Якщо договір укладений відповідно до вимог законодавства, мотиви та особисті домовленості не відіграють жодної ролі. Про таке йдеться в постанові Верховного Суду від 29.11.2018.
Громадяни позичили гроші в банку. Для забезпечення виконання зобов’язань вони уклали договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку була надана квартира, що належала позичальникам. Оскільки вони своєчасно не повернули кредиту, фінансова установа подала позов про звернення стягнення на житло.
Перша інстанція вимоги задовольнила. Апеляційний суд залишив вердикт у силі.
Згодом з’ясувалося, що договір про купівлю квартири був формальністю. Фактично ж у ній постійно проживала інша особа, не причетна до справи. Оскільки рішення судів безпосередньо стосувалися його інтересів, пожилець спробував оскаржити їх в
Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда при рассмотрении дела № 489/4153/16-ц разъяснил, что в случае привлечения работника к дежурству в выходные или праздники отсутствуют правовые основания для взыскания задолженности по оплате за работу в выходные и праздничные дни.
Правові аксіоми визначають як загальні положення, які сприймаються як самоочевидні істини, не потребують доведення та відображають загальнолюдський зміст права.
Серед правових аксіом у судочинстві називають, зокрема, «Установлення фактів та знання судом законів може оспорюватися у вищестоящому суді» (Нос tribunal, et invenit cognitio legum impugnari potest in superiori atrio); «Суд має справу з тими доказами, які перед ним» (Atrium habet se intromittere indicia prae se); «Загальновизнані обставини (явні істини) не підлягають доказуванню у суді» (Nota quippe (Verum patet) in iudicio non est argumentum); «Ніхто не може бути суддею у власній справі» (Nemo judex in re sua); «Рішення суду не повинні стосуватися тих, хто не брав участі у справі» (Iudicium iudicium non pertineat, qui non participabat); «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae).
Правові аксіоми можуть застосовуватися при вирішенні судових справ при застосуванні норм матеріального права та процесуального права відповідно до різних обставин справи. Важливість аксіом в судочинстві визначається їх покликанням забезпечувати єдність судової практики та справедливість правосуддя.
Аналіз практики Верховного Суду показує, що, окрім принципів цивільного права — справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Вироком суду особу засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.15, ч.5 ст.185 КК України. за те, що створив та очолив організовану злочинну групу, та діючи у складі організованої злочинної групи, вчиняв таємне викрадення майна, а саме кабелю з колодязів кабельної каналізації.
Звернувшись до суду касаційної інстанції засуджений зазначав про недоведеність того, що злочини були вчинені організованою групою, яка мала стійкий характер. Вказував на те, що злочини вчинялись спонтанно, без розподілу функцій між учасниками групи та за відсутності будь-якого плану, тобто лише за попередньою змовою групою осіб, персональний склад групи не був сталим, а тому його дії слід кваліфікувати за частиною 2 або 3 статті 185 КК України. Також засуджений покликався на те, що він не міг бути організатором групи в силу захворювання, у зв’язку з яким перебуває на обліку у лікаря психіатра.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій без зміни.
ВС зазначив, що відповідно до ч.3 ст.28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні та вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цих злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на здійснення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Далее
До суду звернувся батько дитини, який зазначав, що оскільки батько має переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей, з урахуванням інтересів малолітнього сина, позивач просив визначити місце проживання сина із ним та його рідними сестрами.
Відповідно до обставин справи дитина народилась у період перебування батьків у шлюбі, згодом мати дитини померла. Рішенням органу опіки та піклування визначено місце проживання малолітнього разом з тіткою, враховуючи, що немовля від народження не проживав з батьком, а з часу смерті матері проживає з тіткою; зобов’язано тітку належно утримувати та піклуватися про малолітнього і вирішити питання щодо встановлення батьківства стосовно малолітньої дитини.
Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові. Суди виходили з того, що орган опіки та піклування визначив місце проживання малолітнього з тіткою — з тих підстав, що дитина є немовлям та з народження не проживає разом із батьком, а з часу смерті матері проживає разом із тіткою. Рішення органу опіки та піклування є таким, що підлягає виконанню. Існування обов’язкового до виконання рішення органу опіки та піклування виключає ухвалення з даного питання рішення суду, яке також є обов’язковим до виконання.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду не погодився з такими рішеннями та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Далее
Верховный Суд объединил в одно производство два дела по искам к Верховной Раде об отмене постановления о поддержке обращения Президента Украины к Вселенскому Патриарху Варфоломею о предоставлении Томоса об автокефалии Православной Церкви в Украине. Об этом сообщила пресс-служба судебной власти.
Такое решение приняла коллегия судей Кассационного административного суда 27 ноября во время рассмотрения дела № П/9901/834/18 по иску Епископа Макаровского Викария Киевской Митрополии Наместника Десятинного монастыря Рождества Пресвятой Богородицы города Киева Украинской Православной Церкви.
Таким образом удовлетворено ходатайство представителя истца об объединении этого дела и дела № П/9901/801/18 по иску Религиозной организации «Религиозное общество Украинской Православной Церкви при храме на имя Святителя Николая Бердянской Епархии города Бердянска Запорожской области». Свою просьбу представитель истца мотивировал тем, что в этих делах аналогичные требования и один ответчик — Верховная Рада.
Объединенные дела переданы на рассмотрение судье-докладчику Владимиру Кравчуку, который раньше других судей Кассационного административного суда Верховного Суда открыл производство по делу № П/9901/801/18.
