ККС висловився щодо оформлення рішення про визначення прокурора чи групи прокурорів у кримінальному провадженні

Вироком суду, залишеним без зміни апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік за викрадення мобільного телефону.

У касаційній скарзі засуджена вказувала на те, що процесуальне рішення — постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містить підпису керівника місцевої прокуратури. У зв`язку з цим особа вважала зазначену постанову такою, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України. А, виходячи з положень ст. 37 КПК, у прокурорів у кримінальному провадженні не було повноважень здійснювати та приймати будь-які процесуальні рішення та всі рішення, прийняті ними, є незаконними.

ККС частково задовольнив касаційну скаргу засудженої, ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ККС зазначив, що апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи дійсно міститься постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні керівника місцевої прокуратури без підпису останнього, проте дійшов помилкового висновку про те, що у прокурора відсутній обов`язок у кожному випадку виносити постанову.

Також суд вказав, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до положень ч. 1 ст. 110 КПК всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч. 3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови.

Частиною 1 ст. 37 КПК визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

ВС зауважив, що рішення керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови.

А постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, що передбачено ч. 6 ст. 110 КПК.

ККС зазначив, що хоча кримінальний процесуальний закон не містить вимоги про те, що постанова керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в обов`язковому порядку має бути надана суду разом з обвинувальним актом чи під час судового розгляду, проте, згідно з положеннями ч. 2 ст. 92 КПК обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає, а відповідно до ст. 94 КПК обов`язок оцінки доказів з точки зору їх допустимості покладено на суд.

Оскільки ж сторона захисту поставила під сумнів легітимність процесуальних дій прокурорів та допустимість отриманих під час досудового розслідування доказів внаслідок відсутності, з точки зору сторони захисту, повноважень у прокурорів щодо участі у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був ретельно перевірити й оцінити надані стороною обвинувачення документи на підтвердження повноважень відповідних прокурорів.

Також ККС звернув увагу, що у постановах від 19 квітня 2018 року(справа № 754/7062/15-к) та від 19 вересня 2018 року (справа № 761/20108/15-к) ККС визнав, що оскільки постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містили підпису керівника відповідного органу прокуратури, правильними є висновки судів нижчих інстанцій про те, що особам було висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури, в зв`язку з відсутністю належних даних про повноваження прокурорів (постанова від 17.12.2019 у справі № 235/6337/18).