До суду звернулась особа з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що перебував на посаді директора комунального підприємства та був звільнений за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Позивач покликався на те, що при призначенні його на посаду виконуючого обов`язки генерального директора комунального підприємства терміном на два місяці не було укладено письмового трудового договору, що свідчить про відсутність юридичних підстав вважати законним прийом його на роботу за строковим договором та одночасно про те, що жодних підстав не було для звільнення його за викладених обставин за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що в даному випадку неможливо застосувати положення статті 39-1 КЗпП України з тих причин, що визнання строкового трудового договору, таким, що трансформувався в безстроковий внаслідок неодноразового укладання з позивачем договорів на виконання обов`язків керівника закладу після завершення дії цього договору порушуватиме вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо повноважень обласної ради призначати керівників комунальних підприємств та обмежуватиме права територіальних громад сіл, селищ, міст, які об`єднали спільне майно, на постійній основі за конкурсом.
Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Суд виходив з того, що строкові трудові договори переукладались з позивачем неодноразово і ініціатором їх укладення була саме обласна рада, яка обґрунтовувала їх укладання не нормами КЗпП, але за частиною 2 статті 39-1 КЗпП України строкові трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Касаційний цивільний суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Суд касаційної інстанції зазначив, що, враховуючи те, що комунальне підприємство перебуває в управлінні обласної ради, генеральний директор цього підприємства призначається на пленарному засіданні сесії обласної ради, а переукладання строкового трудового договору (контракту) з керівником підприємства, можливе лише у випадку прийняття обласною радою рішення про продовження трудових відносин з керівником шляхом підписання строкового трудового договору (контракту) на новий термін, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що неодноразове призначення позивача виконуючим обов`язки керівника закладу не свідчить про те, що дія трудового договору з ним як генеральним директором підприємства продовжена на невизначений строк.
Крім того, із посади генерального директора позивача звільнено ще у 2013 році, у подальшому він неодноразово призначався на посаду виконуючого обов`язки генерального директора, звільнення з якої становить підставу звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.
ПФУ с сентября начинает внедрять в тестовом формате новый электронный сервис мобильное приложение «Пенсионный фонд». Отныне граждане имеют возможность доступа к электронным сервисам Фонда в удобном формате с мобильных устройств — смартфонов и планшетов.
Проект «Пенсионный фонд Украины в смартфоне» разработан для реализации развития системы предоставления электронных услуг «Е-пенсия».
Мобильное приложение «Пенсионный фонд» обеспечивает: пользование электронными услугами Фонда с мобильных устройств; доступ всех работающих (застрахованных лиц) к информации, содержащейся в электронной учетной карточке социального страхования из Реестра застрахованных лиц относительно анкетных данных, заработной платы и информации о полученном страховом стаже; защиту прав застрахованных лиц путем контроля за уплатой страхователями страховых взносов; доступ пенсионеров к данным электронного пенсионного дела; оперативный доступ к Электронному реестру листков неработоспособности и т. п.
Основные возможности:
— для застрахованных лиц — просмотр сведений из Реестра застрахованных лиц (анкетные данные, предоставленная работодателем (страхователем) информация о заработной плате, уплаченных в пользу лица страховых взносах, полученном страховом стаже);
— для пенсионеров — просмотр сведений из электронного пенсионного дела;
— для всех категорий — просмотр состояния обработки обращений в ПФУ, в частности прикрепленным к обращениям документам; верификация документов, справок, сформированных в личном электронном кабинете; получение и просмотр сообщений от Фонда.
По сообщению ПФУ, в ближайшее время будут реализованы следующие возможности:
подача документов для назначения / перерасчета пенсий в одно прикосновение (Е-пенсия);
изменение параметров информирования;
запись на прием в отделы обслуживания;
просмотр электронных листков неработоспособности в отношении застрахованного лица;
представление запросов на формирование электронных листков неработоспособности застрахованным лицом;
согласование о регистрации электронных листков неработоспособности по обращениям страхователей.
Использование сервиса требует наличия у пользователя:
ключа квалифицированной электронной подписи (который раньше назывался ЭЦП): доступный полный набор возможностей;
или предварительной регистрации на веб-портале Фонда через веб-браузер с помощью логина и пароля: в этом случае личные данные пользователя не используются при формировании справок, выводится только запрашиваемая информация.
На сегодня доступна тестовая версия мобильного приложения.
Далее
Позивач зазначала, що після смерті її чоловіка, його заповіт на неї та їх шлюб було визнано недійсними. А донька її чоловіка продала квартиру, яка початкова була предметом заповіту та у якій проживала позивач.
Позивач покликалась на те, що на день укладення договору купівлі-продажу вона оспорювала право власності дочки чоловіка на квартиру. Позивач вважала, що правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, оскільки з моменту укладення договору покупець не вчиняла жодних дій щодо її виселення з квартири.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові. Суд вказав на те, що позивач не довела наявність у відповідачів умислу на укладення фіктивного правочину, фактичне проживання позивача у спірній квартирі не доводять фіктивності правочину.
Апеляційний суд визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу покупець була обізнана про наявність на розгляді судів спору з приводу права власності продавця на спірну квартиру, перед укладенням договору купівлі-продажу вона не оглядала квартиру та понад три з половиною роки нею не користується.
Верховний Суд визнав вірним висновок суду першої інстанції, рішення якого залишив в силі.
Касаційний цивільний суд нагадав, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 Цивільного кодексу України).
Суд зазначив, що для фіктивного правочину характерним є те, що сторони відповідно до вимог закону оформлюють укладення договору, не маючи намір створювати реальні правові наслідки. Укладаючи договір його сторони не мають намір на виникнення, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не співпадає з їх внутрішньою волею.
КЦС зауважив, що, якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні.
ВС вказав, що суд першої інстанції, дослідивши обставини, які передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, не встановив обставин, які б підтверджували фіктивність правочину, дійшов правильного висновку, що волевиявлення сторін правочину було спрямовано на припинення права власності у попереднього власника квартири та виникнення такого права у нового власника, що відповідає правовій природі договору купівлі-продажу.
А суд апеляційної інстанції здійснив переоцінку доказів та дійшов протилежних висновків щодо наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, неправомірно ухвалив рішення в інтересах особи, яка не є стороною оспорюваного правочину чи колишнім власником квартири, та від визнання цього договору недійсним у неї не виникає жодних прав на спірну квартиру.
КЦС зазначив, що оскільки після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу проведено державну реєстрацію переходу права власності на квартиру, з урахуванням також тієї обставини, що у грудні 2013 року покупець зверталася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення без надання іншого житла, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні фіктивним договору купівлі-продажу квартири (постанова від 23.08.2019 у справі № 331/8830/15-ц).
Далее
Сегодня, 13 сентября 2019 года, Верховная Рада приняла за основу законопроект № 1060 относительно усовершенствования порядка лицензирования хозяйственной деятельности.
Законопроектом предлагается введение таких сроков:
1) материально-техническая база — совокупность средств и/или мест осуществления вида хозяйственной деятельности, дающие возможность осуществлять хозяйственную деятельность, подлежащую лицензированию;
2) место осуществления вида хозяйственной деятельности — место (объект, помещение, здание, земельный участок и/или территория), на котором (в пределах которого) субъект хозяйствования осуществляет хозяйственную деятельность или которое используется в его осуществлении (может совпадать с местонахождением субъекта хозяйствования);
3) лицензионное дело — единый набор документов в электронной форме на электронных носителях информации (или в электронной форме на электронных носителях информации и на бумажных носителях в случае, когда заявитель подал заявление и документы на бумажных носителях) относительно соответствующего приобретателя лицензии или лицензиата, поданные им, поступающие в орган лицензирования от органов государственной власти, юридических или физических лиц или принятые органом лицензирования в результате реализации своих полномочий в соответствии с данным Законом
Кроме того, проектом Закона предлагается усовершенствовать существующее законодательное поле, направленное на упорядочение общественных отношений в сфере лицензирования видов хозяйственной деятельности путем:
— обязательство Государственной казначейской службы предоставлять органам лицензирования доступ к информации относительно внесения лицензиатами платы за выдачу лицензий;
— введение новой санкции за нарушение в сфере лицензирования — остановки действия лицензии в полном объеме или частично;
— введении порядка возобновления действия лицензиичто была остановлена органом лицензирования;
— введении порядка обжалования лицензиатом решения органа лицензирования относительно приостановления действия лицензии;
— урегулирование вопросов относительно повторной подачи заявления о получении лицензии предусмотрев, что к заявлению о получении лицензии прилагаются лишь те подтвержденные документы, ставшие основанием для принятия решения об оставлении заявления без рассмотрения, при условии, что предварительно поданные документы, находящиеся по лицензионному делу, на момент подачи повторного заявления сохранили свою актуальность;
— включение новых оснований для аннулирования лицензии (в случае признания недееспособным, ограничения в дееспособности, признания безвестно отсутствующим, объявления умершим лицензиата; наличия акта о не устранении лицензиатом в течение срока приостановки действия лицензии нарушений, которые были основанием для ее остановки);
— исключение основания для аннулирования лицензии в случае неуплаты денег лицензиатом за выдачу лицензии;
— уточнение перечня сведений относительно лицензирования, содержащиеся в Едином государственном реестре юридических лиц, физических лиц-предпринимателей и общественных формирований;
— установление нового основания для оставления заявления о получении лицензии без рассмотрения — наличие информации об осуществлении над субъектом хозяйствования контроля, в значении, приведенном в ст. 1 Закона «О защите экономической конкуренции» резидентами государств, осуществляющих вооруженную агрессию против Украины в значении, приведенном в ст. 1 Закона «Об обороне Украины»;
— обязательности включения в лицензионные условия положения относительно доступности мест осуществления хозяйственной деятельности для маломобильных групп населения;
— унификации размера штрафов за нарушение законодательства в сфере лицензирования;
— изменения процедуры обжалования действий органов лицензирования в Экспертно-апелляционный совете.
Далее
Особа звернулась до господарського суду з позовом про визнання недійсним з моменту прийняття рішення позачергових загальних зборів акціонерів щодо схвалення 9 правочинів, що були укладені протягом 2017 року по продажу цілісного майнового комплексу.
Позивач зазначав про порушення норм частини 1 статті 68, частини 2 статті 50, частини 4 статті 69 та частини 5 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки поділено предмет правочину з метою ухилення від передбаченого Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину та прийнято рішення про схвалення значного правочину без дотримання порядку реалізації права акціонера вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення.
Так, Товариство відмовило позивачу в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій, оскільки було прийнято рішення про схвалення правочинів, а питання про надання згоди на вчинення значних правочинів до порядку денного загальних зборів акціонерів не вносилось.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Господарський суд зазначив про те, що прийняття загальними зборами рішення про схвалення правочинів та голосування позивача проти ухвалення цих договорів є підставою для виникнення у позивача права на примусовий викуп акцій товариства, оскільки продаж майна відповідача відбувався за окремими договорами з метою уникнення необхідності винесення питання його продажу на розгляд загальних зборів. Проте суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням не було порушено права позивача, а визнання його недійсним не призведе до відновлення його права на обов`язковий викуп акцій.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що продаж майна відповідача відбувалось за окремими договорами, які не є значними відповідно до вимог законодавства. А оскільки значний правочин товариством укладено не було, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваним рішенням загальних зборів не було порушено права позивача, а визнання його недійсним не призведе до відновлення його права на обов`язковий викуп акцій.
Касаційний господарський суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та скасувавши їх, передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у частині 2 статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених частиною першою статті 68 цього Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.
Суд касаційної інстанції зауважив, що чинне законодавство прямо передбачає, що акціонер, якому відмовлено в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій, вправі захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом оскарження рішення загальних зборів.
Тому Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанцій, вказуючи, що оскаржуваним рішенням не було порушено права позивача, а визнання його недійсним не призведе до відновлення його права на обов`язковий викуп акцій, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, норму частини 2 статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства», яка навпаки, передбачає можливість звернення акціонера до суду з позовом про оскарження рішення загальних зборів з заявлених позивачем підстав. Наявність у акціонера права на примусовий викуп акцій товариства жодним чином не перешкоджає реалізації його права на оскарження цього рішення.
Також Касаційний господарський суд звернув увагу на те, що обов`язковою умовою для застосування до спірних правовідносин норм, що регулюють порядок реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій, є встановлення, по-перше: ринкової вартості майна, що є предметом значного правочину; по-друге: вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства; по-третє: чи перевищує ринкова вартість, що є предметом значного правочину (у цьому випадку вартість майна за усіма договорами), 25 відсотків вартості активів товариства (постанова від 21.09.2019 у справі № 925/1224/18).
Далее
Народный депутат от «Слуги народа» Игорь Фрис предлагает предоставить нотариусам право истребовать от физических и юридических лиц сведения и документы, необходимые для проведения государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их обременений.
Соответствующие изменения в статью 4 Закона о нотариате предусмотрены законопроектом № 1220 касаемо устранения законодательных коллизий и пробелов.
Согласно действующей редакции изменяемой нормы, нотариусы имеют право истребовать от предприятий, учреждений и организаций сведения и документы, необходимые для совершения нотариальных действий.
Также проектом предусмотрено, что заверительные надписи совершаются при выдаче дубликата документа и наложении запрета отчуждения недвижимого имущества (имущественных прав на недвижимое имущество).
Напоминаем, что контролировать регистрационные действия относительно своей недвижимости удобно через SMS-Маяк. Сервис обеспечивает информирование физических и юридических лиц об изменении статуса их объектов в Государственном реестре вещных прав на недвижимое имущество. Расширенная версия сервиса — еще удобнее: вам сообщат о поданных регистратору заявках на проведение любых регистрационных действий относительно недвижимости.
Далее
10 вересня 2019 року Верховна Рада схвалила у цілому Закон України «Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)» (проєкт № 1012).
Рада спочатку схвалила проєкт за основу, а потім народні депутати визнали законопроєкт таким, що не потребує доопрацювання.
Проект Закону визначає порядок дострокового припинення повноважень Президента України у разі усунення з поста в порядку імпічменту.
Процедура імпічменту ініціюватиметься більшістю народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Для розслідування утворюватиметься спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої входитимуть народні депутати України (з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій та груп), спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Комісія готуватиме висновки і пропозиції за дослідженими обставинами щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину.
Пленарне засідання Верховної Ради України, на якому розглядатимуться вказані висновки і пропозиції, буде відкритим (за винятком випадків, коли висновки і пропозиції або додані до них матеріали міститимуть інформацію, що становить державну або іншу охоронювану законом таємницю).
Після прийняття Верховною Радою України рішення про звинувачення Президента України Верховна Рада України звертатиметься до Конституційного Суду України (для отримання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту) та Верховного Суду (для одержання висновку про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину).
Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту прийматиметься лише у разі, якщо висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду засвідчать дотримання вимог Конституції та законів України.
Відповідне рішення вважатиметься прийнятим, якщо за нього проголосує не менш як три чверті народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
У разі неприйняття Верховною Радою України постанови про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту головуючий від імені парламенту вибачиться перед Президентом України.
Нагадаємо, Стаття 102 Закону «Про регламент Верховної Ради України» передбачає, що законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, встановлених у цій статті.
Далее
Начальник Головного територіального управління юстиції у Львівській області Микола Станіщук розповів, як отримати компенсацію за неякісно надані онлайн-послуги.
Перед замовленням послуг онлайн потрібно обов’язково прочитати правила (на сайті, чи в умовах користування додатком), які стосуються компенсації у разі порушення правил надання або неякісного надання послуг.
Якщо послуга, яку вам надали, не відповідала її попереднім характеристикам, описаним на сайті чи консультантом – відбулось порушення ваших прав споживача.
У такому разі можна вимагати:
1) безоплатного усунення недоліків у наданій послузі у розумний строк;
2) відповідного зменшення ціни наданої послуги;
3) безоплатного повторного надання послуги;
4) відшкодування завданих вам збитків з усуненням недоліків наданої послуги.
Якщо надавач послуг не задовольняє вашу вимогу, потрібно звертатися зі скаргою в Держпродспоживслужбу або до суду за місцем проживання. Судовий збір за позовами про захист прав споживачів не стягується.
За кожний день (чи годину) прострочення надання послуги виконавцем повинна сплачуватись пеня у розмірі 3% вартості послуги.
Далее
Позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом. Позивач покликався на те, що між ним та відповідачем існувала домовленість про укладення договору купівлі-продажу з умовою повернення квартири у його власність після зняття з неї арештів та заборон. Зазначав, що тепер відповідач переховується від нього, на телефонні дзвінки не відповідає, тому вважав, що його було введено в оману щодо правової природи укладеного між ними правочину.
Також позивач зазначав, що він фактично не отримував грошових коштів за продаж спірної квартири. Відповідач, користуючись його юридичною необізнаністю щодо правової природи правочину, всупереч домовленості, вчинив дії, спрямовані на власне збагачення за його рахунок, шляхом заволодіння належною йому квартирою.
Суди дійшли висновку про недоведеність позовних вимог та у задоволенні позову відмовили, з чим погодився і Касаційний цивільний суд.
Суди виходили з того, що сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір, згідно з яким позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв у власність квартиру. Після укладення договору квартира була передана відповідачу, а отже настали правові наслідки відповідно до умов укладеного договору. Підписавши оспорюваний договір, позивач підтвердив, що його умови повністю відповідають його волевиявленню, також вказав про повний розрахунок за продану квартиру. Крім того, доводи позивача щодо того, що він фактично не отримував грошових коштів за продаж спірної квартири не можуть бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу можуть свідчити про неналежне виконання умов договору, а не про його недійсність.
Верховний Суд, залишаючи судові рішення без змін, вказав, що частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Далее
Вироком суду особу засуджено за статтею116 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до вироку суду особу засуджено за те, що він у приміщенні квартири, яку винаймав з колишньою дружиною, під час конфлікту з особою, який виник раптово внаслідок тяжкої образи з боку потерпілого, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, умисно завдав йому ударів руками і ногами по голові та різних ділянках тіла, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, в тому числі ті, внаслідок яких настала його смерть, тобто вчинив умисне вбивство потерпілого в стані сильного душевного хвилювання.
Прокурор та потерпіла подали касаційну скаргу, оскільки вважали, що дії засудженого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК. Прокурор зазначав, що апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок, не звернув уваги, що суд першої інстанції не вказав, у чому полягала образа з боку потерпілого і які його протиправні дії викликали в засудженого стан сильного душевного хвилювання.
ВС не знайшов підстав для задоволення касаційних скарг.
Суд касаційної інстанції нагадав, що суб`єктивна сторона вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 КК є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» потрібно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.
Далее
