ВС вказав, коли відсутність у державному реєстрі відомостьей про проведення державної реєстрації права власності не є підставою для висновку про відсутність такого права

Позивач звернувся з позовом до міської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. Позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті брата.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що за життя брат позивача не набув право власності на 1/4 частку квартири, оскільки право власності на зазначену частку квартири не було зареєстровано. А тому і позивач не має право спадкувати частину вказаної частки спірної квартири після смерті його брата.

З таким рішенням районного суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Позивач звернувся до суду касаційної інстанції та покликався на те, що має право успадкувати майно, яке належало його померлому брату на підставі рішення районного суду 2003 року.

Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IVдержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав на об’єкти нерухомого майна.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Касаційний цивільний суд зазначив, що відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення у спадкодавця права власності, об’єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу, що рішення районного суду, на яке покликається позивач, набрало законної сили у грудні 2003 року, тобто до прийняття Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про проведення державної реєстрації права власності спадкодавця, підтверджене рішенням суду, що набрало законної сили у грудні 2003 року, не може бути підставою для висновку про відсутність самого права та неможливість переходу вказаного права у порядку спадкування за законом (постанова від 10.04.2019 у справі № 522/4689/16-ц)