Позивач просив суд усунути та не чинити перешкод йому у вихованні та спілкуванні з донькою та сином, а також визначити спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми до досягнення ними повноліття шляхом встановлення систематичних особистих побачень без присутності матері без обмеження місця зустрічей та з правом поїздок по території України, у тому числі до бабусі, згідно з запропонованим графіком.
Позивач зазначав, що після того як він одружився вдруге, відповідач почала перешкоджати йому спілкуватися та бачитися з дітьми, зустрічатися особисто, замінила замки в квартирі, у зв`язку з чим він змушений чекати дітей біля під`їзду, оскільки в інший спосіб побачитися з ними не має можливості.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд виходив з того, що зазначений спосіб участі батька у вихованні дітей забезпечить справедливий баланс між правами та обов`язками сторін, рівність таких прав і обов`язків по відношенню до дітей, які мають однакову прихильність до обох батьків.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо доцільності зміни способу участі батька у вихованні дітей та зменшення часу для їх особистих побачень та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову. При цьому суд врахував висновок органу опіки та піклування.
Позивач подав касаційну скаргу, в якій зазначав про те, що висновок органу опіки та піклування не можна вважати обґрунтованим, оскільки в ньому не визначено місце проведення зустрічей з дітьми, присутність або неприсутність матері, натомість вказано, що в іншій час позивач може бачити дітей за домовленістю з відповідачем, не взявши до уваги наявність тривалого конфлікту між колишнім подружжям та неможливість дійти згоди щодо участі у спілкуванні з дітьми.
Касаційний цивільний суд змінив постанову суду апеляційної інстанції та визначив порядок побачень батька з дітьми без присутності матері.
Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Суд роз’яснив, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
КЦС визнав вірним висновок суду першої інстанції, який встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, зазначив про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері.
А суд апеляційної інстанції, визначаючи порядок побачень дітей з батьком, у резолютивній частині не зазначив про відсутність чи присутність матері дітей під час зустрічей, не врахував наявність конфлікту між батьками та неможливість самостійно дійти згоди у вихованні дітей, а також наявність перешкод, які відповідач чинила батьку у спілкуванні з дітьми, тому колегія суддів ВС дійшла висновку про доцільність проведення побачень дітей з батьком у запропонованому органом опіки та піклування порядку без присутності матері, оскільки особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дітей, спричиняти на них негативний вплив (постанова від 11.12.2019 у справі № 753/15487/18).
Суть дела: истец просил взыскать с городского совета 10 тыс. грн морального вреда. Иск обоснован тем, что ответчик не рассмотрел на пленарных заседаниях заявления истца об отводе земельных участков в собственность. Этот вопрос рассматривало Управление земельных ресурсов, которое письмами уведомляло истца об отсутствии основания для рассмотрения вопроса предоставления соответствующих разрешений.
Местный суд удовлетворил исковые требования в части возмещения морального вреда в размере 2 тыс. грн. Решение обосновано тем, что городской совет был обязан в месячный срок рассмотреть на пленарном заседании соответствующие заявления истца и принять решение по существу вопросов, которые указывались в его заявлениях. Таким образом, ответчик допустил противоправную бездеятельность.
Однако апелляционный суд не согласился с таким выводом, отказав в удовлетворении иска.
Коллегия судей Административного суда ВС согласилась с решением суда первой инстанции, указав следующее.
Ненадлежащее выполнение органами государственной власти или местного самоуправления своих полномочий, которое привело к нарушению прав человека, свидетельствует о невыполнении государством в лице соответствующего органа его главной обязанности перед человеком — утверждать и обеспечивать его права.
В соответствии с ч. 1 ст. 23 Гражданского кодекса человек имеет право на возмещение морального вреда, нанесенного в результате нарушения его прав.
Моральный вред заключается, в частности, в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с противоправным поведением относительно него самого, членов его семьи или близких родственников ; унижении чести, достоинства, а также деловой репутации физического или юридического лица.
В соответствии с п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС каждый имеет право в порядке, установленном этим Кодексом, обратиться в административный суд, если считает, что решением, действием или бездеятельностью субъекта властных полномочий нарушены его права, свободы или законные интересы, и просить об их защите путем, в частности, принятия судом одного из решений, указанных в пунктах 1-4 этой части и взыскания с ответчика — субъекта властных полномочий средств на возмещение вреда, причиненного его противоправными решениями, действием или бездеятельностью.
Верховный Суд отметил, что отсутствие последствий в виде расстройств здоровья в результате душевных страданий, психологических переживаний не свидетельствует о том, что истец не испытал страданий и унижения, а следовательно и не свидетельствует о том, что моральный вред не нанесен.
ВС указал, что психологическое напряжение, разочарование и неудобства, возникшие вследствие нарушения органом государственной власти или местного самоуправления прав человека, даже если они не повлекли весомых последствий в виде ухудшения здоровья, могут свидетельствовать о причинении ему морального вреда.
Далее
Конституционный Суд принял Решение по делу по конституционному представлению 49 народных депутатов Украины относительно соответствия Конституции (конституционности) некоторых положений Жилищного кодекса Украинской ССР.
Так, этим Решением КСУ признал неконституционными положения ч. 2 ст. 135 Кодекса.
Согласно этим положениям Кодекса в члены жилищно-строительного кооператива принимаются граждане, постоянно проживающие в данном населенном пункте (если иное не установлено законодательством СССР и Украинской ССР) и находятся на учете желающих вступить в жилищно-строительный кооператив и внесены в единый государственный реестр граждан, требующих улучшения жилищных условий или пользуются правом внеочередного приема в члены кооператива, а также граждане, указанные в ч. 1 ст. 143, ч. 2 ст. 145 и ч. 1 ст. 146 Кодекса.
Из анализа положений Основного Закона Украины выплывает, что право на жилье может быть реализовано в способ строительства жилья, приобретения его в собственность или взятие в аренду, а гражданами, требующими социальной защиты, — в способ получения социального жилья от государства или органов местного самоуправления безвозмездно или за доступную для них плату в соответствии с законом.
Исходя из приведенного КСУ указывает, что Конституция устанавливает разные способы реализации своего права на жилье и не связывает возможность реализации этого права с постоянным проживанием лица в том или ином населенном пункте (с местожительством).
КСУ считает, что положение ч. 2 ст. 135 Кодекса противоречат ряду положений Основного Закона Украины.
КСУ обращает внимание на то, что Кодекс принят до вступления в силу Конституции, а потому ряд его положений является нивелирующими сущность конституционного права каждого лица на жилье, не отвечает и другим конституционным принципам социального, экономического развития Украинского общества и государства, делают невозможным свободное приобретение каждым права частной собственности на жилищные объекты в соответствии с законом. Суд также подчеркивает, что положения преамбулы Кодекса противоречат частям 1, 2 ст. 15 Конституции.
Положение ч. 2 ст. 135 Кодекса, признанные неконституционными, теряют действие со дня принятия Конституционным Судом этого Решения.
Решение КСУ является обязательным, окончательным и не может быть обжаловано.
Далее
Особи звернулися до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності в порядку спадкування. Особи зазначали про те, що вони є рідними братом та сестрою відповідача, проте у свідоцтві про їх народження у відповідній графі відомості про батька відсутні.
Позивачі покликались на те, що їх батько знаходився у зареєстрованому шлюбі з матір`ю відповідача, який не було розірвано, проте їх батько з 1950 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з їх матір`ю, від яких вони і були народжені.
Після смерті їх батька залишилось спадкове майно — 32/200 частини домоволодіння, але нотаріальною конторою їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як у свідоцтвах про їх народження немає запису, що померлий є їх батьком, а також через відсутність правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково та встановив факт родинних відносин, а саме факт того, що померлий є рідним батьком позивачів.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні достатні докази, які достовірно підтверджують факт походження позивачів від померлого.
ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції.
У цій справі застосуванню підлягали норми Кодексу про шлюб та сім’ю України.
ВС зазначив, що частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Далее
В Раде зарегистрирован правительственный законопроект №2642 об усилении уголовной ответственности за заведомо ложное сообщение об угрозе безопасности граждан.
Для лжеминеров предлагают установить обязательное дополнительное наказание в виде конфискации имущества.
Если объектами заведомо ложного сообщения стали критически важные объекты инфраструктуры или объекты или сооружения, обеспечивающие деятельность органов государственной власти или учреждений здравоохранения/образования предложено лишать свободы на срок от четырех до восьми лет с конфискацией имущества.
Далее
Позивач просив суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я відповідача. Позивач зазначав, що померла заповідала йому все майно, яке буде належати їй на час смерті, про що склала відповідний заповіт, про існування якого позивач не знав через дії відповідача.
Через введення в оману позивача його братом — відповідачем по справі, він пропустив строк для прийняття спадщини, тому звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, який було задоволено.
Проте за час судового розгляду відповідач оформив на себе право на спадщину за законом та отримав свідоцтва про право на спадщину на спадкову земельну ділянку та земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства, а також на житловий будинок.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги, з чим погодився і КЦС ВС.
ВС зазначив, що порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
КЦС нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування — утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
На сегодняшний день у стартапов нет должной господдержки в части предоставления льготного налогообложения. Поэтому в Раде взялись исправить этот пробел и группа нардепов зарегистрировала законопроект № 2615.
В чем же будет заключаться меньший налоговый груз для новых субъектов хозяйствования,, которые начинают стартап?
1. К стартапам отнесут вновь созданных субъектов хозяйствования (юрлиц или ФЛП), которые еще не определились с формой налогообложения.
2. В отдельную пятую группу плательщиков единого налога выделят стартапы, которые используют исключительно РРО и/или программные РРО и объем дохода которых в течение первых 9 месяцев деятельности не превышает 300 тыс.
3. Для субъектов хозяйствования, которые будут попадать в пятую группу единого налога — «стартапы», установят льготный период продолжительностью девять месяцев с момента их госрегистрации, в течение которого они освобождены от обязанности начисления, уплаты и представления налоговой отчетности по налогам и сборам на уровне с остальными плательщиками единого налога. По завершению 9-месячного льготного периода такой субъект хозяйствования должен выбрать одну из других существующих форм налогообложения и перейти на нее.
4. Один ФЛП не может использовать пятую группу единого налога два и более раз.
5. Ставка единого налога для плательщиков пятой группы — 0%.
6. ФЛП, зарегистрированные плательщиками единого налога пятой группы, не будут плательщиками ЕСВ.
Источник: проект Закона «Проект Закона о внесении изменений в Налоговый кодекс Украины по установлению специального налогового режима» от 18.12.2019 г. № 2615.
Далее
Не доплачивая за выполнение дополнительной работы без освобождения от выполнения основной работы, работодатель нарушает требования ст. 105 КЗоТ, а следовательно не соблюдает минимальных государственных гарантий в оплате труда работников.
С этим соглашается Верховный Суд, который рассмотрел иск предприятия на постановление Гоструда о наложении штрафа.
Совмещение профессий (должностей) разрешено, как правило, в пределах той же категории персонала, к которой относится данный работник. При выполнении работ по совмещению работнику устанавливаются доплаты к основной зарплате.
То есть главной причиной совмещения профессий (должностей) является наличие вакансии совмещаемой профессии (должности) в штатном расписании.
Совмещение профессий (должностей) имеет следующие особенности:
— работу по второй должности не отражают в табеле учета использования рабочего времени;
— вторая должность остается вакантной;
— для допущения работника к работе по совмещению должностей, по общему правилу, достаточно подачи заявления работником и выдачи руководителем приказа о совмещении;
— отдельный трудовой договор не заключают, запись в трудовую книжку о совмещении не вносят;
— порядок оплаты труда устанавливают на основании положений колдоговора и указывают в приказе о совмещении;
— оплату работы по второй должности на законодательном уровне классифицируют как надбавку к зарплате.
Однако предприятие считало, что отсутствуют нарушения ст. 105 КЗоТ, поскольку в должностных инструкциях работников, определенных в обжалуемых документах, отмечалось о выполнении дополнительной работы по совмещению. Таким образом, по мнению предприятия, соответствующие работы были обусловлены трудовым договором и входили непосредственного в круг трудовых обязанностей. Поэтому доплату за выполнение таких работ не устанавливали.
Однако, Верховный Суд отмечает: то, что в должностных инструкциях агронома, секретаря и генерального директора прописали выполнение последними дополнительной работы по должности инженера по охране труда, могло бы указывать на то, что нормы ст. 105 КЗоТ не применяются к таким работникам только при условии, если должность инженера по охране труда не предусмотрена штатным расписанием общества. Однако в рассматриваемом случае инспекторами труда в акте зафиксировано, что указанные лица совмещали должность инженера по охране труда до момента принятия на работу основного работника. То есть, должность инженера по охране труда предусматривалась штатным расписанием и была вакантной.
Источник: постановление ВС/КАС от 24.10.2019 г. по делу № 824/238/19-а
Далее
На утреннем заседании 20 декабря Верховная Рада приняла за основу законопроект № 2524 касаемо функционирования электронного кабинета и упрощения работы физических лиц-предпринимателей.
Планируется внести изменения в Налоговый кодекс, предусмотрев:
1. Отображение в е-кабинете копий налоговых уведомлений-решений и других документов, направляемых плательщику.
2. Переписку контролирующего органа с налогоплательщиками, подавшими заявление о желании получать документы, через электронный кабинет.
3. Отмену требования подавать заявление на присоединение к договору о признании электронных документов после регистрации или обновления ключей квалифицированной электронной подписи.
4. Автоматическую регистрацию в электронном кабинете полученных документов от налогоплательщика.
5. Отображение в электронном кабинете данных относительно суммы и даты согласования денежного обязательства, определенного контролирующим органом.
6. В процедуре доведения плательщиком налогов отсутствия его ответственности в случае ошибок из-за технического сбоя в работе электронного кабинета отменяется необходимость подтверждения техническим администратором или методологом факта технического сбоя, методологических или технических ошибок.
7. Отмену требования обязательной регистрации книги учета доходов и книги учета доходов и расходов.
8. Отмена книги учета доходов для ФОП 1 и 2 группы упрощенцев и 3 группы, которые не являются плательщиками НДС. Такой налогоплательщик по собственному желанию может вести книгу учета доходов в бумажном или электронном виде. Штрафы за неведение или ошибки в книге доходов будут налагаться только если такой плательщик сообщил о желании вести книгу учета доходов.
8. Из перечня функций электронного кабинета налогоплательщика исключаются функции, связанные с осуществлением таможенной деятельности, что обусловлено разделением налоговой и таможенной служб Украины.
Далее
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 367 КК та за ч. 3 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки, без штрафу.
Так, виконувача обов`язків директора державного підприємства визнано винуватим у тому, що він умисно не виконав рішення суду, за яким було стягнуто солідарно з особи та ДП кошти.
Відповідно до обставин провадження державний виконавець наклав арешт на кошти ДП, про що підприємству було повідомлено. Незважаючи на це особа, будучи обізнаним про накладений арешт на кошти на розрахункових рахунках підприємства, не бажаючи виконувати судове рішення про повернення боргу, умисно відкрив нові розрахункові рахунки, через які підприємство здійснювало фінансово-господарські операції.
Апеляційний суд кримінальне провадження щодо особи закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в його діяннях складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК.
Колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновком апеляційного суду щодо відсутності у діянні особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК. Проте висновок апеляційного суду щодо відсутності складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 382 КК суд касаційної інстанції визнав необґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції свої висновки мотивував тим, що наявності прямого умислу у в.о. директора ДП перешкодити виконанню рішення суду про стягнення боргу за наявності реальної можливості його виконання, органом досудового розслідування не доведено, а судом першої інстанції — не встановлено, як не доведено та не обґрунтовано наявності істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина як кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 382 КК. Колегія суддів погодилась з тим, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази підтверджують факт ведення ДП фінансово-господарської діяльності, однак зважаючи на те, що отримані підприємством кошти використовувались виключно для забезпечення виробничого процесу, в тому числі на оплату праці працівників та погашення по ній заборгованості, не знайшла підстав вважати, що відкриття відповідних рахунків у банківських установах та проведення по них фінансових операцій свідчить про наявність у особи прямого умислу на непогашення заборгованості саме стягувачу та намір перешкодити виконанню судового рішення, ухваленого на користь останнього.
ККС зазначив, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 КК, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь — дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Перешкоджання виконанню судового акта — це активні дії, які становлять протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання.
Далее
