Індивідуальні номерні знаки дають власникам транспортних засобів можливість персоналізувати свій автомобіль, однак заявлена комбінація має відповідати встановленим вимогам. Якщо за результатами розгляду заяви уповноважений орган не погоджує її оформлення, заявник тепер матиме право для оскарження такого рішення.
Відповідні зміни МВС внесло до Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників. Порядок доповнено положенням, за яким рішення за результатами розгляду заяви про встановлення можливості оформлення індивідуального номерного знака може бути оскаржене відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
Зміни не встановлюють нових правил чи вимог до самих індивідуальних номерних знаків і не означають автоматичного права на отримання бажаної комбінації. Їхнє основне значення полягає у закріпленні процесуальної гарантії для заявника: у разі незгоди з рішенням він може вимагати його перегляду в адміністративному порядку або звернутися до суду. При цьому оскарження не усуває встановлених законодавством обмежень щодо допустимих комбінацій номерних знаків.
Далее
Як поділити майно при розлученні, якщо воно територіально знаходиться як в Україні, так і за кордоном?
Розглянемо на прикладі Постанови Верховного Суду від 12 серпня 2026 року, в якій сформовано правовий висновок: «Спір про поділ нерухомого майна подружжя, що знаходиться за межами України, підлягає виключній підсудності суду держави його знаходження, тому український суд зобов’язаний закрити провадження у цій частині, а не відмовляти у позові по суті. Водночас неможливість поділу закордонної нерухомості не звільняє суд від обов’язку вирішити спір щодо майна, розташованого на території України. У такому разі суд не обмежений запропонованим сторонами варіантом розподілу і має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу«.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
За вказаний період сторони придбали нерухомість як на території України, так і в Туреччині, усе набуте ними нерухоме майно заявлене в позові до поділу.
Зокрема, позивачка посилалася на те, що в 2020 році було придбано два житлові будинки в м. Ізмірі (Турецька Республіка) та інші об`єкти нерухомості а саме: будинок на АДРЕСА_10 та будинок АДРЕСА_11 .
Суди виснували, що для визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, та його поділу, позивачці слід звертатись до відповідного суду Туреччини.
Із наведеним висновком погоджується колегія суддів Верховного Суду (справа № 461/1743/23; провадження № 61-11875св25), з огляду на наступне:
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі — Закон № 2709-IV) визначено, що іноземний елемент — ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема: — хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; — об`єкт правовідносин перебуває на території іноземної держави.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а саме: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 Закону № 2709-IV).
Згідно із частинами першою, другою статті 38 Закону № 2709-IV право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (частина перша статті 40 Закону № 2709-IV ).
У частині другій статті 42 Закону № 2709-IV визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 77 Закону № 2709-IV підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
Аналогічні за змістом норми передбачені Угодою між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, ратифікованою Законом України від 05 липня 2001 року № 2605-ІІІ. Згідно зі статтею 27 Угоди до нерухомості й права власності на неї застосовується законодавство договірної сторони, на території якої знаходиться майно.
Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справи по суті щодо нерухомого майна на території Турецької Республіки врахували наведені норми права, а також те, що спір у цій частині виник між громадянкою України та громадянином Туреччини щодо поділу спільного сумісного майна, яке знаходиться за межами України, у зв`язку з чим за законодавством України ця справа є справою з іноземним елементом, а компетентним судом щодо нерухомості за межами України є суд держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно — Турецька Республіка.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року в справі № 428/11139/17, від 15 грудня 2021 року в справі № 756/15452/17, від 09 березня 2026 року в справі № 761/17032/25, від 01 квітня 2026 року в справі № 676/2141/23.
Стосовно поділу нерухомого майна, розташованого в Україні, необхідно зазначити таке.
Суди відмовили в задоволенні позову, посилаючись на те, що за позицією позивачки такий поділ має відбуватися лише з урахуванням нерухомого майна, яке знаходиться на території Турецької Республіки, тому суд не поділив майно між сторонами: ні те, що знаходиться в Україні, ні те, що знаходиться в Туреччині.
Із такими висновками колегія суддів Верховного Суду погодитися не може.
Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанта поділу майна подружжя за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога — це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 752/18272/18).
Суд має самостійно визначити справедливий спосіб поділу українського майна, щоб остаточно вирішити конфлікт та уникнути штучного подвоєння судового процесу.
Підготовлено адвокатом Єфімовою Л.Я. (097-754-79-48) за матеріалами Верховного Суду
Далее
У Мін’юсті нагадали, що Гаазька конвенція 2019 року набрала чинності для України 1 вересня 2023 року. Її головне завдання – створити глобальний і єдиний механізм для взаємного визнання та виконання іноземних судових рішень. Текст Конвенції ухвалили 2 липня 2019 року на 22-й Дипломатичній сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Україна стала другою державою у світі після Уругваю, яка підписала цей документ. Це відбулося 4 березня 2020 року. Ратифікація Конвенції Україною відбулася 1 липня 2022 року.
У Мін’юсті пояснили, що Конвенція працює разом із Гаазькою конвенцією про угоди про вибір суду 2005 року. Разом ці інструменти спрощують доступ до правосуддя, створюють правову визначеність для учасників ринку та зменшують витрати, час і ризики під час транскордонної підприємницької діяльності.
Наразі Конвенція застосовується у відносинах України з державами-членами ЄС, Великою Британією, Албанією, Андоррою, Чорногорією та Уругваєм. Вона регулює лише рішення у цивільних або комерційних справах. Конвенція не застосовується до податкових, митних чи адміністративних спорів. Також її правила не поширюються, зокрема, на:
У Мін’юсті зазначили, що Конвенція не передбачає залучення державних органів, зокрема Міністерства юстиції, для передачі клопотань. Якщо особа має судове рішення, ухвалене в Україні, і хоче виконати його в одній із договірних держав, вона може звернутися безпосередньо до компетентного суду іноземної держави, де запитується примусове виконання.
Такий самий підхід застосовується і у зворотній ситуації – щодо виконання іноземного судового рішення в Україні. Для визнання та виконання рішення суду необхідно надати:
Клопотання також може супроводжуватися спеціальним уніфікованим формуляром щодо судового рішення, рекомендованим і опублікованим Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права.
Конвенція містить вичерпний перелік підстав, коли у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено. Зокрема, відмова можлива, якщо документ про початок судового процесу не був вручений відповідачу завчасно для організації захисту. Також підставою може бути вручення документа у запитуваній державі у спосіб, несумісний з її основоположними принципами вручення документів.
У виконанні рішення можуть відмовити й у разі, якщо судове рішення отримано внаслідок обману. Серед інших підстав – очевидна суперечність визнання чи виконання рішення публічному порядку запитуваної держави або порушення її безпеки та суверенітету. Також відмова можлива, якщо рішення суперечить угоді сторін про те, що спір мав вирішуватися в іншому суді.
Крім того, рішення може не виконуватися, якщо воно несумісне з рішенням суду запитуваної держави або ранішим рішенням іншої держави між тими самими сторонами з того самого предмета спору.
У Мін’юсті зазначили, що застосування Гаазької конвенції 2019 року спрощує для українських громадян і підприємців за кордоном визнання та примусове виконання судових рішень у ЄС та інших державах, які долучилися до Конвенції.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
За матеріалами справи, позивачка просила стягнути з колишнього чоловіка половину грошового забезпечення, яке йому донарахували за рішенням адміністративного суду за час проходження військової служби. Частина цих коштів була нарахована за період, коли сторони перебували у шлюбі.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов та стягнув із чоловіка 58 270 грн, а також 13 640 грн витрат на правничу допомогу.
Відповідач оскаржив рішення, зазначивши, що отримав гроші вже після розірвання шлюбу, а самі виплати пов’язані з його військовою службою та вислугою років і тому є особистою власністю.
Апеляційний суд ці доводи відхилив. Суд зазначив, що відповідно до статей 60, 61 і 65 СК України та ст. 368 ЦК України майно і доходи, набуті під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому визначальним є період, за який нараховані кошти, а не дата їх фактичної виплати.
Суд встановив, що на період шлюбу припадало 116 540,01 грн грошового забезпечення. Половину цієї суми, а саме: 58 270 грн — стягнули на користь колишньої дружини.
Твердження чоловіка про те, що фактичні шлюбні відносини припинилися раніше офіційного розлучення, суд також відхилив через відсутність належних доказів.
Херсонський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Цікаво, чи підтримає Верховний Суд таку позицію
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
Добросовісність учасників цивільних правовідносин має враховуватися при оцінці правочинів, які можуть впливати на можливість виконання зобов’язань перед кредитором. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 636/5079/21 (постанова від 12 серпня 2026 року), у якій постало питання про правильну кваліфікацію договору дарування майна боржника, укладеного на стадії виконання судового рішення.
Проблема полягала, зокрема, у співвідношенні конструкцій фіктивного та фраудаторного правочинів. Попередній підхід допускав застосування до правочину, спрямованого на приховування майна від майбутнього стягнення, положень про фіктивність, однак Верховний Суд наголосив, що за фактичного виконання правочину така кваліфікація виключається. Натомість для фраудаторності визначальним є використання правочину на шкоду кредитору та унеможливлення звернення стягнення на майно боржника У постанові Суд конкретизував підхід до правової підстави оспорювання таких правочинів, урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24. Йдеться про застосування загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом для кваліфікації правочину як фраудаторного.
джерело: https://jurliga.ligazakon.net
19 серпня 2026 року Кабмін ухвалив постанову, яка визначає механізм фінансування пенсій та щомісячного довічного грошового утримання, нарахованих або перерахованих на виконання судових рішень.
Новий порядок поширюється, зокрема, на погашення заборгованості за ретроспективними судовими рішеннями — за період до набрання відповідним рішенням суду законної сили.
Основні правила:
Особливий порядок таких виплат застосовується з 1 січня 2026 року.
Джерело: https://yur-gazeta.com
Далее
