Особа оскаржила до суду постанову Інспектора ДАБІ про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог частини першої статті 188-42 КУпАП (Невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду).
Позивач покликався на те, що ДАБІ склала припис, в якому було зазначено, що про його виконання потрібно повідомити до 10 лютого 2016 року, а оспорювана постанова була винесена 27 січня 2016 року, таким чином швидше на 15 днів. При цьому акт, протокол та припис не складалися в присутності позивача і не надавалися ці документи для підпису, та на об’єкті не ведуться жодних будівельних чи підготовчих робіт.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки відповідачі не надали достатніх та належних доказів вчинення адміністративного правопорушення позивачем.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, а у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд керувався тим, що перевірка проведена в межах компетенції, акт, протокол та припис складені у відповідності до вимог законодавства. Припис вручений позивачу під розписку, в установленому законом порядку припис не оскаржений, а тому є чинним і обов’язковим до виконання, тому невиконання вимог припису тягне за собою відповідальність, яка визначена частиною першою статті 188-42 КУпАП.
ВС скасував судові рішення у справі та направив її для нового розгляду до суду першої інстанції.
Далее
До суду звернулась особа з позовом про зміну дати звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що він звернувся до Підприємства із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням, яка в той самий день була погоджена тимчасово виконуючим обов’язки директора. Позивач з наступного дня припинив виконувати свої трудові обов’язки, а підприємство — виплачувати йому заробітну плату, однак не провело з ним розрахунку при звільнені та відмовилося видати трудову книжку, посилаючись на наявність у нього заборгованості. Більше ніж через рік його було звільнено з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП з посиланням на вказану заяву та видано трудову книжку.
Відповідач зазначав, що позивача не було звільнено з роботи, оскільки він мав заборгованість перед Підприємством, як матеріально відповідальна особа був ознайомлений з наказом про створення комісії для прийому-передачі матеріальних цінностей на складі, однак цей наказ не виконав, ввірені йому матеріальні цінності не передав, на роботі не з’являвся, чим унеможливив його звільнення на підставі поданої заяви.
Далее
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Відповідно до вироку суду засуджений завдав потерпілому, який в цей час спав, удар ножем у шию, внаслідок потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).
Суд кваліфікував дії засудженого як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілий прокинувся, а також внаслідок того, що йому було вчасно надано кваліфіковану медичну допомогу, з чим погодився апеляційний суд.
ККС у складі Верховного Суду не визнав таку кваліфікацію вірною, дії засудженого перекваліфікувати з ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК та призначив йому за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.
Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб’єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Далее
Особа звернулася до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, який згодом просила суд залишити без розгляду.
Відповідач у цій справі звернулась до суду з заявою про компенсацію витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, та просила стягнути компенсацію витрат на правову допомогу адвоката. Заявник покликалась на те, що позивач була вимушена звернутися до суду із заявою про залишення її позову без розгляду, оскільки зрозуміла безпідставність своїх позовних вимог.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні такої заяви. Суд зазначив, що звернення позивача до суду із заявою про залишення її позову про захист честі, гідності та ділової репутації без розгляду не свідчить про безпідставність та необґрунтованість її позову. Саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, оскільки це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень у його реалізації.
Апеляційний суд дійшов іншого висновку та стягнув з позивача компенсацію витрат на правову допомогу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що неявка свідків у судове засідання, на показання яких позивач розраховувала, зумовило подання заяви про залишення позову без розгляду. Зазначене свідчить про необґрунтовані дій позивачки при зверненні з таким позовом до суду. При цьому правову допомогу відповідачу надавав фахівець у галузі права на підставі відповідного договору, розмір витрат на правову допомогу підтверджено документально та судом перевірено.
Далее
Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону».
Законом доповнено Кримінальний кодекс України новою статтею 3322 «Незаконне перетинання державного кордону», яка передбачає кримінальну відповідальність за перетинання державного кордону України особою, яка має громадянство (підданство) держави-агресора, або іншою особою в інтересах держави-агресора, що суперечать національним інтересам України, будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості, у вигляді позбавлення волі на строк до 3-х років.
Згідно із Законом, «те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, передбачає позбавлення волі на строк від 3-х до 5-ти років».
Далее
Суди розглядали позов особи до територіальної громади в особі сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування. Позивач зазначав у позові, що після смерті його бабусі відкрилася спадщина, яка складається, зокрема, із земельної ділянки. За життя бабуся склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своїй доньці та його матері, яка померла.
Позивач покликався на те, що він є спадкоємцем майна бабусі за правом представлення. Але нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, тому позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування на земельну ділянку.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за правом представлення, оскільки спадкодавець залишила заповіт.
Далее
Верховна Рада сьогодні розпочне роботу з розгляду у другому читанні Проекту Кодексу України з процедур банкрутства. Про це йдеться у порядку денному пленарного засідання Ради на 17 жовтня 2018 року.
Також на розгляді депутатів традиційно у середу питання ратифікації. Це: проект ратифікації Протоколу між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно і Проект Закону про ратифікацію Протоколу між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про внесення змін до Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна.
Далее
В індивідуальній податковій консультації від 9 жовтня 2018 року Держана фіскальна служба України надала роз’яснення щодо реєстрації та використання портативних реєстраторів розрахункових операцій.
Зокрема зазначено, що основним нормативно-правовим актом, що регулює розрахунки за готівку, є Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон № 265), який є спеціальним законом. Встановлення вимог щодо проведення розрахункових операцій за готівку іншими законами, крім Кодексу, заборонено.
Статтею 2 Закону № 265 визначено, що розрахункова операція — це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки — оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) — оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Місце проведення розрахунків — це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Пунктом 12 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО не застосовується, якщо у місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).
Далее
Суди розглядали спір про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням. Позивач зазначала, що після смерті чоловіка стосунки між нею та матір’ю покійного погіршились, вона почала чинити їй та її дочці перешкоди у користуванні належною її дитині частиною квартири, а саме встановила нові вхідні двері, не надала ключів від них.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Суд виходив із того, що частина квартири належить дитині, в інтересах якої діє її мати, а відповідач чинить їм перешкоди у користуванні майном, що позбавляє позивача та її неповнолітню дочку права користуватися та володіти належним нерухомим майном. Суд вважав за можливе визначити порядок користування спірною квартирою, запропонований позивачем, який відповідає інтересам дитини, а відповідачі іншого варіанту не запропонували.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування житловим приміщенням, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні ним і в цій частині відмовив позивачу. Апеляційний суд виходив із того, що дитині належить на праві власності 1/4 частки квартири, а площа кімнати, яку просить виділити у користування позивач, перевищує ідеальну частку житлової площі на 10,475 кв. м, що є значним перевищенням належної їй частки у житлі та не ґрунтується на положеннях статті 358 ЦК України.
Далее
13 жовтня 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» щодо умов забезпечення соціальним житлом внутрішньо переміщених осіб».
Закон надає право переселенцям право вставати на соціальний квартирний. Умовою є – не мати іншого житла для проживання на підконтрольній українській владі території або якщо їхнє житло зруйновано (знищене) або пошкоджене до стану, непридатного для проживання, внаслідок проведення антитерористичної операції.
Додамо, окрім переселенців таке право мають особи, для яких таке житло є єдиним місцем проживання або які мають право на поліпшення житлових умов відповідно до закону і особи, середньомісячний сукупний дохід яких за попередній рік з розрахунку на одну особу.
Під час визначення середньомісячного сукупного доходу враховується вартість майна, що перебуває у власності громадянина та членів його сім’ї на момент взяття на соціальний квартирний облік (крім вартості майна на тимчасово окупованій території, в населених пунктах, які розташовані на лінії зіткнення або на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, а також на майно, яке зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення АТО).
Далее
