Опубликовано director 18 Мар 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Фабула судового акту: Даною постановою Касаційний цивільний суд закрив лазівку, яка дозволяла узаконювати договори, які згідно цивільного законодавства мають бути посвідчуватись нотаріально та надавати їм законної сили «заднім числом» зокрема і у цілях вивільнення такого майна з-під арештів.
У даній справі фізична особа звернулась до суду із позовом до підприємства про визнання договору купівлі-продажу нерухомості укладеним та визнання права власності на таке майно.
Позовні вимоги було вмотивовано тим, що між позивачем та підприємством було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна у простій письмовій формі без посвідчення його у нотаріуса.
Згідно умов вказаного договору сторони погодилися провести його нотаріальне посвідчення у семиденний термін із моменту його укладення. Проте відповідач, у визначений час і місце для нотаріального посвідчення договору не з’явився, документів, необхідних для його нотаріального посвідчення не надав, чим порушив досягнуті між сторонами домовленості.
Рішенням місцевого суду позов було задоволено.
У подальшому вказане рішення було скасовано апеляційним судом з тих підстав, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи під час визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на єдиний майновий комплекс за позивачем, оскільки спірне майно на час розгляду справи судом першої інстанції перебувало під арештом і державним виконавцем подавалася заявка на реалізацію арештованого майна.
Рішення апеляційного суду позивачем було оскаржено у касаційному порядку.
Переглядаючи рішення у справі, касаційний суд погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи таке рішення КЦС вказав, що за нормами ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Отже однією з основних умов застосування положень зазначеної вище норми є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
На думку КЦС апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити.
За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена. Натомість визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально