Вироком суду, залишеним без зміни апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 368 КК до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Відповідно до вироку суду особа звернувся до начальника абонентського відділу районного відділення енергозбуту з проханням щодо розробки та затвердження документації, необхідної для переведення житлового будинку на електроопалення та застосування тарифу побутовим споживачам електричної енергії, які використовують електротермічні засоби опалення приміщень житлових будинків. Особі було надано перелік документів, необхідних для підключення електроопалення. В подальшому службова особа був затриманий після отримання неправомірної вигоди в сумі 7000 гривень.
Органом досудового розслідування дії особи було кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК як прийняття службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Далее
Позивач оскаржував постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Позивач зазначав, що керуючи автомобілем відчув різке погіршення стану здоров’я (збільшення тиску), а тому відповідно до ПДРп.1.10, 15.14, щоб уникнути створення аварійної ситуації на дорозі був вимушений зупинити автомобіль та припаркувати його біля краю проїзної частини, направився до найближчого аптечного пункту, де купив собі ліки та прийняв їх. Патрульний вказав на те, що він порушив вимоги ПДР п.2.8 (здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 — зупинку заборонено).
Позивач вважав, що під знаком повинно бути вказано, кого стосуються вимоги даного знаку, тобто повинна міститись табличка, з якої можливо зрозуміти сам знак та покликався на те, що є інвалідом третьої групи, а тому має право здійснювати зупинку в зоні дії даного знаку.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач дійсно порушив ПДР, тому постанова є законною та обґрунтованою.
Апеляційний суд скасував постанову у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
Позивач зазначав, що під час шлюбу за спільні кошти сторонами придбано житлові будинки, автомобілі, магазин, мотоблок. Відповідач є фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність в магазині, що оформлений на її ім’я, користується автомобілем та не повертає мотоблок.
В добровільному порядку ділити нерухоме майно відповідач відмовляється. Відповідач звернулась з зустрічним позовом про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя та його поділ.
Суд першої інстанції задовольнив позови (як первісний, так і зустрічний) частково. Суд, зокрема, визнав магазин, теплицю та 950 кущів троянд спільною сумісною власністю подружжя, але, враховуючи інтереси кожного з подружжя та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема, те, що саме відповідач є фізичною особою-підприємцем з 2000 року та користується магазином для здійснення підприємницької діяльності з роздрібної торгівлі квітами, рослинами, насінням, добривами у спеціалізованих магазинах, відповідно до частини першої, третьої статті 71 СК України, дійшов висновку про присудження цього майна їй, врахувавши його вартість при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Апеляційний суд в цій частині погодився з рішенням суду першої інстанції.
Далее
Відсутність бюджетних асигнувань не позбавляє посадовців обов’язку надати житло особам, що перебувають на квартирному обліку, у визначений законом строк. Про таке йдеться у постанові Верховного Суду від 28.11.2018.
До суду звернувся інвалід 2 групи, учасник бойових дій, який з 1992 р. перебував на обліку як особа, що першочергово потребує поліпшення житлових умов. На момент подання позову, позивач проживав в орендованому житлі з дружиною — інвалідом 3 групи та дочкою — інвалідом 2 групи. Тож він просив суд зобов’язати посадовців врешті надати йому житло.
Большая Палата Верховного Суда, рассмотрев дело № 214/2435/17, разъяснила, что тарифы на газ учитывают расходы на установление индивидуальных счетчиков, а потому газораспределительная организация (в данном случае ПАО «Криворіжгаз») обязана обеспечить установление счетчиков для населения, которое проживает в квартирах, использующих газ только для приготовления еды.
То, что оплаченная истцами сумма на установление счетчиков не отвечает действительной стоимости таких счетчиков, не освобождает организацию от обязанности установить оборудование, принимая во внимание, что тарифы формируются уполномоченным органом и потребители природного газа лишены возможности влиять на принятое решение относительно определения тарифа и его составляющих.
Позивач у позові до прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди зазначав про те, що у 2012 році вироком суду, який було залишено без змін ухвалою апеляційного суду, він був засуджений за частиною другою статті 15, частиною другою статті 152, частиною першою статті 153, частиною першою статті 186 КК України до семи років позбавлення волі.
Ухвалою суду касаційної інстанції справу направлено на новий апеляційний розгляд, а ухвалою апеляційного суду — кримінальну справу направлено прокурору для організації проведення додаткового розслідування. У 2014 році районний суд ухвалив щодо нього ухвалено виправдувальний вирок.
Покликаючись на те, що він незаконно перебував під слідством і судом чотири роки чотири місяці і дванадцять днів, внаслідок чого зазнав сильних моральних страждань, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача 75 980 грн на відшкодування моральної шкоди. Суди виходили з наявності правових підстав, передбачених статтями 23, 1167, 1176 ЦК України для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов’язаних з невиконанням своїх обов’язків, тривалим перебуванням під слідством (більше 4 років) і судом, протягом яких позивач не мав можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування та вимушений пристосовуватися до несприятливих умов.
Далее
