З 1 січня 2019 року стартувала кампанія декларування громадянами доходів, одержаних у минулому році, нагадує Державна фіскальна служба України.
Відповідно до норм Податкового кодексу України громадяни, які подають податкові декларації про майновий стан і доходи розподіляються на дві категорії: особи, які зобов’язані подати річну декларацію та особи, які мають право подати декларацію.
Податкова декларація подається платниками податків за місцем своєї податкової адреси в один із таких способів (за вибором):
особисто або уповноваженою на це особою;
надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу.
У разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов’язаний здійснити таке відправлення не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, а при поданні податкової декларації в електронній формі, — не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.
При направленні декларації засобами електронного зв’язку громадяни можуть скористатися новим електронним сервісом в «Електронному кабінеті», який передбачає часткове автоматичне заповнення декларації на підставі облікових даних платника, відомостей щодо нарахованих (виплачених) доходів, наявних в Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та відомостей щодо об’єктів нерухомого (рухомого) майна.
Міністерство юстиції України готує зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Правил ведення нотаріального діловодства. Про це пише сайт Нотаріальної палати України.
Нотаріальна палата України звернулась до Міністра юстиції України із листом, у якому наголосила на обов’язковому залученні НПУ до оновлення Порядку та Правил.
«Участь НПУ в процесі підготовки змін є вкрай необхідною – задля повного, ґрунтовного та всебічного відпрацювання проекту нормативно-правового акту. Наголошуємо, що до повноважень НПУ як професійної самоврядної організації належить проведення експертизи законопроектів та інших актів законодавства з питань, пов’язаних з нотаріальною діяльністю», – йдеться у повідомленні.
З метою підготовки експертного висновку Нотаріальна палата України просить Міністра юстиції посприяти направленню до НПУ в найкоротший строк узагальнених пропозицій та зауважень до проекту, які надійшли до Міністерства юстиції (порівняльну таблицю).
Водій оскаржив постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У оскарженій постанові зазначалось про те, що водій порушив підпункт 9.2 Правил дорожнього руху України, оскільки перед поворотом направо не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку руху.
Позивач зазначав, що Правил дорожнього руху не порушував, рухався по єдиній у тому місці дорозі відповідно до її конфігурації, напрямку руху не змінював та не вчиняв жодних маневрів, які б зобов’язували його вмикати світловий покажчик повороту. При цьому, дорожній знак, який на думку інспектора зобов’язує позивача увімкнути світловий покажчик правого повороту є попереджувальним знаком, який інформує водіїв про зміну конфігурації дороги, а саме її заокруглення праворуч.
Суди всіх інстанцій погодились з позицією позивача та визнали постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною. Суди першої та апеляційної інстанцій вказали на те, що дорожній знак 1.1 «Небезпечний поворот праворуч» є попереджувальним знаком, який попереджає водіїв про зміну конфігурації дороги праворуч та не пов’язаний із зміною руху самим водієм. Тому у позивача відсутній обов’язок вмикати світловий покажчик повороту на ділянці дороги, де встановлено такий дорожній знак.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу Управління патрульної поліції, Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 9.2 ПДР України, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед початком руху і зупинкою та перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Начиная с 1 января нового года в Украине вступили в силу изменения, которые разрешают проводить операции по покупке или продажи иностранной валюты через банкоматы и платежные терминалы. Об этом сообщает Эспрессо, ссылаясь на постановление Национального банка Украины от 7 июня 2018 года.
Как сообщается, постановление Нацбанка №63 ввело новые правила проведения валютно-обменных операций в Украине, которые начали действовать с начала нового года.
В частности, украинцы смогут продавать и покупать иностранную валюту при помощи платежных устройств. Банковские учреждения должны усовершенствовать программное обеспечение банкоматов и терминалом, через которые граждане смогут проводить такие операции.
Отмечается, что покупка или продажа иностранных валют будет возможна даже при отсутствии банковского счета. Операции будут проводиться с наличными средствами. Обратный обмен можно будет провести уже через 15 минут после предыдущей операции.
Также сообщается, что банки или другие финансовые учреждения не смогут потребовать от клиента предоставить личные данные или заверить квитанцию подписью при проведении им валютно-обменных операций. Исключения могут быть в тех случаях, если сумма операции превышает суточный лимит в 150 тысяч гривен.
Источник: «Судебно-юридическая газета»
Далее
З 1 січня 2019 року набрали чинності норми Закону України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (Закон №2628), повідомляє суддя Київського апеляційного адміністративного суду Ксена Епель на своїй сторінці в Facebook.
Основними змінами до Податкового кодексу України є:
— збільшення ставки акцизного податку на тютюнові вироби на 9% (з 01.07.2019 р.);
— зниження неоподатковуваної вартості міжнародних посилок зі 150 до 100 євро (з 01.07.2019 р.);
— збільшення на 50% ставки рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів;
— запровадження процедури звітування контролюючими податковими органами перед органами місцевого самоврядування щодо сум нарахованих і сплачених податків і зборів до місцевих бюджетів, включаючи розміри відповідної заборгованості, надмірної сплати, суми списаного боргу та наданих податкових пільг;
— змінено на 10 робочих днів (замість 10 календарних днів) термін адміністративного досудового оскарження рішення податкового органу.
Источник: «Судебно-юридическая газета»
Далее
1 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми».
Законом запроваджує новий вид державної допомоги на дітей, хворих на важке перинатальне ураження нервової системи, важку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, важкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, або дитиною, яка отримала важку травму, потребує трансплантації органу чи потребує паліативної допомоги.
Допомога виплачується у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, незалежно від одержання інших видів державної допомоги, передбачених цим Законом. Відповідні зміни внесено у Законі України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».
Для призначення допомоги подаються:
заява про призначення допомоги за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення;
паспорт або інший документ, що посвідчує особу, та документ, що підтверджує повноваження опікуна, піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів;
свідоцтво про народження дитини;
довідка про захворювання дитини.
Працівник звернувся до суду з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що з 2010 року він працював водієм та його було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я. Звільнення з роботи позивач вважав здійсненим без належних підстав та без дотримання порядку, передбаченого КЗпП України.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про незаконність звільнення позивача та вказали на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження невідповідності працівника займаній посаді у зв’язку зі станом здоров’я, недоліків у роботі, а також медичний висновок про стійке зниження працездатності працівника. Також не підтверджено, що виконувана робота протипоказана йому за станом здоров’я, або виконання трудових обов’язків є небезпечним для оточуючих.
Роботодавець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій стверджував про те, що судами неправильно застосовано пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Далее
Товариство звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень. Позивач покликався на те, що оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки позивач мав намір уникнути звернення стягнення на майно та грошові кошти, як оплату за це майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитом. На це вказує, зокрема те, що відповідач ухилився від здійснення оплати за договором, а позивач не вимагав такої оплати та не вчинив інших дій з метою стягнення вартості проданого майна за договором.
Суд першої інстанції відмовив у позові, оскільки дійшов висновку, що правочин не має ознак фіктивного в розумінні статті 234 ЦК України, оскільки, укладаючи договір, сторони мали на меті саме відчуження майна, а невиконання відповідачем зобов’язання щодо оплати придбаного майна само по собі не свідчить про фіктивність правочину.
Апеляційний суд дійшов іншого висновку та позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції виходив з наявності у обох сторін правочину умислу приховати справжній намір укладення оспорюваного договору, який полягав в уникненні звернення стягнення на майно позивача за судовим рішенням шляхом виведення нерухомості з власності позивача на користь пов’язаної особи.
Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду вирішила передати справу на розгляд об’єднаної палати КГС ВС, оскільки колегія вважала необхідним відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.
ВС зазначив, що у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов’язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.
Далее
Слідчий суддя змінив застосований до підозрюваного запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звернув заставу в дохід держави із зарахуванням до спеціального фонду Державного бюджету України.
Захисник звернувся до апеляційного суду зі скаргою на зазначену ухвалу. Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника. Апеляційний суд послався на те, що зазначена ухвала відповідно до ст. 309 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Захисник звернувся до суду касаційної інстанції, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду як таку, що порушує право на оскарження судового рішення.
Прокурор вважала, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без зміни.
Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ВС зазначив, що статтею 309 КПК передбачено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. До цього переліку, зокрема, віднесено певні ухвали слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК).
Далее
Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда оставил в силе решение по делу № 826/3639/17 в части отмены постановления Кабмина об определении потребительской корзины.
Соответствующую постановление суд принял 20 декабря. С полными текстами судебных решений можно ознакомиться в Verdictum.
Суд отметил, что исследованию подлежит соблюдение процедуры принятия решения, утвержденного спорным постановлением КМ.
Учитывая положение части 2 статьи 19 Конституции Украины для вывода о законности решения органа государственной власти суды должны исследовать соблюдение им как границ, способа, так и порядка его принятия.
В частности, была проанализирована правомочность экспертов, которые представляли набор для утверждения. Решения об одобрении экспертной комиссией наборов продуктов питания, непродовольственных товаров и услуг для установления прожиточного минимума направляются на утверждение Кабинета Министров и являются основанием для расчета прожиточного минимума. Изменения и дополнения к наборам вносятся лишь по решению экспертной комиссии. Следовательно, законодательством определена определенная процедура, которую ответчики должны соблюдать.
Так, согласно п. 5 Порядка проведения научно-общественной экспертизы набора продуктов питания, набора непродовольственных товаров и набора услуг для установления прожиточного минимумапредставление и защита сформированных наборов продуктов, товаров и услуг на заседании экспертной комиссии осуществляется центральными органами исполнительной власти, ответственными за их формирование. Если первые заместители министров не могут участвовать в работе комиссии по уважительным причинам, именно эти государственные органы уполномочены назначить другого представителя. Поэтому ВС согласился, что письма, подписанные должностными лицами и доверенности относительно делегирования участия в заседании с правом голоса другим лицам не являются надлежащими доказательствами их полномочий.
