Особа обвинувачувалась у неналежному виконанні своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, а саме ненадходження до бюджету м. Києва грошових коштів на загальну суму 2 391 390,37 грн, чим вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 367 КК України.
Вироком суду особу визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, і виправдано, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою.
Суд першої інстанції зазначив, що в обвинуваченні не відображено, які конкретно обов’язки, покладені на неї персонально, обвинувачена не виконала і, що саме вони перебувають у причинному зв’язку і стали наслідком завдання тяжких наслідків. Також суд вказав, що в кримінальному проваджені відсутні потерпілі, що на думку суду, не властиво для злочину з кваліфікуючою ознакою — завдання тяжких наслідків. Крім того, суд зауважив, що в обвинувальному акті зазначено обставини, які не відповідають дійсності, при цьому саме обвинувачення містить ряд формулювань, які є суперечливими і по суті свідчать про відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Прокурор оскаржив рішення у касаційному порядку, але Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції зазначив, що передбачений ч. 1 ст. 367 КК України склад злочину, як і будь-який інший, містить обов’язкові елементи: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона.
Касаційний кримінальний суд роз’яснив, що з суб’єктивної сторони цей злочин характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов’язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).
Службова недбалість — це злочин, який може бути вчинений тільки з необережності, у зв’язку із чим наведене в обвинувальному акті формулювання форми вини обвинуваченої («своїми умисними діями, які виразилися в службовій недбалості»), не відповідає вимогам ст.ст. 24, 25 КК України, беручи до уваги той факт, що необережність і умисел є різними формами вини, що виключають одна одну.
Крім того, об’єктивна сторона службової недбалості включає в себе наявність наступних складових: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов’язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК); 3) причинний зв’язок між діянням (бездіяльністю) та наслідками.
Верховний Суд зазначив, що системний аналіз положень ст. 367 КК України дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов’язків цієї службової особи, або якщо обов’язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.
Далее
Рада Євросоюзу 21 травня схвалила директиву, яка передбачає заборону в ЄС деяких одноразових пластикових виробів, для яких існує альтернатива. Про це повідомляється на сайті Ради ЄС.
«Однією з основних цілей цієї директиви є зменшення кількості пластикових відходів, які ми створюємо. Згідно з новими правилами, пластикові тарілки, столові прибори, трубочки для пиття, тримачі для повітряних кульок та ватні палички одноразового використання будуть заборонені до 2021 року», — йдеться у повідомленні Ради ЄС.
Вказано, що до 2029 року дев’ять з десяти використаних пластикових пляшок повинні бути зібрані у сміття відсортованими. А пластикові пляшки, які наявні в продажу, до 2025 року повинні містити щонайменше чверть матеріалу, придатного для переробки, а до 2030 року — 30 відсотків.
Крім того, директива передбачає можливість притягати до відповідальності виробників пластикової продукції, а також залучати тютюнову галузь до відшкодування коштів за утилізацію недопалків.
Так, уряди країн-членів ЄС мають два роки, щоб привести свої національні законодавства у відповідність до нових норм.
Далее
Сегодня, 23 мая, в Бизнес-центре ЛІГА состоялся круглый стол, на котором обсуждали правовые последствия судебного решения о признании недействительным правительственного постановленияотносительно инспекций Гоструда. Специалисты Государственной регуляторной службы, Гоструда, юристы и адвокаты выразили свои позиции и поделились практическими рекомендациями относительно защиты прав предпринимателей.
Напомним, Шестой апелляционный административный суд удовлетворил иск предпринимателей, в частности, Председателя Общественного совета при ГРС Сергея Доротича, и отменил постановление КМ от 26 апреля 2017 г. № 295 «О некоторых вопросах реализации статьи 259 Кодекса законов о труде Украины и статьи 34 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине».
В соответствии с решением суда от 14 мая:
— местные инспекции являются незаконными;
— инспекционные посещения являются незаконными;
— проверки осуществляются исключительно государственным органом по вопросам труда по плану с соблюдением требований относительно включения субъекта ведения хозяйства в план-график. Внеплановые проверки осуществляются исключительно в порядке, предусмотренном законом.
Представители Государственной регуляторной службы указали, что предприниматель имеет право не допустить должностное лицо для осуществления проверки. Это предусмотрено ст. 10 Закона «Об основных принципах государственного надзора (контроля) в сфере хозяйственной деятельности».
В случае, когда лицо все же допустило проведение проверки, оно имеет право написать письменное обращение к Гоструда, требуя прекращение проверки на основании вступления в силу решения суда по делу № 826/8917/17.
После проведения проверки, которую есть основания считать незаконной, предприниматель имеет 2 пути защиты своих прав:
— подать жалобу в ГРС, указав предмет нарушения;
— обратиться в суд.
«Постановление № 295 признано недействительным с момента принятия решения. До того оно было действующим. Нельзя привлечь инспектора Гоструда к уголовной или административной ответственности, если он действовал в пределах этого постановления. В то же время, суд отметил в мотивировочной части решения, что обжалованное постановление по своей сути противоречит требованиям действующего законодательства. Если бы оно было признано противоправным с момента принятия, то произошло бы автоматическое обнуление проверок за 2 года. В данном случае автоматически ничего не произойдет. Но тот, кто хочет обжаловать или уже обжалует результаты, получил дополнительное доказательство. Предприниматель может ссылаться на это решение суда и на положение КАС и может доказать, что у него есть основания для отмены результатов проверки», — отметила Ксения Ляпина, председатель ГРС.
Таким образом, лицо имеет право на обжалование действий инспектора в суде, который, в свою очередь, может принять решение как и в его пользу, так и в пользу органа Гоструда.
В частности, представители Гоструда не собираются прекращать инспекционные посещения после признания Постановления № 295 недействительным.
Инспекторы продолжат осуществлять проверки, но уже на основании таких нормативных актов:
— Конвенции Международной организации труда «Об инспекции труда в сельском хозяйстве» от 1969 года;
— Закона «Об основных принципах государственного надзора (контроля) в сфере хозяйственной деятельности».
Позивач просила суд визначити додатковий строку для прийняття спадщини після смерті батька.
Потім позивач чекала надання відповідачами письмової згоди на подання заяви про прийняття спадщини, але на неодноразові виклики до нотаріальної контори відповідачі з’являлися. Згодом державний нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовивши у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв’язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, з огляду на те, що неоднакове зазначення прізвища батька позивача в офіційних документах не є істотними та непереборними труднощами, які перешкоджають звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а у позивача не було поважних причин, які перешкоджали у визначений законодавством шестимісячний строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Іншого висновку дійшов апеляційний суд, який позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача виникли об’єктивні труднощі щодо встановлення ідентичності розбіжностей у документах, які підтверджують її родинні зв’язки зі спадкодавцем. А пропущення позивачем шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини було пов’язано з істотними труднощами для неї, які полягали у встановленні ідентичності прізвищ спадкодавця та спадкоємця. Як наслідок, особа з об’єктивних причин не вчинила своєчасно дії з подання заяви про прийняття спадщини, що є підставою для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Верховний Суд визнав обґрунтованими висновок суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
ВС нагадав про висновок Верховного Суду України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, відповідно до якого «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільний кодекс України (ЦК) за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».
ВС зазначив, що встановивши, що неоднакове зазначення прізвища батька позивача в офіційних документах не є істотними та непереборними труднощами, які перешкоджали звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову (постанова від 24.04.2019 у справі № 303/7065/17).
Особа звернулась до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики. Позивач зазначала про те, що боржник за договором померла, а члени її родини в усній формі гарантували повернення боргу в обумовлений термін. Але згодом спадкоємці боржника відмовилися повертати кошти, обґрунтовуючи це тим, що не прийняли спадщину. Поряд з цим, на думку позивача, чоловіком спадкодавця вчинено ряд дій, спрямованих на штучне створення умов для ухилення від виконання боргових зобов’язань, поєднаних з порушенням майнових прав малолітньої дитини, щодо прийняття нею спадщини після смерті матері.
Позивач просила суд визнати протиправним та скасувати розпорядження першого заступника голови районної державної адміністрації, яким надано дозвіл здійснити від імені малолітньої доньки підписання необхідних документів для подання до органу нотаріату заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті матері та стягнути із відповідача (як законного представника малолітнього спадкоємця) 1 730,00 доларів США за договором позики.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд зазначив, що відповідно до правил статей 1281 Цивільного кодексу України (ЦК) спадкоємці мають зобов’язання перед позивачем щодо повернення коштів отриманих у позику. Позивачем відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України та в межах шестимісячного строку через приватного нотаріуса було направлено письмову вимогу-пропозицію щодо сплати боргу за договором позики. А відповідачі не надали належних доказів на підтвердження того, що вони в межах строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, подали до нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини, оскільки законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини».
Апеляційний суд скасував таке рішення та у задоволенні позову відмовив. Суд виходив з того, що хоч відповідач і проживав зі спадкодавцем на день смерті, однак в межах шестимісячного строку визначеного статтею 1270 ЦК України звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини, тому він не є спадкоємцем померлої та не може відповідати по боргах спадкодавця.
Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що позивачу було відомо про смерть спадкодавця одразу, однак вимогу про повернення позики до спадкоємиці у строк, визначений частиною другою статті 1281 ЦК України, він не направляв, а з позовом до неї звернувся з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що позбавляє його права вимоги до неї.
Оскільки позивач втратив право вимоги до малолітньої, то не підлягає задоволенню й вимога про визнання протиправним розпорядження районної державної адміністрації, яким надано дозвіл на відмову від прийняття спадщини малолітньою після смерті матері.
Далее
Правительство обновило постановление № 302 относительно утверждения образца бланка, технического описания и Порядка оформления, выдачи, обмена, пересылки, изъятия, возврата государству, признания недействительным и уничтожения паспорта гражданина Украины.
Соответствующее постановление № 398 было принято на правительственном заседании 3 апреля 2019 года. Постановление вступит в силу 7 июня 2019 года.
В частности, урегулирован вопрос оформления и выдачи паспортов гражданина Украины образца 1994 года. Государственная миграционная служба наделена полномочиями по выдаче паспорта гражданина Украины образца 1994 года в порядке, установленном Министерством внутренних дел, гражданам Украины, в отношении которых принято решение суда, вступившее в законную силу, об обязательстве Государственной миграционной службы оформить и выдать такие паспорта.
Далее
18 травня 2019 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ № 274/2019 про День батька.
День батька будуть відзначати щороку у третю неділю червня
«З метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім’ї як основи суспільства і визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей постановляю: Установити в Україні День батька, який відзначати щороку у третю неділю червня», – йдеться у повідомленні.
Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Далее
Шестой апелляционный административный суд признал инспекционные проверки местными инспекторами незаконными и постановил, что проверки работодателей инспекторами Гоструда должны проводиться исключительно в рамках Закона «Об основных принципах государственного надзора (контроля) в сфере хозяйственной деятельности».
Такое решение суд принял 14 мая по делу № 826/8917/17, отменив постановление Кабинета Министров Украины от 29 апреля 2017 года № 295 «О некоторых вопросах реализации статьи 259 Кодекса законов о труде Украины и статьи 34 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине».
В соответствии со статьей 325 Кодекса административного судопроизводства Украины постановление № 826/8917/17 вступило в законную силу 14.05.2019 и может быть обжаловано в кассационном порядке.
Отмененным постановлением утверждены следующие нормативные акты:
— Порядок осуществления государственного контроля за соблюдением законодательства о труде, прописывающий правила инспекционных посещений и невыездных проверок;
— Порядок осуществления государственного надзора за соблюдением законодательства о труде, содержащий правила проведения выездных проверок.
В первом из вышеперечисленных порядков указано, что инспектор по труду может беспрепятственно, без предварительного уведомления самостоятельно в любое время попадать в любые помещения объектов, где используется наемный труд.
Отныне проверки должны проводиться с соблюдением требований включения субъекта хозяйствования в план-график или во внеплановом порядке согласно закону.
В порядке осуществления государственного надзора за соблюдением законодательства о труде указывалось, что государственный контроль могут осуществлять инспекторы местных инспекций.
Суд отменил это положение — отныне проверки должны осуществляться исключительно государственным органом по вопросам труда.
Коллегия судей признала постановление № 295 недействительным, ссылаясь на следующее.
Кабмин обязан принимать акты, если по результатам их рассмотрения на заседании уполномоченные органы не выразили замечаний. Коллегия судей отметила, что Государственная регуляторная служба, по результатам рассмотрения проекта обжалованного постановления, трижды отказала в его согласовании.
Гоструда не учла замечание ГРС, в том числе, на этапе повторного согласования. При этом, при отсутствии решения Государственной регуляторной службы о согласовании данного проекта постановления, Гоструда подала его на рассмотрение Правительства.
Следовательно, ответчиком существенно нарушен порядок подготовки и принятия акта, что безусловно ведет к признанию обжалованного постановления недействительным.
Кроме того, принимая постановление, Кабмин не придерживался принципа предсказуемости, что подразумевает последовательность регуляторной деятельности, соответствие ее целям государственной политики, а также планам по подготовке проектов регуляторных актов, что в свою очередь позволяет субъектам хозяйствования планировать свою деятельность. Таким образом проект не был включен в план подготовки проектов регуляторных актов Кабинета Министров Украины на 2017 год, что является нарушением норм статей 5, 7, 19 Закона «Об основах государственной регуляторной политики в сфере хозяйственной деятельности».
Далее
Пресс-служба Верховного Суда опубликовала шестнадцатый обзор практики Европейского суда по правам человека, охватывающий решения, принятые с 6 мая 2019 по 10 мая 2019 года.
В обзор, в частности, вошли 9 решений: «Митянин и Леонов против России», «Михр Фаундейшн против Турции», «Кайнар и другие против Турции», «Махаррамов против Азербайджана», «Дуранспайке и другие против Боснии и Герцеговины», «Кинаш и Дзюбенко против Украины», «Вучетич и другие против Боснии и Герцеговины», «Мазга и другие против Румынии», «Фамуляк против Украины».
По делу «Митянин и Леонов против России» ЕСПЧ констатировал нарушение права на свободу и личную неприкосновенность, права на пересмотр законности содержания под стражей, права на возмещение в случае незаконного задержания или ареста, права на справедливый суд и нарушение относительно чрезмерной длительности судебного разбирательства.
В соответствии с делом, по подозрению в вооруженном ограблении в составе группы в июле 2003 года был арестован А. Митянин, а в декабре того же года — М. Леонов. Постановлением суда им была назначена мера пресечения в виде содержания под стражей в 2006 году. Каждые два-три месяца арест продлевался по ходатайству следователя. Однако были случаи, когда А. Митянин находился под стражей без соответствующего постановления 21 день, а М. Леонов — 31 день. Обвиняемые обращались с жалобами по этому вопросу в суды Коми, однако их жалобы отклонялись.
Также нарушением прав заявителей суд признал длительность пребывания обвиняемых под стражей до вынесения приговора. У А. Митянина этот срок составил 2,5 года, у М. Леонова — 2 года.
Еще одним нарушением, указанным ЕСПЧ, является то, что сотрудники пенитенциарной системы не обеспечивали участие обвиняемых в судебных заседаниях.
Отдельный интерес вызывает дело «Махаррамов против Азербайджана», в соответствии с которым в 2004 году местные органы государственной власти официально предупредили заявителя о необходимости демонтажа его магазина в связи с расширением улицы, на которой он был расположен. Заявитель отказался демонтировать свой магазин и обжаловал действия органов власти в суде. В соответствии с информацией заявителя, его магазин был разрушен. В ходе производства относительно обжалования действий органов местной власти заявитель также добавил требование о возмещении вреда, нанесенного демонтажем магазина. Однако судебные производства завершились не в пользу заявителя, и его жалобы суды первой и апелляционной инстанций отклонили.
ЕСПЧ своим решением от 30 марта 2017 года констатировал нарушение права заявителя на мирное владение своим имуществом, однако вопрос о справедливой сатисфакции не был готов к решению и отложен.
Решением Суда от 9 мая 2019 года ЕСПЧ установил, что государство-ответчик обязано оплатить заявителю сатисфакцию в размере 50 000 евро за нанесенный имущественный вред, 3 000 евро возмещения морального вреда и 1 900 евро возмещения судебных расходов.
Далее
Суди розглядали кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі — КК).
Вироком суду, з яким погодився апеляційний суд, особу засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, умисно заподіяв своїй матері тяжких тілесних ушкоджень, від яких вона померла.
Суд дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів прямого умислу особи на вбивство своєї матері, у зв’язку із чим перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК.
Прокурор вважав безпідставною перекваліфікацію дій засудженого та звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 121 КК за обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК вбивство — це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.
А питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Суд звернув увагу, що згідно з дослідженими в судовому засіданні даними висновків судово-медичної експертизи, судової медико-криміналістичної експертизи та наданими в судовому засіданні поясненнями експертів, смерть потерпілої настала внаслідок механічної асфіксії від здавлення шиї, яке відбулося однозначно пальцями рук і саме це призвело до смерті останньої. При цьому здавлення шиї відбувалось не менше 3-4 разів.
З урахуванням наведеного, ВС зазначив про передчасність висновку апеляційного суду щодо наявності підстав для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 121 КК, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції (постанова від 25.04.2019 у справі №163/353/17).
Далее
