Налоговики напомнили, что с 1 января 2017 года всем зарегистрированным предпринимателям начисляют ЕСВ. И это не зависит от того осуществляет или нет такой субъект хозяйствования предпринимательскую деятельность.
Если гражданин осуществлял предпринимательскую деятельность в периоды до 2017 года и на сегодняшний день предпринимательством не занимается, то ему следует проверить в Едином государственном реестре юридических лиц и физических лиц — предпринимателей факт прекращения ФЛП.
Если процедуру прекращения ФЛП не завершено, ее можно провести независимо от наличия долга по ЕСВ или налогового долга.
Уплата ЕСВ предпринимателем, который не осуществляет предпринимательской деятельности, предусматривает зачисление страхового стажа для пенсии.
Напомним, что задолженность по ЕСВ не подлежит списанию, срок давности для начисления, применения и взыскания сумм недоимки, штрафов и начисленной пени по ЕСВ не применяют. За неуплату (неперечисление) или несвоевременную уплату (несвоевременное перечисление) единого взноса налагается штраф в размере 20% своевременно не уплаченных сумм.
Такое сообщение разместило на сайте ГУ ГНС в Волынской области.
В то же время хотим напомнить, что по этому поводу в Конституционный Суд поступило конституционное представление Уполномоченного по правам человека. Поэтому обязательность уплаты ЕСВ «спящими» ФЛПами могут отменить.
Ну а пока вердикта КСУ нет, стоит напомнить об обязанности предпринимателей уплачивать ЕСВ даже тогда, когда они являются одновременно наемными работниками
Далее
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда оставил в силе решения ОАСК и апелляции касаемо отмены ограничения на продажу алкогольных, слабоалкогольных напитков и пива с 23:00 до 10:00, установленного решением Киевского городского совета от 22.09.2016 № 19/1023.
В 2016 году сельские, поселковые и городские советы могли устанавливать в пределах соответствующей административной территории запрет или ограничение продажи пива (кроме пива в пластиковой таре), алкогольных, слабоалкогольных напитков, вин столовых и на курение табачных изделий только на время проведения массовых мероприятий.
Ни Законом № 481/95-ВР, ни другими законами и нормативно-правовыми актами органам местного самоуправления не были предоставлены полномочия вводить такие меры, как запрет реализации пива, алкогольных и слабоалкогольных напитков в стационарных объектах торговли в определенный период времени.
Киевсовет пытался сослаться на статью 24 Закона № 4004 — XII «Об обеспечении санитарного и эпидемического благополучия населения» . Но коллегия судей посчитала аргумент необоснованным, поскольку решение не принималось на выполнение функций контроля за соблюдением правил тишины, никакие правила соблюдения тишины или запрета или ограничения относительно определенных видов деятельности, которые сопровождаются образованием шума, не устанавливались и при принятии обжалованного решения указанный Закон вообще не применялся.
Вместе с тем, действующая редакция Закона «О местном самоуправлении в Украине» позволяет ограничивать продажу алкоголя в определенное время суток. Что и сделал Киевсовет в 2018 году.
Далее
14 листопада 2019 року у Верховній Раді було зареєстровано депутатський проєкт Закону № 2442 «Про внесення змін до Закону України «Про громадські об’єднання».
Автори законопроєкту зазначають, що членами (учасниками) громадської організації є фізичні особи, тоді як членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
«Вказана норма ставить в нерівні умови участь у членстві громадських організацій та громадських спілок юридичних та фізичних осіб», – йдеться у пояснювальній записці.
У документі зазначено, що відсутність законодавчих норм, які б регламентували можливість членства в громадських організаціях юридичних осіб, по-перше, обмежують права на об’єднання юридичних осіб, а по-друге, ставлять «під загрозу» діяльність багатьох громадських організацій, так як саме у юридичних осіб – платників податків найчастіше виникають питання, що потребують вирішення, та які постійно сплачують щорічні членські внески, за рахунок яких здійснюють свою діяльність громадські організації.
Тому даним законопроєктом пропонується усунути дискримінаційну норму щодо заборони членства в громадських організаціях юридичних осіб.
Далее
Позивач просив суд стягнути з університету невиплачену соціальну стипендію та 10 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що є студентом денної форми навчання Університету, за станом здоров`я є особою з інвалідністю 3 групи, яка пов`язана із невиліковною хворобою очей. Позивач подав до стипендіальної комісії Університету заяву про призначення соціальної стипендії та копії документів, які підтверджують право на отримання пільг. Відповідачем на користь позивача було здійснено нарахування та виплату академічної стипендії, а також соціальної стипендії у розмірі, встановленому у пунктах 3 пункту 34 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення», якою затверджено Порядок призначення і виплати стипендій.
Позивач отримав незадовільну оцінку з предмета «Основи фізичної географії», однак згодом академічна заборгованість була ліквідована. Середній бал успішності за результатами семестрового контролю за 1 семестр склав 3, 1 балів за п`ятибальною шкалою оцінювання, за 2 семестр — 3, 2 балів, за 3 семестр — 3, 2 бали. Позивач зазначав, що за результатами семестрового контролю втратив право на призначення академічної стипендії, однак у зв`язку з втратою права на отримання академічної стипендії відповідач з лютого 2015 року зобов`язаний виплачувати позивачу соціальну стипендію у розмірі 109 відсотків мінімальної (звичайної) академічної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди вказували на те, що позивач не дотримався встановленої законодавством процедури отримання соціальної стипендії, а саме абзацу 2 пункту 18 Порядку та не звернувся у стипендіальну комісію із заявою та відповідними документами про призначення йому соціальної стипендії як особі з інвалідністю 3 групи. Окрім цього, враховуючи те, що за результатами семестрового контролю з предмету «Основи фізичної географії» позивач отримав оцінку незадовільно, яка не може визнаватися балом успішності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для призначення соціальної стипендії позивачу у період з лютого до березня 2015 року.
Касаційний цивільний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача.
Суд вказав, що відповідно до пункту 29 Порядку студентам і курсантам вищого навчального закладу, зазначеним у підпунктах 2-6 пункту 6 цього Порядку, які за результатами семестрового контролю втратили право на призначення академічної стипендії, обов`язково призначається соціальна стипендія у розмірі 109 % мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації особам, зазначеним у підпунктах 3 і 4, які за результатами семестрового контролю мають середній бал успішності нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання.
ВС зазначив, що відповідно до наведеного Порядку можна дійти висновку, що для виникнення обов`язкового права на соціальну стипендію необхідно, щоб студент втратив право на академічну стипендію, а також щоб його середній бал успішності був нижчий ніж 7 за дванадцятибальною або нижчий ніж 4 за п`ятибальною шкалою оцінювання. Тобто, у будь-якому випадку, студент має бути успішним і саме це є головним критерієм отримання права на призначення соціальної стипендії.
ВС визнав необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що для призначення соціальної стипендії необхідна єдина умова — втрата права на академічну стипендію. Розуміння пункту 29 Порядку, за яким студент має безумовне право на отримання соціальної стипендії без урахування критерію успішності, створювало би ситуацію, за якою студент отримує негативні оцінки, не з`являється на іспити та заліки та отримує стипендію, що суперечить заохочувальному та стимулюючому її характеру (постанова від 18.11.2019 у справі № 461/2444/16-ц).
Далее
Большая Палата Верховного Суда при рассмотрении дела № 810/2732/18 повторно определила, что факт принадлежности лица к определенной национальности не может быть установлен в судебном порядке.
В постановлении от 11 сентября 2019 года изложена следующая правовая позиция.
Национальная принадлежность человека является актом его личного самоопределения и никоим образом не влияет на его публично-правовые отношения с государством. Фиксация национальности в удостоверяющем документе или в актовых записях гражданского состояния, препятствовала бы свободному избранию или восстановлению национальности, поскольку поставила бы такое избрание или восстановление в зависимость от решения государственного органа.
Таким образом, в связи с невозможностью установления в судебном порядке фактов относительно принадлежности лиц к определенной национальности спор о замене в актовой записи о рождении украинской национальности на немецкую, не подлежит рассмотрению не только в порядке административного судопроизводства, но и в судебном порядке вообще.
Аналогичную правовую позицию Большая Палата Верховного Суда высказала, в частности, в постановлении от 29 мая 2019 года по делу № 398/4017/18.
Далее
По всей Украине закончились больничные листы. Вместо них врачи выдают справку о временной нетрудоспособности, где указывают диагноз, ставят свою подпись и мокрую печать. Об этом сообщила газета «Сегодня».
Однако указанные справки не примут для оплаты больничного.
После поступления в больницы бланков работники должны обменять справки на больничные. Только после этого предприятия и Фонд социального страхования смогут оплатить дни неработоспособности.
Читайте также: размер больничных зависит от стажа
Также на сайте Минздрава появилась информация, что 28 октября министерство провело торги на печать 3,89 млн бланков неработоспособности. 18 ноября, ведомство подписало договор с победителем аукциона, полиграфическим комбинатом «Зоря». Отмечается, что бланки листка нетрудоспособности будут доставлены в регионы до конца года.
Раньше мы писали, что 20 ноября 2019 года Фондом социального страхования Украины вынужденно приостановлено перечисление средств для выплаты материального обеспечения застрахованным лицам. Речь идет о помощи по временной нетрудоспособности (включая уход за больным ребенком), помощи по беременности и родам и помощи на захоронение. Финансирование временно не осуществляется в связи с окончанием сметных назначений.
Далее
Вища рада правосуддя надіслала до парламенту консультативний висновок до законопроєкту № 2314, який відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» є обов’язковим до розгляду.
Мова йде про проєкт Закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку».
Проєктом пропонується, зокрема, внести зміни до Господарського процесуального кодексу України (пункт 5 частини другої статті 287), Цивільного процесуального кодексу України (пункт 5 частини другої статті 389), Кодексу адміністративного судочинства України (пункт 5 частини четвертої статті 328), передбачивши як одну з підстав касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права: «у разі ухвалення органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, рішення про застосування дисциплінарного стягнення до суддів, які входили до складу колегії суддів апеляційної інстанції, яка переглядала справу, судове рішення у якій оскаржується, за дисциплінарний проступок, вчинений у зв’язку із розглядом такої справи».
Щодо суті запропонованих законопроектом № 2314 підстав касаційного оскарження Вища рада правосуддя вважає, що такі зміни не відповідають законодавству України та міжнародним стандартам у сфері судочинства.
Зокрема, ВРП у висновку вказує, що визначення такої підстави касаційного оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, як рішення у дисциплінарній справі, є порушенням принципу верховенства права, зокрема принципу правової визначеності та «якості закону».
Принцип правової (юридичної) визначеності відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, що полягає в такому.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» тощо).
Разом із тим законопроектом № 2314 передбачається встановити спеціальний строк на оскарження із зазначеної підстави – 30 днів з дня ухвалення органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, відповідного рішення. Це, як наслідок, може призвести до подвійного касаційного оскарження – протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а згодом протягом тридцяти днів з дня ухвалення відповідного рішення у дисциплінарній справі.
Позивач просив суд про застосування наслідків нікчемного правочину. В обґрунтування позову позивач покликався на те, що сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири в розстрочку у простій письмовій формі. Попередній договір не посвідчений нотаріально, а тому він є нікчемним і таким, що не породжує юридичних наслідків. А отримані відповідачами за нікчемним правочином грошові кошти слід вважати майном, яке одержано без відповідної правової підстави, а тому підлягає поверненню.
Відповідач звернувся до суду із позовом про визнання попереднього договору дійсним.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову.
Суди виходили з того, що сторонами не досягнуто домовленості щодо строку (терміну) укладення основного договору (договору купівлі-продажу квартири), що є основною істотною умовою договору, а тому, згідно з положеннями частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є неукладеним.
А оскільки попередній договір є неукладеним, то до нього не можуть бути застосовані наслідки недійсного (нікчемного) правочину та він не може бути визнаний дійсним.
В касаційній скарзі позивач зазначав, що судами залишено поза увагою, що за умовами спірного договору було передане майно (квартира) в користування позивача, а він зобов`язаний був розрахуватись за це майно. В договорі було зазначено строк проведення розрахунків, а після цього повинен був укладений договір купівлі-продажу квартири. Отже, висновки судів попередніх інстанцій суперечать положенням частини першої статті 635 ЦК України, оскільки це основний договір повинен бути укладений в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором.
Касаційний цивільний суд не знайшов підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції зазначив, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина третя статті 635 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Вс звернув увагу на те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частини перша та друга статті 638 ЦК України).
Судами було встановлено, що сторонами не досягнуто домовленості щодо строку (терміну) укладення основного договору, що є основною істотною умовою договору, оскільки визначення певного строку (певного терміну) укладення основного договору є необхідною умовою для договорів цього виду.
Оскільки сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, ВС визнав обґрунтованим висновок судів, що попередній договір сторонами не укладено, та, відповідно, до нього не можуть бути застосовані наслідки недійсного (нікчемного) правочину та цей неукладений договір не може бути визнаний дійсним (постанова від 18.11.2019 у справі № 750/7467/16-ц).
Далее
Суть дела: истец просил суд исключить ответчика из хозяйственного общества.
Местный и апелляционный суды отказали в удовлетворении иска.
Коллегия судей Хозяйственного суда ВС согласился с таким решением.
В соответствии со ст. 59 Закона «О хозяйственных обществах» и ст. 145 Гражданского кодекса, исключение участника из хозяйственного общества относится к исключительной компетенции общего собрания его участников.
Верховный Суд отметил, что такое исключение является санкцией за невыполнение корпоративных обязанностей. Оно возможно лишь при наличии определенных оснований. Принятие такого решения относится к исключительной компетенции общего собрания участников, а суд лишь проверяет его обоснованность и законность в случае обжалования.
Соответствующее постановление по делу №916/34/18 ВС принял 19.09.2018.
Далее
Орган исполнительной власти не уполномочен и не вправе изменять перечень составляющих денежного обеспечения, установленных ст. 43 Закона № 2262-XII «О пенсионном обеспечении лиц, освобожденных от военной службы, и некоторых иных лиц».
Наличие у Кабмина права устанавливать порядок перерасчета пенсии не является тождественным и не определяет право устанавливать отсрочку или рассрочку выплаты пенсии, то есть изменять временные границы выплаты (статьи 51, 52, 55, 63 данного Закона).
К таким заключениям пришел Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда, пересмотрев в кассационном порядке дело № 826/3858/18 по иску получающего пенсию гражданина в соответствии с Законом «О пенсионном обеспечении лиц, освобожденных с военной службы, и некоторых иных лиц» к Кабмину.
Истец просил признать противоправными и недействительными п. 1, 2 постановления Кабмина № 103 и изменения в п. 5 Порядка проведения перерасчета пенсий и приложения 2 к нему, поскольку вопреки Закону 2262-XII действующими нормативными актами для учета размера пенсионного обеспечения не учтены ежемесячные дополнительные виды денежного обеспечения действующих военнослужащих (надбавки, доплаты, повышения и премии), безосновательно установлены поэтапная выплаты повышения до пенсии.
Суды первой и апелляционной инстанций иск удовлетворили. Коллегия судей Кассационного административного суда согласилась с заключениями судов предыдущих инстанций о том, что пункты 1, 2 постановления КМУ № 103 и изменения к п. 5 указанного Порядка и приложения 2 к нему является противоправными и не отвечающими правовым актам высшей юридической силы.
Верховный Суд разъяснил, что норма ст. 43 Закона № 2262-XII содержится в разд. V «Исчисление пенсии», то есть в общем разделе, и непосредственно определяет составляющие денежного обеспечения для исчисления пенсий. При этом под исчислением следует понимать процесс получения результата с помощью действий над числами, каждое из которых является конкретным цифровым выражением размера составляющих денежного обеспечения.
К полномочиям Кабмина не относится изменение структуры денежного обеспечения, а поводом для перерасчета пенсий является повышение денежного обеспечения соответствующих категорий (ч. 4 ст. 63 Закона 2262-XII), именно размер которого, а не составляющие, могут изменяться Кабмином.
Изменение условий или норм пенсионного обеспечения (в частности, определение видов денежного обеспечения для перерасчета пенсий) подзаконными нормативно-правовыми актами является нарушением закона.
Также Верховный Суд указал на отсутствие у ответчика права осуществлять рассрочку выплаты перечисленной пенсии. В п. 2 спорного постановления КМУ № 103 предусмотрено, что выплату перечисленных повышенных пенсий необходимо проводить с 1 января 2018 года в таких размерах:
— с 1 января 2018 года — 50 %;
— с 1 января по 31 декабря 2019 года — 75 %;
— с 1 января 2020 года — 100 % суммы повышения пенсии, определенного состоянием на 1 марта 2018 года.
Суд считает это ограничением выплат перечисленных сумм повышенных пенсий, являющихся собственностью лиц, которым такая пенсия начислена.
