На примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження про зобов’язання підприємства повернути до Державного бюджету України безпідставно стягнуті на його користь за скасованими судовими рішеннями мито та надмірно сплачений податок на додану вартість.
Підприємство просило суд скасувати постанову відділу ДВС про накладення штрафу у розмірі 5100,00 гривень та постанову про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 гривень за невиконання рішення суду.
Підприємство покликалось на те, що були поважні причини щодо невиконання судового рішення, а саме: відсутність коштів на рахунку підприємства, а також, те що оскаржувані постанови були надіслані на адресу позивача з порушенням законодавчо встановленого строку, що суперечить частині третій статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення позову та скасування однієї постанови про накладення штрафу, оскільки постанова, якою було встановлено підприємству новий строк виконання до 10 днів, не була направлена та доведена боржнику у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі.
Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій.
Стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника — юридичну особу — 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України «Про виконавче провадження»).
ВС зазначив, що підставою для накладення штрафу є умисне невиконання боржником рішення суду, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, які можуть бути виконані лише боржником у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин.
Верховний Суд не прийняв до уваги доводи підприємства про наявність поважних причин для виконання рішення суду та визнав їх безпідставними, оскільки відсутність коштів, не дає право боржнику не виконати рішення суду та не являється поважною причиною для його невиконання (постанова від 23.10.2019 у справі № 815/591/17).
Далее
3 листопада 2019 року Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні схвалив проект Бюджету-2020 до другого читання.
«Сьогодні ми ухвалили проект Бюджету-2020 до другого читання, опрацювавши висновки Верховної Ради. Враховуючи рішення РНБО та комісії щодо розподілу коштів на інвестпроекти, Бюджет ухвалено з доопрацюванням. Ми завершимо і якнайшвидше передамо документ до Верховної Ради. Для нас важливий широкий діалог з нашими колегами в Парламенті та Президентом, тому відзавтра ми будемо обговорювати проект Бюджету. І, звичайно, після подачі ми представимо людям головний фінансовий документ країни», – зазначила Міністр фінансів Оксана Маркарова.
18 жовтня 2019 року Верховна Рада схвалила у першому читанні законопроєкт «Про державний бюджет України на 2020 рік»
До проєкту закону було подано понад 2 тисячі правок, однак більшість пропозицій відхилили. Кабінету Міністрів України доручено підготувати законопроєкт до другого читання
Нагадаємо, у проєкті мінімальну зарплату закладено на рівні 4723 гривень.
Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року встановлено у розмірі 2027 гривень. З 1 липня прожитковий мінімум зросте до 2118 гривень, з 1 грудня – до 2189 гривень.
Для осіб, які втратили працездатність (мінімальна пенсія): з 1 січня – 1638 гривень, з 1 липня – 1712 гривні, з 1 грудня – 1769 гривень.
При цьому у проєкті зазначено, що уряд планує у 2020 році наблизити розмір прожиткового мінімуму до 4251 грн.
Додамо, у 2020 році на судову владу передбачено кошти в обсязі 17 902,3 млн грн, у тому числі за загальним фондом – 13 955,9 млн грн, за спеціальним фондом – 3 946,4 млн гривень.
Головними розпорядниками коштів є: Конституційний Суд України, Вища рада правосуддя, Верховний Суд, Вищий антикорупційний суд, Вищий суд з питань інтелектуальної власності, Державна судова адміністрація України.
Далее
С сегодняшнего дня, 4 ноября, в Украине официально заработает Служба образовательного омбудсмена. Каждый желающий сможет направить обращение и ознакомиться с информацией о деятельности Службы на сайте (работает в тестовом режиме). Об этом сообщил образовательный омбудсмен Сергей Горбачев в ходе встречи с Министром образования и науки Украины Анной Новосад.
По словам Минстра Анны Новосад, есть надежда, что Служба оправдает возложенные на нее обязанности и станет еще одной площадкой для общения с учениками, студентами, их родителями, педагогами и учеными. Ведь конфликты — один из основных факторов, мешающих детям нормально концентрироваться на учебном процессе и извлекать из него пользу. Служба должна минимизировать это влияние и помочь всей системе образования стать успешнее.
Пользователи уже сейчас могут ознакомиться с базовыми разделами сайта, где выписаны права получателей образования, родителей, педагогов и ученых.
Там также размещена контактная информация (телефон, почтовый и электронный адрес), по которым можно обратиться к образовательному омбудсмену с жалобой, предложением или за разъяснением.
Непосредственно работать с жалобами будет сам образовательный омбудсмен и юридический отдел Службы. При этом в его составе также предусмотрен отдел медиа и аналитики. К решению конфликтов будут привлекаться также работники психолого-методической поддержки.
Контакты Службы образовательного омбудсмена:
— адрес для электронных обращений: [email protected] или по ссылке
— адрес для письменных обращений: Служба образовательного омбудсмена, 03058, г. Киев, отделение почтовой связи 58, а/я 48
— телефон для связи: (044) 406-72-34, +38 095 143-87-26
Далее
Ухвалою слідчого судді встановлено строк в 1 місяць, із дня проголошення ухвали, для закінчення проведення досудового розслідування та для прийняття прокурором одного з передбачених ч. 1 ст. 283 КПК України процесуальних рішень у кримінальному провадженні за підозрою особи у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
Прокурор оскаржив ухвалу, але апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою прокурора на підставі ч.4 ст. 399 КПК України у зв’язку з тим, що дана ухвала відповідно до положень ст. 309 КПК України не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку.
Прокурор звернувся до Касаційного кримінального суду Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій зазначав, що відмова у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріплених у статтях 19, 124, 129 Конституції України та статтях 7, 9, 24 КПК України, зокрема, щодо забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, в даному випадку ухвали слідчого судді, яка не передбачена кримінальним процесуальним законом.
Проте Друга судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду не визнала доводи прокурора обґрунтованими.
Суд зазначив, що суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК України, правильно встановив, що оспорювана ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в порядку апеляційної процедури, та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, належним чином умотивувавши своє рішення.
Також Друга судова палата ККС ВС дійшла висновку, що ухвала слідчого судді була постановлена на підставі статей 3, 28, 114 КПК України.
ККС зазначив, що відповідно до положень п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя — суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченого цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадження.
А частина 2 ст. 28 КПК України встановлює загальне правило, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Водночас ч. 6 ст. 28 КПК України містить спеціальну норму, за якою підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Далее
До суду звернувся міський центр зайнятості, який просив стягнути з особибезпідставно отриману суму матеріального забезпечення на випадок безробіття.
Такі вимоги попередньо розглядались у судах адміністративної юрисдикції.
Постановою апеляційного адміністративного суду було вирішено стягнути з особи на користь міського центру зайнятості 6933,87 грн. допомоги по безробіттю. Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України судові рішення скасовано, а провадження у справі закрито, оскільки даний спір не є публічно — правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів та роз`яснено позивачу право на звернення до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Суди у цивільній справі дійшли висновку про відмову у задоволенні позову міського центру зайнятості. Суд першої інстанції зазначив, що з пенсії відповідача вже проводяться стягнення в сумі 6 933,87 грн. на користь міського центру зайнятості на підставі постанови державного виконавця. Крім того, позивач, звернувшись до суду з вказаним позовом, пропустив також трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив також про те, що відповідач заяви про поворот виконання судового рішення у строк визначений для цього не подавала, тому задоволення позовних вимог потягне за собою подвійне стягнення з особи на користь позивача однієї і тієї ж суми коштів.
Касаційний цивільний суд скасував судові рішення, а позов міського центру зайнятості задовольнив. Суд касаційної інстанції вказав на те, що виконання рішення суду по справі, провадження якої було закрито з підстав порушення юрисдикції спору не свідчить про відновлення порушеного права міського центра зайнятості, тому не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, які по суті ще не вирішені та існує невирішений спір.
ВС зауважив, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що особа не зверталась з заявою про поворот виконання судового рішення та нею було порушено строки передбачені статтею 265 КАС України ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення з відповідною заявою є передчасним та не свідчить про те, що особа позбавлена права вирішити питання з позивачем про добровільне зарахування коштів на погашення суми безпідставно отриманого матеріального забезпечення, або іншим шляхом захистити своє право.
Відтак, суд касаційної інстанції визнав необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що наявність виконаного судового рішення по адміністративній справі, провадження в якій закрито, про стягнення з особи на користь міського центру зайнятості 6933,87 грн. є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог та спричинить факт подвійного стягнення (постанова від 16.10.2019 у справі № 466/5969/16-ц).
Далее
23 жовтня 2019 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону № 2303 «Про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо удосконалення окремих питань організації адвокатської діяльності».
Пропонується внести зміни до статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», виклавши її в новій редакції.
Наразі вона передбачає, що несумісною з діяльністю адвоката є:
1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
3) нотаріальна діяльність;
4) судово-експертна діяльність.
Автори законопроєкти зауважують, що існуюча редакція статті є застарілою, оскільки, наприклад, Закон України «Про засади та запобігання і протидії корупції», який згадується у пункті 1 частини 1 статті 7, втратив чинність 1 вересня 2016 року.
Судово-експертна діяльність не може бути несумісною з адвокатською, оскільки з 3 жовтня 2017 року усі процесуальні кодекси, які регламентують судочинство доповнені положеннями про правові експертизи, які використовуються як докази у судових спорах. Адвокат не може бути обмежений у праві виступити у якості експерта в галузі права.
Пропонується викласти статтю так: «Несумісною з діяльністю адвоката є робота або діяльність, яка унеможливлює дотримання адвокатом принципу професійної незалежності».
Окрім того, вносять зміни у статтю 13 Закону, якими передбачається, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, без створення юридичної особи.
Адвокат самостійно обирає систему обліку, звітності , оподаткування результатів професійної діяльності і має право здійснювати професійну діяльність на умовах трудового договору.
Стаття 16 викладена так: «Адвокат може укласти з особами, які отримали диплом за спеціальністю право не нижче першого освітнього рівня (бакалавр), трудовий договір на посаду помічника. Трудовий договір помічника з адвокатом , який здійснює адвокатську діяльність у складі адвокатського бюро, адвокатського об’єднання укладається шляхом видання відповідного наказу». Зміна статті викликана необхідністю приведення її положень до Закону України «Про вищу освіту» від 1 червня 2014 року, якою виключені поняття повна вища освіта, введені освітні рівні, ступені та кваліфікації вищої освіти.
Назва статті 17 Закону не відповідає її змісту та потребує осучасненню, як і положення про статус Єдиного реєстру, як частини загальнонаціональної електронної публічної бази даних. Зміни у цій нормі передбачають, що Єдиний реєстр адвокатів – це електронна база даних, яка містить інформацію про адвокатів, які набули право на здійснення адвокатської діяльності в Україні і здійснюють адвокатську діяльність відповідно до цього Закону. Єдиний реєстр адвокатів входить до системи електронних публічних реєстрів.
Серед інших пропозицій:
підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним під час здійснення адвокатської діяльності дисциплінарного проступку;
рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу;
оскарження рішення у дисциплінарній справі (щодо адвоката) зупиняє його дію.
Далее
Кабінет Міністрів України розширив державну підтримку програми будівництва доступного житла у 2019 році. Про це повідомило Міністерство розвитку громад та територій України.
Відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення громадян доступним житлом» було схвалено на виїзному засіданні Уряду в Маріуполі.
Постанову доповнено нормою щодо визначення граничної вартості 1 кв. метра житла для населених пунктів, які розташовані на відстані до 15 кілометрів від меж обласних центрів та міста Києва. Вона не може перевищувати опосередковану вартість, збільшену у 1,5 рази.
До внесення змін в населених містах-супутниках столиці та обласних центрів гранична вартість приймалась як опосередкована без збільшуючого коефіцієнта, що унеможливлювало придбання житла в них. Люди купляли житло в Києві та обласних центрах з коефіцієнтом 1,75.
Внесені зміни нададуть можливість учасникам програми обирати більш дешеві об’єкти за межами міста Києва та обласних центрів.
Крім того постановою передбачено, що Мінрегіон з 15 листопада до 1 грудня може здійснювати коригування розподілу бюджетних коштів між адміністративно-територіальними одиницями у разі загрози невикористання коштів до кінця бюджетного року.
Далее
Затверджуючи своїм рішенням план зонування території, місцева рада визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.
Так визначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом фізичних осіб до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 19 жовтня 2016 року № 1316-VІІ «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси».
На обґрунтування позовних вимог позивачі вказали на порушення міською радою порядку розроблення плану зонування території (зонінгу) м. Одеси та порядку його прийняття.
Суд апеляційної інстанції залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, водночас змінив мотивувальну частину цього рішення, дійшовши висновку про те, що позивачі неправильно обрали спосіб захисту, оскільки спірне рішення відповідача як правовий акт індивідуальної дії не порушує їхніх індивідуальних прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд за результатами розгляду адміністративної справи зазначив таке.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Проаналізувавши наведене, колегія суддів зазначила, що план зонування території містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов’язкових вимог до використання земельних ділянок, щільність населення в межах житлової забудови; відсоток озеленення (для рекреаційних зон); гранична поверховість або висота будівель у метрах, інші містобудівні умови та обмеження.
Верховний Суд також установив, що рішення міської ради «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) міста» стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.
Суд зазначив, що для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж для оскарження актів індивідуальної дії.
Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їх юридичної сили. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.
Постанова Верховного Суду у справі №522/22780/16-а (адміністративне провадження № К/9901/51766/18, № К/9901/51184/18).
Далее
Народные депутаты от партии «Слуга народа» планируют ввести двухуровневую систему государственного управления сферой интеллектуальной собственности.
Соответствующий проект Закона № 2255 «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно создания национального органа интеллектуальной собственности» зарегистрирован в Верховной Раде 10 октября и уже 11 октября подано в Комитет Верховной Рады по вопросам экономического развития.
Проектом Закона предлагается ввести двухуровневую систему государственного управления сферой интеллектуальной собственности, при которой:
— Минэкономики будет обеспечивать формирование и будет реализовывать государственную политику в сфере интеллектуальной собственности;
— Национальный орган интеллектуальной собственности будет выполнять отдельные публичные функции (властные полномочия) по реализации государственной политики (выдача охранных документов (патентов, свидетельств) на объекты права интеллектуальной собственности);
— НОИВ будет функционировать как юридическое лицо публичного права (государственная организация) и будут относится к сфере управления Минэкономики.
Прозрачность деятельности НОИВ будет обеспечиваться путем:
— проведения внешнего аудита (финансового и управленческого);
— обнародования сметы финансов, направленных на обеспечение развития и функционирование государственной системы правовой охраны интеллектуальной собственности, и направлений их использования;
— проведения электронных публичных закупок, осуществляемых за средства государственной системы правовой охраны интеллектуальной собственности;
— устранения условий для коррупционных рисков в результате минимизации субъективного фактора в принятии решений (введение автоматизации процессов регистрации правовых сделок, совершения их в режиме реального времени);
— принятия решений в результате широкого социального диалога и с учетом общественного мнения;
— проведения общественного и профессионального мониторинга деятельности указанного органа.
Финансирование деятельности НОИВ будет осуществляться за счет сборов за действия, связанных с охраной прав на объекты интеллектуальной собственности (сейчас эти сборы зачисляются в заведение, которое осуществляет рассмотрение и экспертизу заявок, поданных с целью получения охраннных документов на объекты права интеллектуальной собственности).
Далее
Особу було засуджено за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Потім вироком суду особу, який був свідком у кримінальному провадженні, визнано винним за ч. 2 ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивих показань у зазначеному кримінальному провадженні.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для перегляду вироку за ново виявленим обставинами, оскільки вирок суду ґрунтується не тільки на показаннях цього свідка, а ще й на інших доказах, які є допустимими.
У касаційній сказі захисник зазначав, що винуватість особи ґрунтується на показаннях свідка, які вироком суду визнані неправдивими, а також на доказах, які є похідними від цих показань, тобто також не можуть бути визнані допустимими, на що не звернув належної уваги суд.
Касаційний кримінальний суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що зміст норми ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками: невідомість їх суду з причин, які від нього не залежать; істотність цих обставин для справи; наявність нововиявлених обставин в об`єктивній дійсності до постановлення вироку; неможливість обліку цих обставин під час провадження в справі і постановлення вироку у зв`язку з тим, що вони не відомі суду; відкриття нових обставин тільки після набрання вироком законної сили.
Отже, нововиявлені обставини — це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, юридичні факти, що перебувають в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні і спростовують через їх невідомість й істотність висновки, які містяться у вироку чи ухвалі, що набрали законної сили, як такі, що не відповідають об`єктивній дійсності.
ККС вказав, що суди не дали жодної оцінки тим обставинам, що факт надання свідком неправдивих показань встановлено вироком суду, що набрав законної сили, а ряд інших доказів, які покладені в основу вироку щодо особи, були отримані на підставі неправдивих показань, що зобов`язувало суд дати і цим доказам відповідну оцінку з точки зору їх допустимості, а тільки після цього надати усім доказам в їх сукупності оцінку з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення про винуватість чи невинуватість особи. Цього місцевий суд не зробив, а суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 419 КПК України не звернув на це порушення уваги та не дав вмотивованої відповіді на доводи апеляційної скарги (постанова від 10.10.2019 у справі № 396/1752/16).
Далее
