Згідно із законом громадяни України при перетині кордону можуть вивезти з країни понад 10 тисяч євро в еквіваленті, якщо задекларують попередньо таку суму. Водночас є розмір коштів, які декларувати не потрібно, а отже їх вивозити можна без будь-яких підтверджень.
Про це йдеться в постанові Кабінету міністрів України від 27 лютого 2019 р. № 203.
Згідно з постановою Кабміну, при виїзді за кордон без декларування дозволено перевозити до 10 тисяч євро в еквіваленті на одну особу. Однак, якщо сума перевищує цей ліміт, вона обов’язково підлягає декларуванню.
Варто зазначити, що навіть неповнолітні мають право вивезти до 10 тисяч євро в еквіваленті без декларування.
Перед виїздом за кордон, у разі перевезення суми, що перевищує ліміт, необхідно заповнити декларацію про транскордонне переміщення. Зразок цього бланка можна роздрукувати самостійно у форматі А4 (210х296 мм). У декларації необхідно вказати особисті дані, інформацію про валютні цінності, а також їх походження та мету використання.
Окрім заповнення бланка, необхідно підготувати банківські виписки, які можуть бути двох типів: про зняття готівки з власних рахунків або про придбання банківських металів у відповідних установах.
Джерело: https://finance.novyny.live
Далее
З 10 листопада ЄС запровадить нову автоматизовану систему реєстрації в’їзду та виїзду на зовнішніх кордонах Шенгенської зони (Entry/Exit System, EES).
Раніше у соцмережах та низці українських ЗМІ поширилася інформація, що це може статися з 10 вересня. Але у вересні країни ЄС лише мають відзвітувати про готовність до офіційного запровадження системи, адже її треба запустити одночасно на усіх міжнародних сухопутних, морських та повітряних кордонах Шенгенської зони.
Запровадження цієї системи неодноразово відтерміновували ще з кінця 2021 року – через технічні негаразди та потребу в додатковому фінансуванні, а також через ковідні карантини.
Але у серпні 2024 єврокомісар з внутрішніх справ Ілва Йоханссон заявила, що «цей момент нарешті настав».
«Колись здавалося, що цього ніколи не станеться», – заявила єврочиновниця під час візиту до талліннського офісу eu-LISA, агентства ЄС, яке відповідає за IT-інфраструктуру, що лежить в основі EES.
«Перевізники, оператори, вокзали, аеропорти – усі готуються до цього знаменного дня», – додала Йоханссон.
Система EES є частиною загальних змін до правил подорожей до ЄС для громадян інших країн.
Очікується, що через якийсь час після того, як почне діяти EES, також запровадять ще одне нововведення — ETIAS — електронну систему дозволів, що має здійснювати реєстрацію та контроль за пересуванням у межах Шенгенської зони.
Рішення про запровадження цих змін ЄС ухвалив ще у 2016 році.
У Єврокомісії закликають покладатися лише на офіційну інформацію з приводу подорожей до ЄС, яка розміщена на спеціально створеній сторінці.
Пояснюємо, як і коли ці зміни зачеплять українців.
EES – це нова автоматизована система реєстрації в’їзду і виїзду до Шенгенської зони. Тому її запровадять не лише країни-члени ЄС, але й ті, що належать до Шенгенської угоди — Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія. Для двох країн ЄС – Кіпру та Ірландії – зробили виняток, і вони не братимуть участь в системі EES.
Система передбачає відмову від ручного паспортного контролю та внесення штампів у паспорт на кордоні, тобто реєстрація подорожуючих в електронній базі даних буде автоматичною — через термінали самообслуговування (на кшталт тих, що працюють в аеропортах для перевірки посадкових талонів).
Кожного разу при перетині кордону – в’їзді або виїзді – мандрівники повинні будуть сканувати свої паспорти чи інші проїзні документи.
Система EES реєструватиме ім’я мандрівника, його біометричні дані, дату й місце в’їзду та виїзду. Відтак, це автоматично передбачає перетин кордону з біометричними документами.
Зняття сканів обличчя та відбитків пальців проводитимуть раз на три роки і воно буде дійсним для кількох поїздок впродовж цього часу. Ці дані зберігатимуться в електронній базі протягом трьох років після кожної поїздки.
Розробники системи очікують, що це спростить перетин кордонів, але посилить безпеку в Європі.
«Ми знатимемо, чи не залишаються люди тут занадто довго, що дозволить протистояти нелегальній міграції. А завдяки біометричній ідентифікації, фотографії та відбиткам пальців EES злочинцям, терористам або російським шпигунам буде складніше використовувати підроблені паспорти», – пояснила єврокомісар з внутрішніх справ Євросоюзу Йоханссон.
Утім, є і ті, хто має сумніви у тому, що нова система щось спростить. Наприклад, у Великій Британії, після виходу якої з ЄС і стали розробляти нову систему перетину кордонів, побоюються, що для тестування системи не було достатньо часу, і що електронна перевірка документів потребуватиме – принаймні на початку — довшого часу, ніж ручна.
Система фіксуватиме перетин кордону усіма негромадянами ЄС — включно з українцями — незалежно від того, чи потрібна їм Шенгенська віза, і чи діє з їхньою країною безвізовий режим.
Але вона не поширюватиметься на тих, хто має посвідки на проживання в країнах ЄС або ж має довгострокові візи.
Через кілька місяців після запуску EES запровадять європейську систему інформації та авторизації для подорожей (European Travel Information and Authorisation System, ETIAS).
На відміну від EES, вона напряму стосується громадян тих країн, із якими Євросоюз має угоду про безвізовий режим, зокрема, і з Україною.
Як йдеться на сайті Єврокомісії, система дозволить ЄС збирати інформацію про близько 1,4 млрд громадян понад 60 «безвізових» країн і територій до того, як вони прибудуть на зовнішні кордони Шенгенської зони. Таким мандрівникам, включно з українцями, потрібно буде отримати дозвіл на в’їзд після заповнення онлайн-анкети та сплати спеціального збору у 7 євро.
Цей дозвіл буде дійсний впродовж трьох років і дозволить багаторазово в’їжджати до країн ЄС протягом цього часу без необхідності повторної оплати.
Перед подорожжю до 30 європейських країн Шенгену оформлювати дозвіл ETIAS не потрібно громадянам з безвізових країн, у яких є дійсна Шенгенська віза, а також іноземцям, у яких є довгострокова віза, видана однією з держав-членів Євросоюзу. Також вона не потрібна тим, хто має посвідку на проживання в одній з країн ЄС.
Розробники системи кажуть, більшість заявок оброблятиметься за кілька хвилин. Проте не виключено, що процес може тривати довше. Система передбачає процес оскарження, якщо ви не отримали дозволу. В окремих випадках можна подавати заявку від іншої особи – наприклад, батькам за дітей.
Запуск ETIAS також планувався значно раніше, але так само його постійно відкладали.
Наразі точної дати запуску ETIAS ще немає, але на офіційному сайті йдеться про першу половину 2025 року. Раніше в Брюсселі заявляли, що система почне працювати за 5-6 місяців після запуску EES. Відтак, якщо автоматизований контроль на кордонах Шенгену таки почне діяти з листопада 2024, запровадження дозволу на в’їзд повинно статися десь під початок літа 2025 року.
«Ми плануємо, що ETIAS буде готова до введення в експлуатацію навесні 2025 року», — заявляла речниця Єврокомісії Аніта Гіппер.
Наразі не ясно, як ця система координуватиметься із рішенням ЄС про надання тимчасового захисту українцям, які тікають від російської агресії, і який було подовжено до березня 2026 року.
Джерело: https://www.bbc.com
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який діє по даний час. На жаль, війна вносить свої корективи в наші життя. Визнання особи безвісти відсутньою стала реальністю, тому підготували для Вас правове розяснення з цього приводу.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Згідно з ч. 1.ст. 293 ЦПК України, окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Безвісна відсутність, — це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місцезнаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Відповідно до ст. 43 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Також належить враховувати, що визнання судом у встановленому законом порядку фізичної особи безвісно відсутньою (стаття 43 ЦК України) жодним чином не свідчить про смерть такої особи, так і не виключає самої можливості смерті. Зазначене зумовлює одночасну наявність двох припущень щодо двох взаємовиключних життєвих станів безвісно відсутньої фізичної особи (особа жива, особа померла) (Постанова Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі № 317/3139/15-ц).
При визнані фізичної особи безвісно відсутньою настають правові наслідки, визначені ст. 44 ЦК України.
Відповідно до ст. 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.
Таким чином, з аналізу вказаних правових норм, для визнання фізичної особи безвісно відсутньою слід встановити кілька юридичних фактів у їх сукупності, а саме: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; 2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами та вжитими заходами; 3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи; 4) визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними.
Визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення померлим чи встановлення факту смерті військовослужбовця здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою начальника органу, де проходив службу військовослужбовець або у розпорядженні якого він перебував, якщо з такою заявою до суду не звернулися інші особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України, у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.
За змістом Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 363/360/18 (провадження № 61-19779св19) виникнення справ про визнання громадян безвісно відсутніми зумовлені необхідністю захисту майнових прав громадян, справи про правовий статус яких розглядається судом, захистом інтересів осіб, які мають певні правовідносини з особою, тривала відсутність якої позбавляє їх можливості користуватись своїми правами.
Разом з тим, у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 467/1274/18 (провадження № 61-10753св20) вказано, що при розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.
Подібний висновок висловлено у Постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/424/15-ц (провадження № 61-35636св18).
Міністерство оборони України або відповідні військові частини підлягають залученню до участі у справах про оголошення військовослужбовця померлим або визнання його безвісно відсутнім під час встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця.
Згідно з ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою, або іншою заінтересованою особою.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 46 ЦК України, фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п`яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв`язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК України).
Пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення » звертає увагу суду на необхідність відрізняти оголошення фізичної особи померлою від встановлення факту смерті особи. Оголошення фізичної особи померлою — це ствердження судовим рішення припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Встановлення факту смерті особи можливо, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, обставини, за яких настала смерть і факт неможливості реєстрації органом державної РАЦС факту смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.
Аналізуючи норми права, приходимо до висновку, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
Згідно з положеннями статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Наслідки визнання особи безвісно відсутньою
Над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також особи, зниклої безвісти, встановлюється опіка (ст. 44 ЦК).
На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.
Опікун надає за рахунок майна такої особи утримання тим, кого особа, що визнана безвісно відсутньою, за законом зобов’язана утримувати.
У випадку, коли один із подружжя визнаний безвісно відсутнім, то шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою іншого з подружжя.
Усиновлення дитини проводиться без згоди того з батьків, хто визнаний безвісно відсутнім.
Наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Однак, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини.
У випадку оголошення особи померлою також припиняється шлюб.
У разі потреби в консультації чи правової допомоги, звертайтесь за тел.:097-754-79-48
З повагою, адвокат Єфімова Л.Я.
Далее
6 вересня 2024 року в газеті «Голос україни» опубліковано Закон № 3902-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» (законопроєкт № 11322). Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (7 вересня 2024 року).
Раніше пресслужба Апарату ВР роз’яснила основні положення цього Закону.
Зазначається, що зміни вносяться до:
— статті 401 КК України згідно з якими особу, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407 і 408 КК, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо до закінчення досудового розслідування або судового розгляду вона добровільно заявила про намір повернутися до будь-якої військової частини для продовження проходження військової служби, за умови надання командиром (начальником) такої військової частини (установи) письмової згоди на продовження проходження військової служби таким військовослужбовцем;
— статей 286, 287, 288, 616 КПК України, якими унормовується процедура судового розгляду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовців, які заявили про свій намір повернутися до військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби та такий військовослужбовець зобов’язується прибути до відповідної військової частини;
— Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», якими передбачається:
призупинення військової служби для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували зі Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, на підставі заяви (повідомлення) начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинення кримінального правопорушення;
продовження військової служби та дії контракту для військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або тримання у дисциплінарному батальйоні, а також яких звільнено від відбування покарання з випробуванням та від кримінальної відповідальності на підставі статті 401 Кримінального кодексу України, з дня початку відбування покарання та/або з дня прибуття їх до місць проходження військової служби.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
6 вересня 2024 року в газеті «Голос України» опубліковано Закон № 3916-IX «Про внесення змін до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо розширення кола військовозобов’язаних, чиї близькі родичі, зокрема рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра, загинули або зникли без вісти під час участі у бойових діях, для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації». Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (7 вересня 2024 року).
Закон ухвалено з метою надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язаним, чиї близькі родичі, зокрема рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра, загинули або зникли без вісти під час участі у бойових діях.
«За оновленим законом про мобілізацію до війська могли мобілізовувати неповнорідних братів чи сестер, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти під час бойових дій. Тобто, якщо жінка має від різних чоловіків двох синів, то вони обидва могли бути мобілізовані. Водночас державою гарантовано, що з двох рідних братів у такій самій ситуації другий може не мобілізуватися. Зваживши всі моменти, ухваленим документом ми вдосконалюємо норми мобілізаційного законодавства», — роз’яснив заступник голови парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Арсеній Пушкаренко.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Якщо недієздатна особа не здатна за станом психічного здоров’я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує рішення суду.
В іншому разі її примусова госпіталізація до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у ст. 29 Конституції України.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 758/4817/23 про визнання примусової госпіталізації незаконною, повідомила пресслужба ВС.
Особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно — на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
У судовому рішенні про визнання сина позивача недієздатним установлено в нього одночасну наявність двох критеріїв для визнання його недієздатним: не усвідомлює значення своїх дій та не керує своїми діями.
Будь-яких медичних даних про те, що на день госпіталізації до психіатричного закладу стан психічного здоров’я пацієнта покращився до такого ступеня, що він міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу, матеріали справи не містять. Зазначене виключає добровільність процедури поміщення сина позивача до закладу з надання психіатричної допомоги.
Системний аналіз відповідного законодавства, рішень Конституційного Суду України від 2 червня 2016 року у справі № 1-1/2016, від 20 грудня 2018 року у справі № 1-170/2018, а також релевантної практики Європейського суду з прав людини дає підстави вважати, що в разі, якщо недієздатна особа не здатна за станом психічного здоров’я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і потребує відповідного рішення суду.
За результатами розгляду справи колегія суддів КЦС ВС дійшла висновку, що в цьому випадку мало місце порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (позбавлення свободи).
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Виконання судових рішень щодо громадян інших держав в Україні — це питання, де закон чітко визначає свої межі, забезпечуючи рівність для всіх учасників процесу. Які заходи застосовуються для примусового виконання рішень щодо іноземців, розповідає Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.
Виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (далі — Закон). Згідно зі статтею 77 Закону, до іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб застосовуються положення цього Закону.
Таким чином, іноземці мають ті самі права та обов’язки щодо виконання судових рішень, що й громадяни України, а саме:
Також державний виконавець застосовує до іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб всі передбачені статтею 10 Закону заходи примусового виконання рішень, такі як:
Відповідальність у разі невиконання рішення, передбачена статтями 75 та 76 Закону, поширюється на іноземців, осіб без громадянства та іноземні юридичні особи на рівні з громадянами України. У разі невиконання рішень виконавець може звернутися до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або органів охорони державного кордону з поданням про заборону в’їзду в Україну чи депортації за межі України таких осіб відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Джерело:https://yur-gazeta.com
Далее
Заходи щодо охорони спадкового майна є важливими для забезпечення прав спадкоємців та захисту майнових інтересів громадян. Також це стосується забезпечення інтересів кредиторів спадкодавця та держави, що підкреслює їх значущість для всіх зацікавлених сторін.
Про це наголосили у Міністерстві юстиції.
Чинним законодавством передбачено низку заходів щодо охорони спадкового майна, які гарантують захист майнових прав громадян.
Відповідно до частини першої статті 1283 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.
Нотаріус або в сільських населених пунктах — уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна.
Статтею 60 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або в сільських населених пунктах — посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави.
Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.
За заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса або посадової особи органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини.
У разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішення нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування, уповноваженій на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
Порядок вжиття заходів щодо охорони спадкового майна визначений главою 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Так, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом після отримання документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, але не пізніше наступного дня з дати надходження таких документів.
Заява про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна реєструється в Книзі обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна нотаріус вчиняє низку дій, які забезпечують повну охорону цього майна, а саме:
Особливості опису спадкового майна
Після одержання заяви та вжиття всіх необхідних попередніх заходів нотаріус зобов’язаний прибути за місцезнаходженням майна для складання акта опису спадкового майна.
Опис спадкового майна проводиться за участю заінтересованих осіб (за бажанням) і не менше ніж двох свідків. Присутність виконавця заповіту при здійсненні опису спадкового майна є обов’язковою.
Вимоги до відомостей, які мають бути зазначені в акті опису, передбачені вищевказаним Порядком.
В акті опису мають бути зазначені:
На кожній сторінці акта опису підводиться підсумок кількості речей (предметів) та їх вартості, а після закінчення опису — загальний підсумок кількості речей (предметів) і їх вартості.
До акта опису включається все майно, яке є в будинку (квартирі) померлого.
Якщо проведення опису переривається або продовжується кілька днів, приміщення кожний раз опечатується нотаріусом. В акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення.
У кінці акта опису зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, рік народження охоронця, якому передано на зберігання майно, найменування документа, який посвідчує його особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала документ, місце проживання цієї особи.
Акт опису складається не менше ніж у трьох примірниках. Усі примірники підписуються нотаріусом, заінтересованими особами, свідками та охоронцем, якому передано на зберігання спадкове майно. Один примірник акта опису видається охоронцю спадкового майна.
Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці або інші особи, які проживали зі спадкодавцем, заперечують проти опису, не пред’являють майно для опису, майно вивезене тощо), нотаріус складає акт і повідомляє про це заінтересованих осіб, а в необхідних випадках — фінансовий орган або прокурора.
У разі одержання нотаріусом рішення суду про виключення майна з акта опису спадкового майна на цьому акті робиться спеціальний напис, у якому зазначаються реквізити цього рішення, на підставі якого майно вилучено з акта опису, перелік вилучених предметів. Напис скріплюється підписом та печаткою нотаріуса. Копія рішення суду додається до матеріалів спадкової справи.
Строк, протягом якого триває охорона спадкового майна
Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.
Охорона спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до нотаріуса надійде заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкування виникає у разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, на підставі частини третьої статті 1270 Цивільного кодексу України і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.
Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині, а у разі визнання спадщини відумерлою — органом місцевого самоврядування, який від імені територіальної громади здійснює право власності щодо спадщини, яку визнано відумерлою.
Припинення заходів щодо охорони спадкового майна
Заходи щодо охорони спадкового майна припиняє нотаріус, який їх вживав.
Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Про припинення охорони спадкового майна нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців та виконавця заповіту.
З припиненням заходів до охорони спадкового майна повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті.
Джерело:https://yur-gazeta.com
Далее
Кабінет Міністрів затвердив Порядок ведення Єдиного туристичного реєстру (ЄТР).
Відповідну постанову № 754, ухвалену на засіданні Уряду 28 червня, ініціювало Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури.
Мінінфраструктури роз’яснило, що ухвалена постанова визначає процедуру ведення ЄТР, його структуру, функціонування, адміністрування, процедуру формування і внесення інформації про готелі та туристичних операторів.
Ключова мета функціонування Єдиного туристичного реєстру — забезпечення прозорості та рівних можливостей на ринку туристичних послуг. Реєстр створено для обліку готелів і туристичних операторів, тобто суб’єктів туристичної діяльності.
Офіційно почати свою роботу ЄТР має з 1 січня 2025 року. Запускати оновлений реєстр буде Державне агентство розвитку туризму.
У міністерстві пояснили, що згодом, після повноцінного запуску Єдиного туристичного реєстру, кожен зможе перевірити легальність роботи готелів і туроператорів. Крім того, реєстр дасть можливість державі формувати політику, ґрунтуючись на реальних даних.
Джерело:https://jurliga.ligazakon.net
Далее
Державна податкова служба нагадує, що 1 липня набрав чинності Закон № 3706-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей експорту окремих видів товарів у період дії воєнного стану».
Документом пункт 288.5 статті 288 Податкового кодексу (далі — Кодекс) доповнено новим підпунктом 288.5.6, згідно з яким розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства і є його правонаступником, за землі сільськогосподарського призначення, передані в оренду відповідно до статті 1201 Земельного кодексу, — не менше 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а якщо нормативну грошову оцінку земельної ділянки не проведено — не менше 12 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АР Крим або області.
При цьому з Кодексу виключено пункт 288.6 статті 288, відповідно до якого плата за суборенду земельних ділянок не могла перевищувати орендної плати.
Джерело: https://jurliga.ligazakon.net
Далее
