Вироком суду особу засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ч. 2 ст. 49 КК України звільнено особу від відбування призначеного покарання у зв’язку з закінченням строків давності.
Особу засуджено за те, що він в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 16.12 Правил дорожнього руху України, наближаючись до нерегульованого перехрестя рівнозначних доріг, проявив неуважність, не дав дорогу транспортним засобам, що наближались до нього з правового боку відносно його напрямку руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем,спричинивши водію середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Захисник у касаційній скарзі покликався на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв’язку з тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано приписів суду апеляційної інстанції при скасуванні попереднього вироку районного суду щодо не застосування положень ст. 61 Конституції України, а також ст. 284 КПК України, оскільки особу вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за вчинення того самого діяння, за яке його засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України. Тобто притягнуто двічі до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
ВС касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.
Далее
Большая Палата Верховного Суда отступила от правовой позиции ВСУ об исчислении исковой давности в кредитном споре с момента наступления срока погашения очередного платежа, изложенной в деле № 6-249цс15. ВСУ счел возможным взыскание процентов по кредиту и пени по процентам в пределах исковой давности, исчисленной за три года (для процентов) и один год (для пени) до дня обращения в суд.
В свою очередь ВС, пересмотрев дело № 444/9519/12 (с полным текстом постановления можно ознакомиться в Verdictum), сформулировал следующие выводы о правильном применении норм права:
По смыслу статьи 526, части первой статьи 530, статьи 610 и части первой статьи 612 ГК для надлежащего исполнения обязательства необходимо соблюдать определенные в договоре сроки (сроки), в том числе по уплате процентов, а просрочка исполнения обязательства является его нарушением.
В соответствии с частью первой статьи 1048 и части первой статьи 1054 ГК кредитор имеет право на получение от заемщика процентов от суммы кредита, размер и порядок получения которых устанавливаются договором. Предписание абзаца 2 части первой статьи 1048 ГК о ежемесячной выплате процентов до дня возврата займа при отсутствии иного соглашения может быть применено только в пределах согласованного сторонами срока кредитования.
Далее
Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги Управління праці та соціального захисту населення міської ради у справі про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини.
Відповідно до обставин справи донька позивача народилась у м. Керч Автономної Республіки Крим, а на час розгляду справи позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.
На підставі рішення суду про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, видано свідоцтво про народження доньки позивача. Позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, але у задоволенні вказаної заяви позивачу відмовлено з посиланням на те, що від народження дитини минуло більше 12 місяців (тобто минув строк, протягом якого позивач мав право на звернення для отримання вищезазначеної державної соціальної допомоги).
Постановою суду визнано поважними причини пропуску особою термінів подачі заяви з усіма необхідними документами до управління праці та соціального захисту населення для призначення і виплати допомоги при народженні доньки та поновлено позивачу строк для звернення до УПСЗН з такою заявою. Але рішенням УПСЗН позивачу знову відмовлено у призначенні та виплаті одноразової допомоги при народженні доньки.
Далее
До суду звернулась особа з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння. Особа зазначала, що рішенням суду визнано однокімнатну квартиру спільним сумісним майном, набутим сторонами в період проживання однією сім’єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, здійснено поділ спільного сумісного майна подружжя, визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири за кожною із сторін. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив. Суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, який залишив в силі рішення суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на ½ частину квартири.
Відповідач після першого рішення апеляційного суду подарував квартиру особі, яка, в свою чергу, уклала договір купівлі-продажу та продала спірну квартиру. Про це позивач дізналась під час спроби зареєструвати за собою право власності на ½ частину квартири у державного реєстратора.
Позивач просила суд витребувати у покупця квартири як добросовісного набувача на її користь 1/2 частину однокімнатної квартири.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, оскільки покупець придбав квартиру за відплатним договором і не знав про те, що її придбано у особи, яка не мала права її відчужувати.
Далее
До суду звернулась особа, яка є інвалідом другої групи (довічно), в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки, яка є інвалідом з дитинства, з позовом про стягнення з міської ради вартості однокімнатної квартири у розмірі 675 000 грн для придбання однокімнатної квартири.
Позов обґрунтовано тим, що позивачі проживають в квартирі у будинку, який визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення та рахується на балансі органів місцевого самоврядування. Позивач з 2015 року перебуває в черзі на отримання житла складом сім’ї 2 особи та знаходиться за № 5291 за загальною чергою, а за пільговою (першочерговою) чергою 2358. Міська рада не здійснює заходів щодо відселення та надання житла позивачу та її дочці, що в силу положень статей 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до власних повноважень виконавчого органу міської ради.
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету райради народних депутатів у 1988 року будинок було визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення. Згідно з листом Державного санітарного лікаря фахівцями санепідемстанції було проведено обстеження та встановлено, що будинок розташований на відстані 6-6,20 метрів від залізної дороги, що є порушенням пункту 5.20 Державних санітарних правил «Планування та забудова населених пунктів» від 19 червня 1996 року №173.
Далее
Кассационный административный суд в составе Верховного Суда указал на то, что если в постановлении о наложении административного взыскания за нарушение ПДД не указано техническое средство, которым была осуществлена фото или видеозапись, такое производство должно быть закрыто на основании ст. 247 КУоАП в связи с отсутствием состава правонарушения.
По обстоятельствам дела, водитель пересек перекресток на красный сигнал светофора. Полицейский зафиксировал нарушение ПДД техническим средством и составил постановление о привлечении водителя к административной ответственности по ч. 2 ст. 122 КУоАП (проезд на запрещающий сигнал светофора).
На видеозаписи, которая была приобщена к делу, точно идентифицировать марку автомобиля и номерной знак не удалось.
И, самое главное, полицейский не указал в постановлении об админнарушении техническое средство, которым была осуществлена видеозапись, а это является нарушением ст. 283 КУоАП.
Так, согласно этой статье, постановление об админнарушении имеет следующие обязательные составляющие:
— наименование органа (фамилия, имя и отчество, должность должностного лица), вынесшего постановление;
— дату рассмотрения дела;
Далее
