Большая Палата Верховного Суда пришла к выводу, что хотя на должность секретаря судебного заседания назначаются лица, имеющие высшее образование по специальности «Правоведение» по образовательно-квалификационному уровню младшего специалиста, работа в должности секретаря судебного заседания с момента получения уровня специалиста или магистра подлежит зачислению в стаж работы в области права.
Правовая позиция содержится в постановлении ВС от 21 августа по делу № № 800/540/17 (№ 11-321асі18).
Вироком суду особу засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Особу визнано винуватим та засуджено за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на четвертому поверсі недобудованої будівлі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що виникли в результаті образи, підійшов ззаду до дівчини та штовхнув, внаслідок чого вона впала на бетонну підлогу, вдарившись при цьому головою та втратила свідомість. У подальшому особа розкладним ножем завдав потерпілій не менше 40 ударів у ділянку грудної клітини та передньої частини шиї, від отриманих тілесних ушкоджень остання померла на місці події.
Після умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, переконавшись в тому, що дівчина не подає ознак життя, особа викрав фотоапарат та планшет потерпілої.
Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції та призначив особі покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців. Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що хоча особа раніше судимий, але не за злочини проти життя і здоров’я людини, на спецобліках не перебував, визнав фактичні обставини справи, що, на думку апеляційного суду, з врахуванням молодого віку засудженого, дає підстави для пом’якшення йому покарання.
ДалееКлопотання про зміну запобіжного заходу має бути письмовим чи усним? Фахівці двічі розглядали справу, але одностайного висновку так і не дійшли.
Ув’язнення непокірного
Суддя Обухівського районного суду Київської області Тетяна Проць улітку 2016 року розглядала провадження стосовно дорожньо-транспортної пригоди з тяжкими наслідками. На підготовчому засіданні прокурор заявив усне клопотання про зміну запобіжного заходу щодо підозрюваного, який на цей час перебував під домашнім арештом. Причиною стала нахабна поведінка чоловіка, який залякував потерпілих і тиснув на свідків.
Більше того, порушник Правил дорожнього руху продовжував їздити на своїй машині, наче й не було нічого, хоча її визнали речовим доказом і суд заборонив користуватися цим транспортним засобом. Нехтування забороною свідчило про невиконання судового рішення, а отже, був ризик пошкодження речового доказу або впливу в інший спосіб на розслідування.
Суди розглядали спір про визначення місця проживання дитини. До суду звернулася мати дитини, яка зазначала, що батько дитини, забравши сина для спілкування нібито на вихідні дні згідно з графіком побачень, після цього дитину не повернув.
Позивач просила визначити місце проживання малолітнього сина з матір’ю, відібрати дитину від батька та повернути їй.
Відповідач подав зустрічний позов про визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи його тим, що позивач почала чинити перешкоди у зустрічах з дитиною, вимагаючи за це гроші, у зв’язку із чим він змушений був звернутися до органу опіки та піклування про визначення способу спілкування з дитиною, проте позивач рішення органу опіки та піклування не виконувала.
Суд першої інстанції вирішив задовольнити зустрічний позов та визначив місце проживання дитини з батьком. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, врахувавши висновок органу опіки та піклування, виходив із того, що батько дитини, на відміну від матері, спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійного піклування та розвитку, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови, приділяє дитині багато уваги, опікується духовним та інтелектуальним розвитком сина, отже належним чином відноситься до своїх батьківських обов’язків. Позивач не переймалась своїм моральним виглядом і поведінкою, не замислюючись про вплив своєї поведінки на виховання сина. Також суд встановив, що позивач жодного дня не працювала.
Далее4 жовтня о 10.00 Велика палата Конституційного Суду України у формі усного провадження розпочне розгляд справи за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року № 2145–VIII.
У конституційному поданні автори клопотання наводять аргументацію щодо неконституційності ряду положень оспорюваного Закону, які, на їхню думку:
звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод осіб (прав осіб, які належать до національних меншин та корінних народів України, на навчання рідною мовою в комунальних закладах освіти для здобуття загальної середньої освіти);
порушують принцип юридичної визначеності як складової верховенства права;
встановлюють «дискримінаційні переваги» за мовними ознаками та етнічним походженням.
Далее
Державне підприємство звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства заборгованості (боргу, пені, інфляційних втрат) за договорами про відшкодування витрат на проведення земельних торгів.
Позивач зазначав про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за проведені повторні земельні торги з продажу прав оренди на земельні ділянки.
Товариство звернулося до ДП із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів про відшкодування витрат на проведення земельних торгів, у якому зазначало, що не мало намір приймати участь у земельних торгах та укладати договір оренди земельних ділянок, а такі дії були вчинені за ініціативою колишнього директора з перевищення власних службових повноважень.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків щодо спірних правовідносин та, відповідно, щодо задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.
Місцевий господарський суд виходив із того, що кожен із спірних договорів укладено на суму 34000 грн., що не перевищує 50000 гривень (сума, до якої директор має право укладати правочини самостійно), з чого вбачається, що на момент укладення оспорюваних договорів директор Товариства діяв в межах наданих йому повноважень, а тому Суд відхилив доводи позивача за зустрічною позовною заявою, а первісний позов задовольнив.
Далее