ДФС запроваджено новий електронний сервіс, скористатися яким можуть клієнти Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту ДФС.
Для клієнтів центру, яких на сьогодні майже 1 млн, став доступним новий сервіс Повторного формування сертифікатів за електронним запитом.
«Кожен клієнт нашого акредитованого центру відтепер має змогу самостійно, у режимі 24/7, а головне – дистанційно, протягом 2 – 3 хвилин отримати новий сертифікат, який матиме строк чинності до 2 років», — зазначив в.о. заступника Голови ДФС Євген Бамбізов.
Таким чином, клієнтам центру не потрібно витрачати свій час та особисто відвідувати центр для отримання сертифіката.
Скористатись зазначеним сервісом зможуть виключно клієнти АЦСК ІДД ДФС, які:
мають чинні сертифікати (наприклад, до закінчення строку чинності сертифікатів залишилось декілька днів);
реєстраційні дані власника сертифікатів залишились без змін (ПІБ, адреса реєстрації місця проживання, код ЄДРПОУ організації тощо);
Далее
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу засудженого на ухвалу апеляційного суду. Про це повідомила прес-служба суду.
Останнім судовим рішенням його заяву про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Військового суду Центрального регіону України залишено без задоволення.
Так, відповідно до вироку Військового суду Черкаського гарнізону чоловік був засуджений за п. «б» ст. 254-2 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року (перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень). Військовий суд Центрального регіону України залишив вирок місцевого суду без змін.
Як зазначається в постанові ВС, у заяві про перегляд судового рішення засуджений вказав на наявність нововиявлених обставин, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути), − висновку лінгвістичної експертизи.
В результаті проведення такого дослідження з урахуванням лексичних і граматичних вимог до оформлення текстів нормативно-правових документів був зроблений висновок про таке тлумачення п. «б» ст. 254-2 КК України в редакції 1960 року, яке, на думку скаржника, свідчить про безпідставність засудження його за вказаним пунктом статті кримінального закону.
Колегія суддів ККС ВС зауважила: апеляційний суд розглянув заяву засудженого відповідно до положень гл. 34 КПК України й послався на те, що згідно з ч. 1 ст. 242 КПК України не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права, а зроблене тлумачення не є офіційним у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви чоловіка про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Далее
Вироком суду особу було засуджено за за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років. Особу було визнано винним у тому, що під час спільного вживання спиртних напоїв у ході словесного конфлікту, що переріс у бійку, діючи з прямим умислом на позбавлення потерпілого життя, завдав йому не менше 16 ударів кухонним ножем в область поперекової ділянки спини справа, спричинивши потерпілому численні проникаючі колото-різані поранення живота та грудей з ушкодженням внутрішніх органів, крововтратою, від яких особа помер.
У касаційній скарзі, серед іншого, засуджений вказував на суворість призначеного йому покарання та на те, що суди не врахували обставин, що пом’якшують покарання, — щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, висловлену ним згоду на відшкодування шкоди, наявність на утриманні матері, яка є інвалідом, а також того, що він є учасником АТО. Засуджений просив пом’якшити призначене йому покарання до семи років позбавлення волі
Колегія суддів ККС ВС не знайшла підстав для пом’якшення покарання засудженому та визнала покарання таким, що відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
Далее
ТОВ-1 звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ-2 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа №910/17423/17), передає прес-служба суду.
Позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості відповідача в розмірі 250 тис. грн, яка складається з суми позики за договором позики грошових коштів, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом продажу позивачем предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки та з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, із встановленням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 250 тис. грн, визначеної за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у договорі іпотеки.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.
Далее
Згідно до статей 232 та 235 Кодексу законів про працю України працівники, які працюють без укладання трудового договору, мають право звернутись до суду з повідомленням про оформлення трудових відносин та встановлення періоду роботи. Про це нагадують у Держпраці.
Необхідно зазначити, що відповідно до статті 24 КЗпП України роботодавцям заборонено допускати працівника до роботи без укладення трудового договору та повідомлення про це органів Державної фіскальної служби.
При винесенні рішення щодо оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, при направленні заяви у відповідні органи, суд одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у даному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Варто зауважити, що за таке порушення законодавства про працю, крім адміністративної та кримінальної відповідальності роботодавця, передбачено також фінансову відповідальність.
Далее
Особи звернулись до суду з позовом до селищної ради, фізичної особи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивачі зазначали, що відповідно до заповіту їх мати заповіла все своє майно їм у рівних частках, але вони не звернулися в шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважали, що наявність заповіту матері надає їм право на прийняття спадщини в будь-який час. Приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з пропущенням шестимісячного терміну для прийняття спадщини. Селищна рада зазначений позов визнала.
Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Суди виходили із того, що позивачі не проживали зі спадкодавцем на час смерті, тому у встановлений законодавством строк повинні були подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері. Причини пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, на які посилаються позивачі, зокрема, що вони вважали за можливе прийняти спадщину за заповітом після смерті матері у будь-який час, є неповажними.
Далее
Позивач просила суд розірвати договір довічного утримання та визнати право власності на квартиру. Відповідно до укладеного договору довічного утримання відповідач зобов’язувалась доглядати за позивачем та забезпечувати її продуктами харчування, сплачувати комунальні платежі та виплачувати їй щомісячне грошове утримання у розмірі не менше одного неоподатковуваного мінімуму щомісяця. Позивач зазначала, що протягом першого року після укладення договору відповідач виконувала взяті на себе зобов’язання, але потім виселила її з квартири та змінила вхідні двері та замок у квартирі та перестала виконувати свої зобов’язання за договором. З того часу доступу до квартири позивач не має.
Суд першої інстанції розірвав договір довічного утримання та скасував запис про реєстрацію права власності на квартиру, визнав право власності на квартиру за попереднім власником. Суд зазначив, що відповідач не надала жодних доказів на підтвердження виконання інших умов договору, зокрема про забезпечення позивача одягом, взуттям, ліками, надання щомісяця грошової допомоги в розмірі не менше одного неоподатковуваного мінімуму.
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на всю квартиру та визнав за позивачем право власності на частину квартири і залишив за відповідачем право власності на частину зазначеної квартири.
Відповідно до частини другої статті 756 ЦК України у разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.
Далее
Суди розглядали справу про визнання договору дарування нерухомого майна з правом сервітуту недійсним. Позивач зазначала, що уклала зазначений правочин у зв’язку з тим, що вона та її чоловік були особами похилого віку та потребували допомоги у веденні господарства, придбанні ліків, догляді за будинком та господарськими спорудами, городом та інше, а відповідач запропонувала їй надання відповідної допомоги, в тому числі і фінансової, взамін на відчуження на її користь належного подружжю будинку.
Суд першої інстанції заочним рішенням позов задовольнив, а апеляційний суд залишив таке рішення без змін. Відповідач у заяві про перегляд заочного рішення та під час розгляду такої заяви у судовому засіданні заявляла клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, але ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги не розглянули це клопотання по суті.
У касаційній скарзі відповідач зазначала про те, що суд першої інстанції після отримання позовної заяви не звернувся із запитом про надання інформації про її зареєстроване місце проживання, а копії судових рішень та інших документів по справі направлялися відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, за якою відповідач ніколи не проживала. Внаслідок зазначених процесуальних порушень відповідач не була належним чином повідомлена про дату та час судових засідань в суді першої інстанції та не отримала копії позовної заяви, що, в свою чергу, позбавило її права подати заперечення на позов, подавати докази, давати пояснення суду, а також подати заяву про застосування строків позовної давності.
Далее
Товариство оскаржило до суду постанови ДАБІ про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Поряд з цим, оскільки рішення апеляційного суду було не на користь позивача, Товариство на виконання оскаржених ним постанов ДАБІ та постанов ВДВС про відкриття виконавчого провадження сплатило грошові кошти.
Згодом позивач звернувся до суду із заявою про поворот виконання судового рішення, яку суд задовольнив та зобов’язав Державну архітектурно-будівельну інспекцію України повернути Товариству безпідставно стягнені з нього грошові кошти за скасованими постановами.
ДАБІ звернулася до суду з заявою про встановлення способу виконання рішення, яку суди трьох інстанцій залишили без задоволення.
ДАБІ посилалася на те, що не була і не є одержувачем коштів сплачених позивачем на виконання скасованих у цій справі постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, не є розпорядником цих коштів і відповідно не може повернути їх позивачу.
Далее
Уряд прийняв рішення щодо скасування з 2020 року для суб’єктів господарювання обов’язку складати та подавати до контролюючого органу окремий звіт про суми податкових пільг. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 р. № 891.
Натомість, облік сум податкових пільг, отриманих суб’єктами господарювання, буде здійснюватися контролюючими органами на підставі інформації, наявної в поданих такими суб’єктами господарювання податкових деклараціях.
Інформація про суми податкових пільг у податковій звітності повинна містити такі дані:
код пільги за кожним видом податкових пільг, найменування пільг згідно з довідником пільг, форма та порядок ведення якого затверджуються ДФС;
сума податку (збору), не сплаченого до бюджету у зв’язку з отриманням податкової пільги (вивільнені від оподаткування кошти);
строк користування податковою пільгою у звітному періоді – число, місяць, рік початку та закінчення користування пільгами. У разі коли строк користування податковою пільгою встановлений до початку звітного періоду і продовжується після його закінчення, такий строк збігається з датою початку та закінчення зазначеного періоду;
сума податкової пільги, що використана за цільовим призначенням, – обсяг пільг за платежами відповідно до довідника пільг у разі цільового використання податкових пільг.
Далее
