Юридическая Компания

Новости судебной практики

Чи можна в судовому порядку встановити факт написання правильності транслітерації латиницею імені: ВС

Опубликовано 22 Окт 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Чи можна в судовому порядку встановити факт написання правильності транслітерації латиницею імені: ВС
Заявниця просила суд у порядку окремого провадження встановити факт правильності транслітерації латиницею її імені як «Maria», оскільки так записано в дипломах про вищу освіту та посвідченні водія, а в паспорті громадянина України для виїзду за кордон її ім’я записали як «Mariia».
Районний суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні заяви, оскільки дипломи та посвідчення водія не є документами, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України, враховуючи порядок транслітерації українського алфавіту латиницею.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та закрив провадження у справі, зробивши такі правові висновки.
Тлумачення ч. 1 ст. 293 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд розглядає справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого юрисдикційного органу.
Подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки Таблицею транслітерації українського алфавіту латиницею, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року № 55, визначено, в який спосіб здійснюється транслітерація українського алфавіту латиницею. Паспорт, де впроваджене таке написання імені, виданий ДМС України, і в разі незгоди з діями цього органу вони можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом подання заяви в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.
Наведене виключає можливість розгляду заяви про встановлення факту правильності транслітерації латиницею імені особи в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Оскільки вимоги заявниці взагалі не підлягають судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено їх вирішення.
Постанова Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 591/5199/20 (провадження № 61-19527св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100063001.
Далее

Виділення в натурі частки зі спільного майна-квартири та відшкодування частини квартири, яка є різницею між ідеальними частками: ВС

Опубликовано 15 Сен 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Виділення в натурі частки зі спільного майна-квартири та відшкодування частини квартири, яка є різницею між ідеальними частками: ВС
Районний суд задовольнив позовну вимогу про виділення в натурі частки зі спільного сумісного майна – квартири, яка складається з п’яти кімнат, а фактично – із двох окремих ізольованих квартир, які мають визначені межі. Водночас суд указав, що розбіжність між ідеальними частками сторін у майні становить 5,6 кв. м і є несуттєвою під час вирішення спору, а оскільки відповідачі відмовилися від компенсації вартості їхньої частки, це питання судом не вирішується.
Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, вказавши, що відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України позивачі повинні були внести на депозитний рахунок суду грошові кошти на відшкодування частини квартири, яка є різницею між ідеальними частками сторін. Проте позивачі цього не зробили, тому їхній позов задоволенню не підлягає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи визначено, що спірну квартиру можливо поділити на дві окремі квартири без втрати їх цільового призначення. При цьому під час такого поділу позивачам виділено на 5,6 кв. м більше, ніж їхня частка у спільному майні.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами протягом тривалого часу фактично існував порядок користування квартирою, зокрема позивачі користуються частиною, яку й просили їм виділити. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що різниця у виділених сторонам частках (5,6 кв. м) не є суттєвою.
Апеляційний суд помилково обґрунтував свої висновки положеннями ст. 365 ЦК України, оскільки предметом спору є не примусове припинення часток відповідачів у спільному майні, а виділення в натурі частки позивача зі спільного сумісного майна, що регулюється положеннями ст. 364 ЦК України та відповідає предмету позову. Ця стаття не передбачає внесення вартості різниці між виділеними та ідеальними частками сторін. Відшкодування вартості такої різниці можливе за згодою відповідачів.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що позивачі не ставили вимог на підставі ст. 365 ЦК України, а тому вирішив спір поза межами позовних вимог.
Із постановою Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 645/873/18 (провадження № 61-5215св21) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99555960
Далее

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення: ВС

Опубликовано 31 Авг 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення: ВС

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту. Судові рішення мотивовані тим, що земельні ділянки придбані, а розважальний комплекс побудований за спільні кошти подружжя в період їхнього спільного проживання.

Про це повідомляє пресслужба ВС.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позову з огляду на таке.

У травні 2011 року заочним рішенням суду розірвано шлюб між подружжям, а в листопаді 2019 року за заявою дружини суд скасував це рішення, прийняв відмову чоловіка від позову про розірвання шлюбу й закрив провадження у справі. 

У 2007 році чоловік придбав дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. У 2010 році сільська рада передала йому у власність земельну ділянку. На ній чоловік побудував ТРЦ, і в серпні 2011 році отримав свідоцтво про право власності на споруду.

На виконання рішення суду про стягнення з чоловіка грошового боргу у 2017 та 2018 роках був накладений арешт на все належне йому на праві власності нерухоме майно.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке:

  • учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з-під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження у справі про розірвання шлюбу після пред’явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
  • заява позивачки про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява її чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані через вісім років після звернення з позовом та ухвалення рішення і лише після звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з відповідача. Відповідач та інший кредитор позовні вимоги визнавали;
  • поділ спільного майна подружжя не може використовуватися для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу й накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

При цьому Верховний Суд наголосив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не допускаються також дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20) за посиланням.

Далее

Щодо суті та зміст податкової консультації: ВС

Опубликовано 25 Авг 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Щодо суті та зміст податкової консультації: ВС
ПОСТАНОВА 13 серпня 2021 року справа № 816/1510/16 адміністративне провадження № К/9901/32885/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
 
У вересні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка» (далі — позивач, СТОВ «Ніка») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі — відповідач, ДФС України), в якому (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просило суд: скасувати податкову консультацію від 22 липня 2016 року за № 15889/6/99-99-15-03-03-15; зобов`язати надати нову податкову консультацію з питань, порушених у зверненні від 29.06.2016 №428 «Про надання письмової податкової консультації з питань акцизного податку», з урахуванням того, що господарська операція з забезпечення пальним виконавців послуг зі збору врожаю не є об`єктом оподаткування акцизним податком, оскільки не підпадає під визначення «реалізація пального», надане в абз. 2 пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 8.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 року позов задоволено.
Скасовано індивідуальну податкову консультацію ДФС України від 22 липня 2016 року за № 15889/6/99-99-15-03-03-15 та зобов`язано ДФС України повторно розглянути запит Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка» від 29.06.2016 про надання податкової консультації відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуваннями висновків суду.
Позивач, вважаючи, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація не відповідає приписам Податкового кодексу України, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в наданій відповідачем податковій консультації відсутні відповіді на поставлені позивачем запитання, зокрема в частині об`єкту оподаткування акцизним податком. Фактично зміст консультації зводиться до цитування норм податкового законодавства без конкретних рекомендацій щодо застосування позивачем цих норм в контексті порушених запитань, не має остаточних, чітких висновків та рекомендацій стосовно конкретної ситуації та не виконує своєї функції щодо допомоги платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону з питань оподаткування і не відповідає положенням пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14, п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Зміст наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
Отже податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету — викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
При цьому платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Обов`язковими ж складовими письмової податкової консультації є: опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 805/112/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24955/18).
Як було правильно встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем на запит позивача була надана податкова консультація в порушення наведених приписів і висновків Суду касаційної інстанції. Так, згідно змісту такої консультації, слідує, що в ній не викладено опису всіх питань, що порушені платником, а також не зазначено порядок застосування норм податкового законодавства з урахуванням фактичних обставин. Водночас зміст податкової консультації зведений до цитування положень Податкового кодексу України, що не є роз`ясненням поставленого питання. Вказане не спростовано скаржником.
За таких обставин, колегія суду касаційної інстанції погоджується з висновками, що оскаржувана податкова консультація підлягає скасуванню, оскільки не містить чітких відповідей на поставленні позивачем запитання.

 

Далее

Пріоритетність норм ЦК у справі про визнання недійсним свідоцтва про право власності

Опубликовано 18 Авг 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Пріоритетність норм ЦК у справі про визнання недійсним свідоцтва про право власності
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого відповідачеві 24 листопада 2016 року на підставі реалізації спірної квартири з електронних торгів. Спір у справі № 334/3161/17 виник у зв’язку з тим, що, на думку позивача, спірна квартира відчужена особою, яка станом на 24 листопада 2016 року не була та не могла бути її володільцем і власником, оскільки продала квартиру позивачеві 21 листопада 2011 року.
Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили. Вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС.
У цій справі, серед іншого, ВП ВС відповіла на запитання, чи можна вважати норми ЦК України пріоритетними над нормами інших законів у вирішенні колізії між нормами, що регулюють однопредметні правовідносини.
Зокрема, Велика Палата ВС дійшла такого висновку: якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
На дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної квартири існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України») та ч. 4 ст. 334 ЦК України щодо того самого питання – коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу: з моменту державної реєстрації правочину (ЦК України) чи з моменту державної реєстрації речового права, набутого за таким правочином (зазначений Закон).
На думку Великої Палати ВС, цю суперечність слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 1 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами ч. 4 ст. 334 цього Кодексу – з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
Особа, яка до 1 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця вона надалі державну реєстрацію свого права власності.
Велика Палата ВС вважає, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин – до 1 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості права власності на це майно.
Ураховуючи вищевикладене, ВП ВС змінила рішення попередніх судів лише щодо мотивів відмови в задоволенні позову, а також відступила від раніше викладеного висновку в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Постанова Великої Палати ВС від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98483113.
Далее

ВС вказав випадок, коли банк повинен припинити нараховувати відсотки за кредитом

Опубликовано 18 Авг 2021 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

ВС вказав випадок, коли банк повинен припинити нараховувати відсотки за кредитом

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимоги дострокового повернення. Можливість забезпечення інтересів кредитора в порядку частини другої статті 625 ЦК не є підставою вважати триваючим кредитне зобов’язання, строк якого змінено самим банком.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 12 серпня 2021 року у справі № 296/9419/18.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до Банку про визнання іпотеки припиненою.

В обґрунтування позову зазначав, що між ним та Банком було укладено два договори кредиту та два договори іпотеки, предметом яких є квартира. Свої зобов’язання за кредитними договорами позичальник виконав, що є підставою для припинення іпотеки.
Банк зазначав, що один з кредитних договорів не припинено, виконання судового рішення не свідчить про повне погашення заборгованості за кредитним договором. За період з 11 листопада 2015 року по 09 вересня 2018 рік нараховано подвійні проценти в розмірі 70 299,08 грн та за період з 1 вересня 2018 року по 1 вересня 2019 року — інфляційні у розмірі 16 349,25 грн.

Позиція ВС

ВС зазначає, що стаття 17 Закону «Про іпотеку» визначає, що іпотека серед іншого припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відсутність заборгованості позивача за кредитним договором підтверджується довідкою та не заперечувалося відповідачем.

Також, судами встановлено, що подавши до районного суду позов до позивача та іншої особи про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором банк змінив строк виконання зобов’язання.

Рішенням районного суду солідарно з позивача та іншої особи на користь Банку стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту.

Вказане рішення виконано, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі сплатою боргу у повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимоги дострокового повернення.

Враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали припиненою іпотеку за обома договорами іпотеки. Можливість забезпечення інтересів кредитора в порядку частини другої статті 625 ЦК не є підставою вважати триваючим кредитне зобов’язання, строк якого змінено самим банком.

Джерело: https://biz.ligazakon.net/

Далее