До суду звернувся звільнений працівник, який зазначав, що був звільнений у зв`язку з встановленням невідповідності працівника виконуваній роботі протягом строку випробування, підстава — пункт 11 статті 40 КЗпП України.
Позивач покликався на те, що відповідачем були порушені вимоги трудового законодавства, а саме статей 26, 27, 38 КЗпП України при звільнені після закінчення випробувального строку на який він був прийнятий на роботу.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, оскільки встановили, що звільнення позивача на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України здійснено у відповідності до вимог закону. Так, відповідачем було встановлено невідповідність працівника займаній посаді під час випробувального строку, позивача належним чином у встановлені строки письмово повідомлено про звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України, звільнення відбулося в межах строку випробування.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що частиною другою статті 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні.
Суд зауважив, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
ВС роз’яснив, що термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.
Тому підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий. При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.
Пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Касаційний цивільний суд зазначив, що звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов:
С 1 января 2020 года Пенсионный фонд сможет предоставлять электронные услуги через мобильное приложение доступа к персональной странице пользователя.
Департамент информационных систем и электронных реестров до нового года должен обеспечить доработку и разработку программного обеспечения, необходимого для предоставления электронных услуг через мобильное приложение.
Это предусмотрено постановлением правления Пенсионного фонда от 8 августа 2019 года № 11-3.
Зарегистрироваться на веб-портале можно, подав заявление в орган Пенсионного фонда лично с предъявлением удостоверяющих документов. В случае подачи заявлений через уполномоченного представителя к заявлению прилагаются документы, подтверждающие его полномочия.
Регистрация на веб-портале лиц, которые имеют квалифицированную электронную подпись или платежную карточку, одновременно являющуюся пенсионным удостоверением, осуществляется автоматически.
Новый сервис предусматривает предоставление документов для назначения пенсии в электронном виде. О принятии решения о назначении пенсии сообщат по электронной почте или SMS. Получить удостоверение можно будет в фонде.
Далее
Вироком районного суду особу засуджено за ч. 2 ст. 28, 236 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю із застосуванням ст. 69 КК.
Вирок суду оскаржила адвокат в інтересах громадської організації та її членів. Адвокат зазначала, що громадська організація та її члени є потерпілими особами та цивільними позивачами в кримінальному провадженні.
Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу.
Апеляційний суд зазначив, що кримінальне провадження не містить відомостей щодо завдання матеріальної шкоди громадській організації та розміри завданої шкоди,не наведено доказів щодо заподіяння вказаної шкоди і в апеляційній скарзі. В матеріалах кримінального провадження цивільні позови, в яких би зазначався вид та розмір заподіяної шкоди відсутні та до обвинувального акту не долучались,не приєднані вони і до апеляційної скарги захисника.
А ухвала слідчого судді щодо зобов`язання розглянути заяву громадської організації відповідно до ст.55 КПК України не дає підстав та не передбачає визнання громадської організації потерпілою у кримінальному провадженні.
Касаційний кримінальний суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги адвоката.
Суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз правових норм пп. 7, 8 ч. 1 статті 393 КПК у системному тлумаченні з статтею 24 КПК, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до правосуддя, дає підстави для висновку, що особи, щодо яких суд вирішив питання про їх права чи законні інтереси мають право на апеляційний перегляд, набувши процесуального статусу потерпілого в рамках кримінального провадження, а не поза ним, та, довівши наявність у них правового зв`язку з судовим рішенням. Особа набуває передбачені законом права учасника процесу лише тоді, коли про це буде прийнято відповідне процесуальне рішення.
Згідно з обвинувальним актом, за результатами розгляду якого ухвалено вирок, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні. Цивільні позови зазначеними особами на стадії досудового розслідування та суду не заявлялись.
За матеріалами кримінального провадження встановлено заподіяння збитків у розмірі 19620116,88 грн державі.
А визнання осіб потерпілими та цивільними позивачами поза межами досудового розслідування та висунутого обвинувачення суперечить п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожний, відповідно до якого обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
ВС зазначив, що доводи адвоката щодо того, що статус потерпілих і цивільних позивачів доведено ухвалою слідчого судді щодо скасування постанов слідчого у кримінальному провадженні про відмову у визнанні потерпілими осіб, інтереси яких він представляє, не можуть впливати на зміст спірних правовідносин, виходячи з обставин даного кримінального провадження.
Далее
Суд задовольнив адміністративний позов особи про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП.
Департамент патрульної поліції Національної поліції України оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, але ухвалою апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу було повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач вдруге подав апеляційну скаргу, яку було залишено без руху та встановлено десятиденний строк з моменту отримання даної ухвали для усунення зазначених в ній недоліків, шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку апеляційного оскарження.
Департамент патрульної поліції Національної поліції України Департаментом патрульної поліції Національної поліції України подав до суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, але ухвалою апеляційного адміністративного суду у відкритті апеляційного провадження відмовлено з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України.
Відповідач оскаржив ухвалу апеляційного адміністративного суду та у апеляційній скарзі зазначав про те, що право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції було реалізовано у встановлений законом строк шляхом подання первісної апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії рішення суду, а повторна апеляційна скарга була подана у найкоротший строк з моменту отримання скаржником ухвали суду про повернення апеляційної скарги, тому процесуальний строк на подання апеляційної скарги був пропущений з поважних причин.
Касаційний адміністративний суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направив до апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Колегія суддів зазначила, що сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. Утім, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньоподаної апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.
Суд роз’яснив, що специфіка повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України, полягає, зокрема в тому, що у разі відсутності доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу, остання без руху не залишається і у скаржника в силу вимог закону відсутній час на усунення недоліків такої апеляційної скарги.
За таких обставин, реалізація проголошеного частиною восьмою статті 169 КАС України права на повторне звернення з апеляційною скаргою могла бути вчинена у найкоротший термін, з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України.
Апелляционный суд отменил решение местного суда по делу № 340/453/19 от 23.05.2019, который решил, что ФОП, который не осуществляет предпринимательскую деятельность, может не платить ЕСВ. Подробнее об этом решении мы писать здесь.
Две базовые позиции отмененного решения:
1. ФОП, который не получает дохода, не обязан уплачивать ЕСВ.
2. Начисление недоимки по такому виду взноса возможно только после проведения соответствующей проверки контролирующим органом.
В частности, апелляционный суд указал, что определяющим для решения дела является установление фактов неуплаты (несвоевременной) уплаты истцом ЕСВ, в том числе на основании данных информационной системы органа доходов и сборов, а именно обратной стороны учетной карточки плательщика ЕСВ физического лица — предпринимателя, а не только первичных документов по начислению (декларации, расчеты) и оплаты (платежные поручения).
Суд отметил, что проведение налоговой проверки является необязательным для доначисления физическому лицу-предпринимателю ЕСВ, а достаточно расчета этой финансовой санкции на основании данных информационной системы органа доходов и сборов.
Отметим, что решение апелляционного суда может быть обжаловано в кассации.
Далее
Осуществлять представительство юрлиц в суде смогут не только руководители, члены исполнительных органов юридического лица, но и другие уполномоченные лица в соответствии с законом, уставом, положением, трудовым договором (контрактом) (включая работников) и др.
Соответствующие изменения в процессуальное законодательство предложены законопроектом №2261, который ВР приняла за основу на заседании 3 декабря.
Сейчас только УПК позволяет работнику юридического лица реализовывать право на его самопредставительство, в то время как в трех других процессуальных кодексах такой возможности не предусмотрено.
Далее
Недавно, 20.11.2019 г. Фонд соцстрахования Украины (далее — Фонд) вынужденно приостановил перечислять средства для выплаты матобеспечения застрахованным лицам.
Благо, эта критическая ситуация продолжалась недолго, и уже 27.11.2019 г. правительство направило дополнительные 1,4 млрд.грн на выплату в 2019 году пособия по временной потере трудоспособности, пособия по беременности и родам, а также на выплаты на погребение. Соответствующее решение правительства предусматривает увеличение на соответствующую сумму бюджета Фонда.
Однако с целью снятия социального напряжения Фонд обратился к страхователям (работодателей) с просьбой перечислять матобеспечение своим работникам в максимально короткие сроки после получения средств от Фонда, особенно пособий по беременности и родам.
Помощь от Фонда выплачивают работнику в ближайший после дня назначения пособия срок, установленный для выплаты зарплаты. При этом, законодательство не запрещает работодателю осуществлять такую выплату сразу после получения средств от Фонда.
Сообщение размещено на сайте Фонда.
Далее
3 декабря Верховная Рада приняла Закон относительно либерализации деятельности в сфере производства и обращения спирта этилового (проект № 2300).
Законом предусмотрена отмена государственной монополии на производство спирта, начиная с 1 июля 2020 года, предоставление возможности субъектам хозяйствования любой формы осуществлять деятельность по производству спирта при условии получения соответствующей лицензии и проведение полной либерализации экспорта спирта из Украины.
С 1 июля 2021 года разрешено введение в эксплуатацию и предоставление разрешений на строительство новых предприятий по производству спирта этилового, спирта этилового ректифицируемого виноградного, спирта этилового ректифицируемого плодового.
До 1 января 2024 года импорт спирта этилового, спирта этилового ректифицируемого виноградного, спирта этилового ректифицируемого плодового осуществляется лишь государственными предприятиями (организациями), специально уполномоченными на это Кабинетом Министров.
С 1 июля 2021 года разрешено введение в эксплуатацию и предоставление разрешений на строительство новых предприятий по производству спирта этилового, спирта этилового ректифицируемого виноградного, спирта этилового ректифицируемого плодового.
Лица, которые приобрели имущество Государственного предприятия спиртовой и ликеро-водочной промышленности (Государственное предприятие «Укрспирт»), а также предприятия концерна «Укрспирт» или заключили договор в рамках государственно-частного партнерства относительно такого имущества, должны принять на себя обязательство относительно сохранения видов деятельности и не менее чем 70 % штатных единиц, задействованных в производстве состоянием на 1 января 2020 года, до 1 июля 2021 года.
До 1 января 2024 года производство алкогольных напитков для реализации на территории Украины осуществляется с использованием спирта этилового ректифицируемого, коньячного и плодового и зернового дистиллята, спирта этилового ректифицируемого виноградного, спирта этилового ректифицируемого плодового и виноградного дистиллята спиртового, имеющих статус украинских товаров в соответствии с Таможенным кодексом.
Запрещено участие в приватизации, аренде государственных предприятий — производителей спирта этилового, спирта этилового ректифицируемого виноградного, спирта этилового ректифицируемого плодового резидентов иностранного государства, признанного государством-оккупантом по закону Украины и/или признанного государством-агрессором по отношению к Украине согласно законодательству, и лиц, которые прямо или опосредствовано контролируются резидентами такого иностранного государства или действуют в их интересах.
Далее
Позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна із чужого недобросовісного володіння. В обґрунтування позову позивач зазначав, що на підставі довіреності власник передав йому у розпорядження із правом продажу належний йому автомобіль.
Позивач на підставі довіреності на користування транспортним засобом, передав відповідачу право на користування вказаним транспортним засобом строком на 3 роки. Особа покликався на те, що фактично передав відповідачу спірний автомобіль на підставі попереднього усного договору, за яким відповідач повинен був сплатити кошти у сумі 5 000 доларів США, після чого б мала місце угода про остаточний перехід права розпорядження на вказаний автомобіль, проте відповідач свої зобов`язання не виконав.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов. Суди виходили з того, що строк дії передоручення на спірний автомобіль сплинув і автомобіль не повернуто позивачу без достатньої на те правової підстави, відповідач не виплатив кошти за право розпорядження таким автомобілем за попередньою домовленістю, проти чого сам не заперечив, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Касаційний цивільний суд скасував судові рішення, а у задоволенні позову про витребування майна із чужого недобросовісного володіння відмовив.
Суд зазначив, що відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У постанові Верховного Суду України від 26 червня 2013 року у справі № 6-58цс13 зроблено висновок, що: «права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна».
Також КЦС послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у якій зроблено висновок, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
КЦС зауважив, що суди встановили, що власником спірного автомобіля є інша особа. Тоді як позивач на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом, має право розпорядження без строку дії з правом виїзду за кордон та правом передоручення повноважень третім особам спірним автомобілем, тобто, позивач не є власником спірного автомобіля.
За таких обставин, КЦС визнав необґрунтований висновок судів про витребування спірного автомобіля відповідно до статті 387 ЦК України на користь особи, яка не є його власником (постанова від 20.11.2019 у справі № 442/4835/14-ц).
Далее
У пункті 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Про це повідомляє Центр дослідження судової практики на своїй сторінці в Facebook.
За змістом частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного й оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Положеннями статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не лише право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Як установив суд першої інстанції, відповідач на запит ОСОБИ_1 від 11 лютого 2019 року про надання публічної інформації листом від 15 лютого 2019 року лише повідомив позивача про продовження строку розгляду цього запиту.
З огляду на встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ВККС не виконала вимог частини четвертої статті 20 Закону №2939-VI щодо належного обґрунтування необхідності продовження строку надання відповіді на запит ОСОБИ_1.
Із постановою ВП ВС від 05.11.2019 №9901/133/19 (11-487заі19) можна ознайомитися за посиланням.
Далее
