Позивач оскаржував звільнення з займаної посади за систематичне невиконання обов’язків згідно з посадовою інструкцією, за пунктом 3 статті 40 КЗпП України
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що позивач недобросовісно виконував свої посадові обов’язки, у зв’язку з чим притягувався до дисциплінарної відповідальності. У обох випадках йому було оголошено догану, потім звільнено із займаної посади за пунктом 3 статті 40 КЗпП України — за систематичне невиконання обов’язків згідно з посадовою інструкцією. Про накладення дисциплінарних стягнень позивач був своєчасно повідомлений, але питання про їх скасування не ставив.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд не врахував допущені роботодавцем порушення трудового законодавства при його звільненні, а саме: наказ про звільнення не містить відомості про конкретний проступок позивача, питання щодо надання згоди на звільнення позивача профспілковим комітетом не вирішувалось. А позивач був відсторонений та не міг виконувати обов’язків згідно з посадовою інструкцією.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВС зазначив, що відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Далее
Позивач просив суд встановити земельний сервітут, оскільки для того щоб наблизитись до свого будинку для заїзду і зупинки він вимушений використовувати земельну ділянку відповідача. Зазначав, що позбавлений можливості тимчасово здійснити паркування автомобілю, щоб доставити і розвантажити речі та під’їзд будь-якої екстреної служби до його будинку також неможливий, а тому просив встановити земельний сервітут, для заїзду та тимчасової зупинки транспортного засобу із використання земельної ділянки відповідача.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, оскільки право позивача (як співвласника житлового будинку) на користування житловим будинком є обмеженим, а під’їзд до будинку є неможливим без заїзду на частину земельної ділянки, яка належить відповідачу.
Інших висновків дійшов суд апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд зазначив, що доводи позивача щодо необхідності встановлення сервітуту зводяться до забезпечення йому певного рівня комфорту в користуванні майном. Суд вказав на те, що позивач не довів реальної неможливості користування майном, для встановлення сервітуту — того, що відсутність заїзду у двір будинковолодінь створює йому перешкоди у використанні і обслуговуванні належного йому майна.
С 1 марта все граждане страны, которые находятся на заслуженном отдыхе, получат повышенные пенсии, передает replyua.net.
Именно с марта будущего года начнут действовать новые правила осовременивания пенсий. Для обеспечения индексации пенсии каждый год производится перерасчет ранее назначенных пенсий путем увеличения показания средней заработной платы.
Отмечается, что ранее пенсии в Украине повышали только на процент от прожиточного минимума, однако уже с марта их будут пересчитывать по новой формуле. Те граждане, которые получали высокую зарплату, соответственно, получат большую прибавку, а украинцы с минимальной пенсией будут рассчитывать на повышение выплат до размера прожиточного минимума. Если, к примеру, человек вышел на пенсию в этом году, и у него 35 лет трудового стажа, а зарплата была чуть меньше 8000 гривен, он будет получать пенсию в размере 1,8 тысяч гривен.
Источник: «Судебно-юридическая газета»
Далее
До господарського суду звернулась засновник приватного підприємства з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Позивач зазначала, що договори купівлі-продажу підписані представником без належних повноважень. А балансова вартість майна визначена в довідках, де підпис засновника викликає сумнів у його достовірності, та є настільки низькою, що не відповідає ні дійсності, ні інтересам позивача та підприємства.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні вимог. Суди виходили з того, що довіреністю уповноважено представника представляти інтереси з питань, що пов’язані з продажем спірних земельних ділянок за ціною не нижче балансової вартості, визначеної на день продажу, у тому числі підписувати договори купівлі-продажу. Суди дійшли висновку, що представник при укладенні спірних договорів діяла в межах наданих їй довіреністю повноважень, у зв’язку з чим відсутні правові підстави, визначені зокрема ст. 215 ЦК України, для визнання оспорюваних договорів недійсними, повернення земельних ділянок підприємству та скасування державної реєстрації права власності на ці земельні ділянки.
На вимогу суду нотаріусом було надано довідки про балансову вартість земельних ділянок, які підписані від імені директора підприємства та з відбитком круглої печатки підприємства, що відповідає вартості придбання підприємством земельних ділянок.
Відповідач покликався на те, що матеріалами справи підтверджується, що продаж земельних ділянок здійснено за ціною вищою за їх балансову вартість та вказував на схвалення угоди зі сторони підприємства, оскільки покупець здійснив повний розрахунок, зазначені кошти отримані та використані в господарській діяльності.
Далее
Міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила припинити право власності міської ради та відповідачів на житловий будинок, а також скасувати державну реєстрацію права власності на це майно.
Позивач пояснював, що міською радою було встановлено фактичне знищення будинку, внаслідок чого право власності на майно підлягає припиненню відповідно до положень статті 349 Цивільного кодексу України А залишки будинку знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади та перешкоджають в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності.
Суд першої інстанції позов задовольнив, оскільки спірний будинок фізично знищений, а у зв’язку з відсутністю об’єкту речового права, відсутні і речово-правові відносини. Земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, перебуває у власності територіальної громади та майнові права позивача, як співвласника земельної ділянки, порушуються, оскільки він не в змозі розпоряджатись земельною ділянкою комунальної власності, на якій знаходиться залишки об’єкту нерухомого майна.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що беззаперечні докази того, що будинок повністю знищений відсутні, а неможливість розпоряджатись земельною ділянкою, на якій знаходяться залишки об’єкту нерухомості, не можуть бути визнані підставою для примусового припинення права власності іншого співвласника будівлі.
Далее
Адвокат подав апеляційну скаргу на рішення суду у адміністративній справі.
До апеляційної скарги на підтвердження повноважень долучив копії договору про надання правової допомоги та ордеру, завірені ним самим.
Апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу та зазначив, що для підтвердження повноважень адвоката на представництво у даній справі скаржник подав не встановлені процесуальним законом документи, а їх копії, посвідчені самим адвокатом, тобто подав документи, які не можна визнати такими, що засвідчують повноваження адвоката як представника.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідно до статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження адвоката як представника мають бути підтверджені довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2017 року № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
За частинами першою — четвертою статті 26 цього Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Адвокат оскаржив ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду, який скасував ухвалу про повернення апеляційної скарги, а справу направив для продовження розгляду до апеляційного адміністративного суду.
Суд касаційної інстанції визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення апеляційної скарги з посиланням на відсутність доказів на підтвердження наявності у скаржника права підписувати апеляційну скаргу.
Далее
Позивач просила суд скасувати постанову про адміністративне правопорушення, якою її визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до обставин справи інспектором винесено постанову у справі про адміністративне порушення, згідно з якою позивач здійснила зупинку на тротуарі, чим створила перешкоду для руху пішоходів, та порушила п.п. 15.10 (д) ПДР України.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується наявним у матеріалах справи відеозаписом.
Проте ВС з висновками судів не погодився, а оскаржену позивачем постанову скасував.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій був застосований Закон, який не підлягав застосуванню, а саме — частина перша статті 122 КУпАП, що є наслідком скасування судових рішень.
Положеннями частини першої статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Далее
До суду звернулась особа з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади вчителя та поновлення на посаді.
Позивач зазначала, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та займала посаду вчителя англійської мови. У серпні позивач надіслала адміністрації школи заяву про продовження відпустки у зв’язку із тим, що у період відпустки перебувала на лікарняному. Проте її було звільнено з посади на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Позивач вважала, що її звільнено незаконно, оскільки щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Суди вирішили відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено з додержанням вимог чинного трудового законодавства.
З висновками судів попередніх інстанцій погодився і Верховний Суд.
ВС зазначив, що статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Згідно з пунктом 2 части першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.
Далее
Министерство образования и науки обратилось к председателю КГГА Виталию Кличко с просьбой пересмотреть решение Киевского городского совета от 13 сентября 2018 года № 1369/5433, в соответствии с которым родители незарегистрированных в столице детей должны оплачивать их обучение в коммунальных детсадах Киева. Соответствующее письмо за подписью Министра Лилии Гриневич было направлено 18 января 2019 года.
Указанное решение горсовета вступило в силу 1 января 2019 года и предусматривает установление платы за предоставление дошкольного образования в коммунальных заведениях дошкольного образования территориальной общины города Киева для родителей детей, которые не зарегистрированы в городе Киеве.
МОН акцентирует внимание на недопустимости принятия решений, ограничивающих конституционные права детей, в частности на доступное и безоплатное получение дошкольного образования. Ведь в ч. 2 ст. 28 Закона «О дошкольном образовании» определено, что ребенок имеет гарантированное государством право на безоплатноедошкольное образование в государственных и коммунальных заведениях образования. Также министерство отметило, что регистрация места жительства или места нахождения лица или его отсутствия не могут быть основанием для ограничения прав и свобод, предусмотренных Конституцией, законами или международными договорами Украины.
В качестве примера МОН приводит аналогичную ситуацию в городе Тернополе, которая уже стала предметом судебного обжалования. Так, Тернопольский окружной административный суд признал незаконным установление платы за получение дошкольного образования в заведениях дошкольного образования города Тернополь для детей, которые не зарегистрированы в нем (решение от 7 ноября 2018 года по делу № 1940/1387/18). Указанное судебное решение еще не вступило в законную силу в связи с его апелляционным обжалованием. Советуем поставить данное дело на контроль в системе анализа судебных решений Verdictum: тогда вы первыми сможете ознакомиться с его ходом.
19 января вступил в силу Закон № 2661- VIII относительно обеспечения образовательного процесса надлежащими условиями для труда и получения образования.
В соответствии с внесенными в Закон «Об образовании» изменениями объекты и имущество государственных и коммунальных заведений образования можно сдать в аренду с целью предоставления услуг, которые не могут быть обеспечены непосредственно заведениями образования, связанных с обеспечением образовательного процесса или обслуживанием участников образовательного процесса. Орган управления должен определить возможности пользования государственным недвижимым имуществом в соответствии с законодательством.
Прошлая редакция статьи не содержала исключений по запрету использования имущества учебных заведений не по образовательному назначению.
Таким образом, на территории вузов и школ за счет аренды можно будет размещать столовые, буфеты и другие социально-бытовые объекты.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
