадкового майна та перешкоджати реалізації прав спадкоємця за заповітом, який своєчасно прийняв спадщину й має оригінали заповіту та правовстановлюючих документів, якщо заповіт є правомірним, а інші особи не заявили прав на це майно
Суть спору:
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом, ОСОБА_2 за життя набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_2 на квартиру зареєстровано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».
Позивач ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, перебуває на території України на законних підставах, що підтверджується посвідкою на постійне проживання є сином ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії. Довідкою про реєстрацію місця проживання особи підтверджено, що ОСОБА_1 з 05 січня 2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
16 жовтня 2020 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_2 заповіла належну їй на праві власності квартиру у АДРЕСА_1 , своєму сину ОСОБА_1.
Згідно із свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у рф, м. Москва.
09 серпня 2022 року ОСОБА_1 з метою оформлення своїх спадкових прав звернувся із заявою про прийняття спадщини до Другої Львівської державної нотаріальної контори, де була зареєстрована спадкова справа.
Постановою державного нотаріуса відмовлено у вчиненні нотаріальної дії — видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру у зв`язку із збройною агресією росії проти України та прийняттям Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року. У постанові також вказано, що з урахуванням того, що відповідно до зазначеного Закону Україна зупинила відносини з рф та республікою білорусь та вийшла із Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції від 28 березня 1997 року, нотаріус не має можливості отримати необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину відомості. Крім того, у спадковій справі відсутні оригінали документів про право власності на спадкове майно, а документи, видані у рф не містять апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений.
Висновки Верховного Суду:
За положеннями статті 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У частині першій статті 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають тільки у тому випадку, якщо наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, а при відмові нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Якщо спадкоємець не має можливості оформити спадщину відповідно до вимог законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, питання визначення належності цього майна має вирішуватись у судовому порядку.
У цій справі позивач ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, який подав до нотаріуса у встановлені строки заяву про прийняття спадщини, прийняв спадщину.
Право на спадкове майно позивач не може оформити в нотаріальному порядку у зв`язку з тим, що нотаріусом йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії — видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно (квартиру) у зв`язку із збройною агресією росії проти України та прийняттям Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.
Нотаріусом також вказано, що відповідно до зазначеного Закону Україна зупинила відносини з рф та республікою білорусь та вийшла із Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до Конвенції від 28 березня 1997 року, а тому відсутня можливість отримати необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину відомості. Крім того, у спадковій справі відсутні оригінали документів про право власності на спадкове майно, а документи, які видані у рф, не містять апостилю компетентного органу держави, в якій документ був складений (а. с. 23-25).
Отже, відповідне право позивача на спадкове майно може бути захищене у судовому порядку.
Підпунктом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі, прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або російської федерації, крім набуття ними права власності на такі об`єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.
Отже, дія вказаного нормативно-правового акта Уряду України не поширюється на спірні спадкові правовідносини, оскільки мораторій (заборона) на відчуження нерухомого майна, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187, не застосовується до громадян російської федерації, які набувають право власності на такі об`єкти, зокрема на підставі свідоцтва про право на спадщину, тобто в порядку спадкування (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 733/728/22, провадження № 61-16676св23).
Таким чином, Уряд України запровадив мораторій (заборону) громадянам російської федерації відчужувати майно, набуте ними у власність на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину, але допустив можливість набуття такого майна.
За матеріалами Верховного Суду
ДалееОсоба, яка вимагає усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, має довести своє право на неї, її межі та факт порушення цих меж, повідомили в Херсонському апеляційному суді.
Суд розглянув справу щодо частини земельної ділянки площею 0,0906 га, на якій розташована артезіанська свердловина. Позивачка стверджувала, що успадкований нею будинок розташований на земельній ділянці площею 0,82 га, яка раніше перебувала в користуванні її батьків, а сільська рада нібито самовільно огородила частину цієї території та перекрила доступ до свердловини.
Суд першої інстанції відмовив у позові, оскільки позивачка не надала:
Апеляційний суд звернув увагу, що відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України при набутті права власності на житловий будинок до нового власника переходить право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому самому обсязі, які існували у попереднього землекористувача. Водночас сам обсяг такого права та межі землі мають бути належно підтверджені.
Матеріали справи містили суперечливі дані: у різні періоди в погосподарських книгах зазначалися земельні ділянки площею 0,25 та 0,82 га. Технічної документації щодо встановлення меж у натурі не було. Водночас спірна ділянка площею 0,0906 га має окремий кадастровий номер і зареєстрована за сільською радою на праві комунальної власності. Артезіанська свердловина перебуває на балансі комунального підприємства.
Суд також урахував позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що сторона повинна довести обставини, на які посилається, а самих тверджень недостатньо для визнання відповідних фактів встановленими.
Оскільки позивачка не довела законного права користування спірною ділянкою та порушення її меж, апеляційну скаргу залишили без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №766/2500/24.
ДалееШостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.09.2026 № 320/31215/25 визнав протиправними та нечинними пункти 17 та 17-1 Порядку реалізації експериментального проєкту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабміну від 16 серпня 2024 року № 932.
Спір виник після того, як громадянина, раніше визнаного непридатним до військової служби та виключеного з військового обліку, автоматично взяли на облік повторно. Підставою стало застосування урядового механізму, який передбачав автоматичне взяття на військовий облік чоловіків віком від 25 до 60 років на підставі даних державних реєстрів без направлення на військово-лікарську комісію.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, вважаючи автоматизацію виключно технічною процедурою. Однак апеляційний суд не погодився із таким підходом.
Апеляційний суд наголосив, що законодавство розмежовує зняття та виключення з військового обліку. Особа, яку визнано непридатною до військової служби та виключено з обліку, не може бути автоматично взята на нього повторно без перегляду відповідного рішення у встановленому законом порядку.
Крім того, суд зазначив, що недоліки ведення державного реєстру «Оберіг» не можуть створювати негативних правових наслідків для громадян. Відсутність у реєстрі відомостей про виключення особи з обліку не означає втрати чинності попереднім рішенням.
За результатами розгляду справи апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, визнав оскаржувані положення протиправними та нечинними, а також зобов’язав Кабмін привести нормативне регулювання у відповідність до закону та врегулювати механізм скасування автоматичного взяття на облік відповідних осіб.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее