ВС вказав, що має встановити суд при розгляді заяви про видачу обмежувального припису

Заявниця просила суд видати обмежувальний припис стосовно особи строком на шість місяців, у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав, з покладенням на нього наступних обов`язків: усунення перешкод, які чиняться ним заявниці та її неповнолітньому сину заявника у користуванні кімнатою, меблями та іншими речами, що знаходяться у кімнаті, шляхом надання вільного та безперешкодного доступу та безперешкодного користування вказаною кімнатою, меблями та іншими речами, що в ній знаходяться; заборони особі перебувати в місці проживання (перебування) заявниці та її сина — а саме у вказаній кімнаті.

Заявниця покликалась на те, що особа протягом тривалого часу застосовує до неї та неповнолітньої дитини психологічне, фізичне насильство, що виявляється у постійних погрозах, залякувані, цькуванні, застосовує фізичну силу, а також вчиняє перешкоди у користуванні житлом.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення заяви, усунення перешкод заявниці та її неповнолітньому сину, які чинилися з боку особи, у користуванні кімнатою, а також речами побутового вжитку, які знаходяться у ній, шляхом надання вільного та безперешкодного доступу до зазначеного житлового приміщення.

Суди врахували, що особа визнав, що він не має наміру допускати заявницю та їх неповнолітнього сина до користування спірною кімнатою, а тому дійшли висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису щодо усунення перешкод заявниці та її неповнолітньому сину у користуванні житлом, а також речами побутового вжитку, які знаходяться в кімнаті.

У решті вимог заяви суди вирішили відмовити,оскільки відсутні докази щодо вчинення фізичного та психологічного насильства зі сторони особи по відношенню до заявниці та їх неповнолітнього сина; відсутні докази щодо внесення до Єдиного державного реєстру випадків вчинення домашнього насильства особою стосовно неповнолітнього сина, а також колишньої дружини, та притягнення його у зв`язку із цим до адміністративної відповідальності за ознаками статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З таким вирішенням заяви погодився і суд касаційної інстанції.

ВС зазначив, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника — це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків — це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.