Если должник физическое лицо-предприниматель ликвидирован, то с иском о взыскании задолженности нужно обращаться не в гражданский суд, а в хозяйственный.
Соответствующий вывод содержится в постановлении Большой Палаты от 9 октября 2019 года по делу № 127/23144/18.
Обстоятельства дела
Банк обратился в суд с иском, ссылаясь на то, что физическим лицом — предпринимателем взят кредит в размере 3000 грн. В связи с невыполнением взятых на себя обязательств относительно возврата кредита у ответчика возникла задолженность. Банк хочет взыскать эту сумму через суд, однако на дату подачи иска ФОП потерял статус субъекта предпринимательской деятельности.
Суды предыдущих инстанций решали вопрос, какой суд должен рассматривать соответствующий спор: хозяйственный или гражданский. Дело было передано Большой Палате.
Позиция Большой Палаты
Хозяйственным кодексом установлено, что сторонами в судебном процессе хозяйственной юрисдикции — истцами и ответчиками — могут быть и физические лица, не являющиеся предпринимателями, а исключения, когда споры, стороной которых является физическое лицо, не являющееся предпринимателем, не подлежат рассмотрению в хозяйственных судах, четко определены положениями статьи 20 этого Кодекса (этот случай к ним не относится).
Следовательно хозяйственные суды имеют юрисдикцию относительно рассмотрения согласно п. 1 ч. 1 ст. 20 ХПК споров, в которых стороной является физическое лицо, которое на дату подачи иска утратило статус субъекта предпринимательской деятельности, если эти споры связаны, в частности, с предпринимательской деятельностью, ранее осуществляемой указанным физическим лицом, зарегистрированным предпринимателем.
Согласно ГК, ХК, ст. 46 Закону «О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц — предпринимателей и общественных формирований» одной из особенностей оснований прекращения обязательств для ФОП является то, что в случае прекращения субъекта предпринимательской деятельности — физического лица (исключение из реестра субъектов предпринимательской деятельности) его обязательства по заключенным договорам не прекращаются, а остаются за ним как физическим лицом, поскольку физическое лицо не перестает существовать. ФОП (даже ликвидированный, як в данном случае) отвечает по своим обязательствам, связанных с предпринимательской деятельностью, всем своим имуществом.
Таким образом, выходя из субъектного состава и содержания правоотношений сторон как таковых, что возникли из хозяйственного договора, обязательства за которым у ответчика с потерей его статуса как ФЛП не прекратились, суды первой и апелляционной инстанции пришли к правильному заключению о принадлежности спорой к хозяйственной юрисдикции.
Далее
Фискалы напоминают, что истекает срок избрания плательщиками НДС квартального налогового периода подачи декларации по НДС в 2020 году.
Чтобы успеть и выбрать, необходимо подать заявление о выборе квартального налогового периода контролирующему органу вместе с декларацией по НДС по результатам последнего налогового периода календарного года.
Обратите внимание!
Для плательщиков, которые отчитываются помесячно, предельный срок подачи такого заявления — 20 января 2020 г., а для плательщиков квартальной формы отчетности — 9 февраля 2020 г.
Также имейте в виду, что в соответствии с нормами НКУ, если налогоплательщик, который применял упрощенную систему налогообложения, переходит на уплату других налогов и сборов, то он обязан самостоятельно перейти на месячный налоговый период, начиная с первого месяца перехода на уплату других налогов и сборов.
По сообщению ГУ ГНС в Ивано-Франковской области.
Далее
Вироком суду особу було засуджено за ч. 1 ст. 383 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Та виправдано за ч. 3 ст. 190 КК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вирок місцевого суду в частині виправдання особи за ч. 3 ст. 190 КК України скасував і постановив свій вирок, яким засудив особу за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Відповідно до вироків судів особу визнано винуватим і засуджено за те, що він зателефонував до чергової частини міського відділу УМВС України по лінії спеціального виклику «102» та здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину органу досудового розслідування, а саме про угон його автомобіля марки «TOYOTA AVALON», знаючи, що автомобіль він добровільно передав особі на підставі усної домовленості під час позики грошей в останнього у сумі 15000 доларів США.
Також досудовим розслідуванням особа обвинувачувався у тому, що, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, маскуючи свої злочинні дії під цивільно-правову угоду, а саме позику грошових коштів під заставу автомобіля шляхом зловживання довірою особи, приховуючи при цьому достовірні відомі про те, що автомобіль, відповідно до договору знаходиться у заставі банку та будь — яке розпорядження ним заборонене, передав автомобіль потерпілому та отримав від нього грошові кошти в сумі п’ятнадцять тисяч доларів США, гарантуючи повернути грошові кошти на протязі 15-30 днів, про що власноруч написав розписку. Однак грошові кошти в встановлений розпискою термін не повернув.
Згодом з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого повідомив останньому завідомо неправдиві відомості про те, що передасть йому у власність в оплату за борг в сумі 15000 доларів США автомобіль. Однак при цьому повідомив, що для погашення кредиту в банку та зняття автомобіля з обліку, необхідно ще п’ять тисяч доларів США та отримав під розписку ці кошти. Однак грошові кошти у встановлений розпискою термін не повернув та кредитні зобов’язання перед банком, в заставі якого знаходиться автомобіль марки «TOYOTA AVALON», не виконав.
Обґрунтовуючи висновок щодо відсутності у діях обвинуваченого складу шахрайства, суд першої інстанції зазначив, що договірні відносини між сторонами завжди містять певний ризик невиконання сторонами або однією із сторін своїх зобов’язань. При цьому не завжди таке невиконання зобов’язань стороною має ознаки кримінального правопорушення, зокрема, шахрайства. А наданими сторонами доказами підтверджується факт того, що між особами існували договірні правовідносини, які лежать в площині цивільного права та регулюються відповідними нормами цивільного законодавства України. Проте жодного доказу, який би вказував на наявність умислу в особи в момент отримання грошей їх привласнити та в подальшому не повертати, а також причинного зв’язку між діями обвинуваченого та хибним уявленням потерпілого про фактичні обставини, суду надано не було.
З таким висновком не погодився апеляційний суд, який зазначив, що доведеним є той факт, що особа, зловживаючи довірою потерпілого, з яким перебував у добрих стосунках, з метою заволодіння його грішми, маскуючи свої дії під цивільно-правові відносини, щоб приховати справжній їх характер, викликавши у потерпілого впевненість у добросовісності своїх намірів, позичаючи гроші у нього, надаючи йому власноруч написані боргові розписки, заволодів його коштами в сумі 20 тис. доларів США. Апеляційний суд висновок суду першої інстанції про існування між особами договірних правовідносин, які лежать в площині цивільного права, визнав помилковим.
Далее
Суть дела: предприятие просило признать незаконным и отменить решение общего собрания совладельцев ОСМД в части установления размера общих взносов. Иск обоснован тем, что ежемесячные взносы на содержание (обслуживание) дома и придомовой территории для совладельцев нежилых помещений и истца из расчета 7,00 грн за квадратный метр и 7,70 грн за квадратный метр, что является больше размера взносов, установленных для совладельцев жилых помещений этого дома.
Истец указал, что фактически за одинаковые услуги платит больше, что является по сути привилегией владельцев жилой недвижимости, которая предоставляется за счет собственников нежилых помещений.
Ответчик возражал, указав, что общее собрание совладельцев ОСМД предусмотренным законодательством способом установило иной порядок распределения расходов между совладельцами.
Местный и апелляционный суды удовлетворили такие исковые требования.
Они указали, что законодательством не предусмотрена возможность разделения тарифов на услуги в разрезе категории потребителей, то есть, отдельно для владельцев квартир и владельцев нежилых помещений. Единицей для проведения расчета стоимости услуг по содержанию домов и сооружений и придомовых территорий является один квадратный метр площади, находящейся в собственности, независимо от его характеристик. Доля участия совладельцев в общем объеме расходов на содержание дома определяется пропорционально площади помещений, принадлежащих им, а не в зависимости от целевого назначения таких помещений.
Однако Большая Палата Верховного Суда выразила совсем другое мнение по этому вопросу, полностью отказав в удовлетворении исковых требований.
Согласно ч. 2 ст. 10 Закона «Об особенностях осуществления права собственности в многоквартирном доме», к полномочиям собрания совладельцев относится принятие решений по всем вопросам управления многоквартирным домом, в том числе об определении перечня и размера расходов на управление многоквартирным домом. Решение считается принятым собранием совладельцев, если за него проголосовали собственники квартир и нежилых помещений, площадь которых вместе превышает 75% общей площади всех квартир и нежилых помещений многоквартирного дома, кроме некоторых решений, которые считаются принятыми собранием совладельцев, если за них проголосовали владельцы квартир и нежилых помещений, площадь которых вместе превышает 50% общей площади.
Коллегия судей указала, что суды не опровергли предоставленные ответчиком доводы и доказательства о том, что оспариваемые пункты решения принимались в соответствии с требованиями ч. 2 ст. 12 Закона, которая предусматривает, что расходы на управление многоквартирным домом распределяются между совладельцами пропорционально их долям совладельца, если решением собрания совладельцев или законодательством не предусмотрено иного порядка распределения расходов.
Большая Палата ВС отметила, что материалами дела не доказано, что по отношению к истцу решением общего собрания объединения совладельцев многоквартирного дома были осуществлены какие-либо ограничения, а другим собственникам жилых помещений предоставлены несправедливые преимущества за счет истца.
Соответствующее постановление по делу № 910/6471/18 Большая Палата Верховного Суда приняла 3.12.2019.
Далее
Национальный банк сообщил об отмене нормы касаемо порядка использования текущих счетов физических лиц-предпринимателей и физических лиц, осуществляющих независимую профессиональную деятельность. Напомним, адвокатам и ФОПам было запрещено использовать текущие счета для личнных потребностей.
Соответствующие изменения в Инструкцию о порядке открытия и закрытия счетов клиентов банков и корреспондентских счетов банков — резидентов и нерезидентов внесены постановлением № 7 от 15 января. Постановление вступило в силу сегодня, 17 января.
Решение обусловлено «непониманием бизнес-сообществом» требования Национального банка осуществлять по текущим счетам ФОПов только те расчетно-кассовые операции, которые не связаны с личными потребностями, и право перечислять средства на собственный счет после уплаты всех налогов и сборов.
В то же время неизменной остается позиция Национального банка: с 2003 года действует норма, согласно которой текущие счета физических лиц не могут использоваться для проведения операций, связанных с предпринимательской деятельностью.
«Поскольку банковская система должна быть защищена от рисков осуществления финансовых операций с признаками фиктивности, Национальный банк обсудит с Государственной налоговой службой механизмы, направленные на минимизацию таких рисков», — говорится в сообщении на сайте регулятора.
Далее
До суду звернулося Колективне підприємство з позовом до обласної ради про визнання договорів дарування недійсними. Позивач зазначав, що директор при укладанні спірних договорів дарування не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності та діяв всупереч інтересам підприємства, перевищуючи свої повноваження.
Суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позову. Суди виходили з того, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.
А позивач не довів належними та достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України обставин, які б свідчили, що, укладаючи спірні договори дарування, обласна рада діяла недобросовісно і нерозумно, тобто знала і за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про відсутність у виконавчого органу підприємства повноважень на укладення оспорюваних договорів.
Позивач у касаційній скарзі звертав увагу ВС на те, що директор, укладаючи спірні договори, діяв на підставі статуту, який в свою чергу містить обмеження щодо вчинення директором підприємства правочинів, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна. А обласна рада не могла не знати про обмеження повноважень директора щодо представництва юридичної особи, а тому є підстави вважати, що відповідач діяв недобросовісно.
Крім того, акт приймання-передачі нерухомого майна підписано тим же директором, який не мав повноважень на підписання спірних договорів дарування. Тому позивач вважав, що не можна вважати правочин схваленим юридичною особою, оскільки директор не мав відповідних повноважень на підписання даних угод.
Касаційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, залишивши без задоволення касаційну скаргу.
Суд зазначив, що дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.
Закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Суд зауважив, що для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.
Специалисты ГНС в Киевской области напомнили о том, какую именно информацию следует указывать в заявлении о выдаче лицензии на розничную торговлю алкогольными напитками или горючим. При этом они рассказали, что следует указать, если субъект хозяйствования решил использовать программное РРО.
Так, кроме привычной информации (адрес места торговли, перечень РРО (КУРО)) следует указывать фискальные номера программных регистраторов расчетных операций, находящихся в месте торговли, а также дату начала их учета в контролирующих органах.
Таким образом, в приложении к лицензии на розничную торговлю алкогольными напитками или горючим предприятие указывает адрес места торговли и перечень электронных контрольно-кассовых аппаратов и информацию о них (в том числе фискальные номера программных РРО).
Далее
В МОЗ сообщили, что с 1 апреля 2020 года Программа медицинских гарантий заработает в полном объеме.
Программа предусматривает перечень медицинских услуг, которые пациент сможет гарантированно получить безвозмездно.
В частности, это следующие приоритетные услуги, которые какие НСЗУ оплатит по повышенному тарифу:
1. Медицинская помощь при инсульте/инфаркте:
диагностика (компьютерная томография, МРТ, ангиография, экстренные лабораторные исследования);
проведение тромболитической терапии (инсульт), стентирования (инфаркт);
круглосуточный мониторинг состояния пациента в реанимации;
реабилитационную помощь в остром периоде.
2. Медицинская помощь при родах:
физиологические роды;
ургентное и плановое кесарево сечение;
мониторинг состояния роженицы и ребенка;
обезболивание во время родов;
лабораторные и инструментальные обследования;
интенсивная терапия в случае возникновения осложнений у роженицы;
реанимация и стабилизация состояния новорожденных;
вакцинация в соответствии с Национальным календарем прививок;
метаболический скрининг у новорожденных;
консультация по вопросам грудного выкармливания и послеродовой контрацепции.
Описка в дате составления постановления о совершении админправонарушения при доказанности факта совершения такого правонарушения не может быть основанием для отмены этого документа.
Соответствующее положение содержится в постановлении КАС ВС от 24 декабря 2019 года по делу № 459/1801/17.
Обстоятельства дела
Судами первой и апелляционной инстанций установлено, что 2 июля 2017 года инспектором патрульной полиции вынесено постановление о наложении административного взыскания по делу об административном правонарушении, которым истец привлечен к административной ответственности по ч. 2 ст. 122 Кодекса Украины об административных правонарушениях и наложено на него административное взыскание в виде штрафа в сумме 425 грн. Указанное постановление датировано 2 июня 2017 года.
В постановлении указано, что 2 июня 2017 года, руководя транспортным средством KIA SORENTO, истец осуществил обгон транспортного средства, двигавшегося впереди него на перекрестке, чем нарушил требования подпункта «а» пункта 14.6. раздела 14 Правил дорожного движения.
Истец обратился в суд с иском, в котором просил:
— признать противоправными действия инспектора патрульной полиции относительно рассмотрения дела об административном правонарушении на месте его совершения;
— отменить вынесенное постановление о наложении административного взыскания по делу об административном правонарушении.
Местный и апелляционный суды иск удовлетворили.
Не соглашаясь с решениями судов первой и апелляционной инстанции ответчик подал кассационную жалобу, в которой просил их отменить и принять новое решение, которым отказать в удовлетворении исковых требований.
В обоснование кассационной жалобы жалобщик указывал, что в обжалованном постановлении в результате описки определена неправильная дата совершения административного правонарушения истцом — 2 июня 2017 года вместо 2 июля 2017 года.
Жалобщик указывает, что о наличии описки в обжалованном постановлении ответчик указывал в отрицаниях на административный иск. Кроме того, истцом не отрицается тот факт, что событие состоялось именно 2 июля 2017 года, что подтверждено, в том числе, и видеозаписями.
Позиция Верховного Суда
Согласно положений ч. 3 ст. 283 КУоАП постановление по делу об административном правонарушении в сфере обеспечения безопасности дорожного движения, кроме данных, определенных частью второй данной статьи, должно содержать сведения, в частности, о дате, времени и месте совершения административного правонарушения.
Коллегия судей Верховного суда указывает, что истцом не отрицается тот факт, что событие правонарушения состоялось именно 2 июля 2017 года, что подтверждено, в том числе, и видеозаписями.
Анализ приведенных правовых норм и обстоятельств дела дают основания для заключения, что указание инспектором в обжалованном постановлении неправильных данных, в том числе и неправильной даты составления постановления, не опровергает нарушения истцом требований подпункта «а» пункта 14.6. раздела 14 Правил Дорожного движения и является опиской.
Аналогичная правовая позиция относительно неточностей сведений в постановлении о привлечении лица к административному правонарушению, уже была выражена Верховным Судом в постановлении от 28 ноября 2018 года по делу № 537/1214/17 и коллегия судей Верховного Суда не находит оснований для отступления от указанной правовой позиции.
Следовательно в данном случае основным и обязательным признаком объективной стороны правонарушения является противоправное деяние, факт совершения которого подтвержден видеоматериалами, отсутствие которого бы исключало состав данного административного правонарушения.
Далее
Верховний Суд роз’яснив, як обчислювати початок відліку строку на апеляційне оскарження
Так, застосування порядку обчислення строку на апеляційне оскарження з моменту проголошення судового рішення є порушенням прав позивача на апеляційне оскарження, якщо він не був присутній під час цього проголошення і про прийняте судове рішення дізнався лише після його отримання.
Такого висновку дійшов ВС у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду, якою позивачеві відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції встановив, що апеляційна скарга подана з пропуском десятиденного строку, передбаченого ст. 286 КАС України, і вказані в заяві позивача підстави для поновлення пропущеного строку визнав неповажними.
Позивач зазначив, що безпосередньої участі або участі через свого законного представника у розгляді справи не брав і не був присутній під час проголошення рішення у справі 10 січня 2019 року. Повний текст рішення він отримав 25 січня 2019 року, після чого 1 лютого 2019 року в межах десятиденного строку, встановленого ч. 4 ст. 286 КАС України, оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Позивач просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо відмови у відкритті апеляційного провадження, передати справу до цього суду для продовження розгляду.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, обґрунтувавши свою позицію так.
У цій справі, яка є справою з приводу рішення суб’єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, позивач 1 лютого 2019 року подав апеляційну скаргу на рішення суду від 10 січня 2019 року, копію якого отримав 25 січня 2019 року.
Стаття 286 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. У ч. 4 цієї статті встановлені спеціальні стосовно ст. 295 КАС України строки на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення).
Водночас ст. 286 КАС України не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку ч. 3 ст. 295 КАС України, і, на відміну від правил, установлених ст. 270 КАС України, передбачений ст. 286 КАС України строк на апеляційне оскарження не є преклюзивним.
Суд першої інстанції розглядав справу за відсутності сторін, за результатами розгляду проголошено вступну та резолютивну частину. Повний текст судового рішення позивач отримав 25 січня 2019 року, а тому Суд дійшов висновку, що початок відліку строку на апеляційне оскарження розпочався з 26 січня 2019 року відповідно до ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто з дня отримання повного судового рішення. Апеляційна скарга подана засобами поштового зв’язку 1 лютого 2019 року, отже, в межах десятиденного строку на апеляційне оскарження, передбаченого ст. 286 КАС України.
За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатував, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Далее
