Як правомірно нараховувати інфляційні витрати на основну суму боргу, — пояснив КГС ВС

?Постанова КГС ВС від 21.05.2019 № 916/2889/13:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82068158

⚡Ключові висновки .КГС:
✔️ 1. У жовтні 2013 року Мале приватне підприємство «Фірма «Альфа-М» (далі — МПП «Фірма «Альфа-М», Фірма, Виконавець) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини А1785 (далі — в/ч А1785, Замовник) про стягнення з відповідача 174430,06 грн. заборгованості, з якої: 92032,12 грн. основного боргу, 31198,89 грн. збитків від інфляції у розмірі, 3% річних у розмірі 13819,95 грн., 11931,40 грн. пені, 25447,70 грн. збитків (упущеної вигоди).
✔️2. Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе згідно з мировою угодою про реструктуризацію зобов`язань №212 від 24.11.2011 (далі — мирова угода №212), в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди.
✔️3. 29.03.2018 МПП «Фірма «Альфа-М» було подано заяву про збільшення судова практика по стягненню боргу, розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 330066,71 грн., яка складається з: 92032,12 грн. основного боргу; 199709,70 грн. збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 26006,01 грн., нарахованих за період з 01.10.2008 по 28.02.2018; 9525,95 грн. пені, нарахованої за період з 01.11.2012 по 31.10.2013; 2792,93 грн. збитків (упущеної вигоди). Вказана заява обґрунтовується збільшенням періоду прострочення виконання в/ч А1785 зобов`язань за мировою угодою №212.
✔️4. Суди розглядали справу неодноразово.
✔️10. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з в/ч А1785 на користь МПП «Фірма «Альфа-М» 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 3% річних у розмірі 9838,68 грн., 71727,42 грн. інфляційних втрат, 2720,30 грн. судового збору, 2293,68 грн. витрат на проїзд. В решті позову відмовлено.
✔️11. Зазначені рішення та постанова мотивовані положеннями статей 22, 258, 261, 267, 526, 530, 549, 604, 610, 611, 612, 617, 623, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), статей 174, 193, 202, 224, 231, 232 Господарського кодексу України (далі — ГК України) та статей 74, 75, 86, 269 ГПК України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) оскільки загальна сума, стягнута на користь позивача у межах справи №5/123-08-4514, складає 90366,25 грн., а у пункті 1.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011 сторонами врегульовано порядок сплати в/ч А1357 заборгованості у загальному розмірі 92032,12 грн., то різниця між зазначеними сумами боргу складає 1665,87 грн., обов`язок відшкодування якої покладається на відповідача, що і було стягнуто оскаржуваним рішенням суду; 2) підстави для нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. відсутні, оскільки в результаті укладення 24.11.2011 мирової угоди правова природа суми боргу, яка була включена до такої угоди, не змінилася і основною заборгованістю відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514 є 53225,43 грн., нарахування збитків від інфляції на яку є правомірним. Відтак, перевіривши розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, суди дійшли висновку, що правильним розміром інфляційних втрат і 3% річних є 71727,42 грн. і 9838,68 грн. відповідно, розрахунок яких здійснено на основний борг у розмірі 53225,43 грн. протягом періоду з 01.01.2012 по 28.02.2018; 3) правильним розміром стягуваної пені є 4029,72 грн., розраховані на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн. за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, проте в цій частині позову слід відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем; 4) позовні вимоги про стягнення 2792,93 грн. упущеної вигоди, які були розраховані позивачем на суму 92032,12 грн. протягом періоду з 01.01.2012 по 27.03.2012, є необґрунтованими зважаючи на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями в/ч А1785 та заявленими до стягнення збитками.
✔️23. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.
✔️24. Застосування новації як способу припинення зобов`язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявності умов про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання.
✔️25. Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 по справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) про стягнення заборгованості за договором про організацію взаєморозрахунків висловлено правову позицію про те, що характерним для новації є саме укладення нового зобов`язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов`язання, при цьому, нове зобов`язання укладається між тими ж сторонами, договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.
✔️26. На відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 і від 20.06.2018 у справі №913/869/14).
✔️27. Особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом. У зв`язку з цим апеляційним судом обґрунтовано не взято до уваги як такий, що не породжує правових наслідків, пункт 7.3 мирової угоди №212 в частині припинення зобов`язань сторін за рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2009 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, оскільки мирова угода №212 не була затверджена в рамках зазначеної справи.
✔️28. Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що мирова угода №212 не є мировою угодою у розумінні статей 78 та 121 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, тому що вона не затверджувалася судом, а є звичайним правочином.
✔️29. Суди попередніх інстанцій, враховуючи положення статті 604 ЦК України, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку умовам мирової угоди №212, дійшли вірного висновку про те, що, укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди №212 зобов`язання відповідача за договором №212 від 21.05.2004 не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання (поставка товару, надання послуг), умов про припинення первісного зобов`язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов`язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7).
✔️30. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неправомірне невизнання судами мирової угоди №212 новацією, незважаючи на умови пункту 7.3 цієї мирової угоди та постанови Вищого господарського суду України у справах №№914/1202/14, 914/1141/16, 902/391/14, 902/411/14, 902/304/14, 906/1246/15 (за участю МПП «Альфа-М»), в яких аналогічні правочини визнано новаціями, що, на думку позивача, є встановленими судами преюдиціальними обставинами, які не підлягають доказуванню при вирішенні цього спору, оскільки згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
✔️31. Таким чином наявні заперечення позивача зводяться до помилкового ототожнення фактів, що мають преюдиціальне значення, з необов`язковою правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, тим більше, що у вищевказаних справах відповідна правова оцінка надавалася зовсім іншим правочинам і господарським договорам, але аж ніяк не договору №212 від 21.05.2004 і мировій угоді №212 від 24.11.2011.
✔️32. Крім того, касаційна інстанція не приймає до уваги передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
✔️33. В силу вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
✔️34. Статтями 598 та 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
✔️35. Згідно з частиною 1 статті 530 та частиною 1 статті 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
✔️36. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
✔️37. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
✔️38. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі №686/21962/15-ц).
✔️39. Крім того, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, у зв`язку з чим апеляційним судом правомірно відхилено доводи скаржника про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.
✔️40. Під час нового розгляду ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., в тому числі 53225,43 грн. основного боргу, 26475,34 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 4072,03 грн. і 5141,73 грн. пені., з посиланням на те, що зазначені кошти вже були стягнуті з відповідача в рамках справи 5/123-08-4514. Вказана ухвала є чинною, не оскаржена та не скасована.
✔️41. Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє передчасне твердження скаржника про неправомірне закриття судом першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., помилково ототожнивши предмет та підстав позовних вимог у справах №5/123-08-4514 і №916/2889/13, позаяк предметом позовних вимог у справі №5/123-08-4514 були грошові зобов`язання, які виникли з умов договору №212 від 21.05.2004 та додаткових угод до нього, а підставою позову — прострочення виконання цих зобов`язань, тоді як предметом позовних вимог у цій справі є грошові зобов`язання, які виникли з умов мирової угоди №212, і підставою для них було прострочення виконання саме цих зобов`язань, оскільки заперечення скаржника з цього приводу зводяться виключно до намагань надати правову оцінку ухвалі Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 на предмет її законності та обґрунтованості, що вочевидь виходить за межі предмета даного касаційного оскарження (рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2018 по суті спору).
✔️43. Виконуючи вміщені у постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2014 вказівки щодо належного дослідження договору №212 від 21.05.2004 у співвідношенні з мировою угодою №212, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено про те, що подвійне стягнення з в/ч А1357 коштів за одним і тим самим договором №212 від 21.05.2004, якого вимагає позивач, є порушенням загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України) та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
✔️44. Таким чином, зважаючи на недопустимість подвійного стягнення коштів з боржника за одним правочином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача різниці між сумою боргу, вказаною у мировій угоді №212 від 24.11.2011, та сумою боргу, яка була стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, що становить 1665,87 грн., обов`язок відшкодування якої прийнято в/ч А1357 у добровільному порядку.
✔️45. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з в/ч А1785 на користь МПП „Фірма „Альфа-М» боргу у сумі 1665,87 грн. (92032,12 грн. — 90366,25 грн.), що відповідно до умов мирової угоди №212 є відшкодуванням витрат на відновлення порушеного права МПП „Фірма „Альфа-М».
✔️46. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. за період з 01.10.2008 по 28.02.2018, оскільки мирова угода №212 не є новацією зобов`язань.
✔️47. Перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції, апеляційний суд цілком обґрунтовано визнав вірним розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, розрахованих виходячи з доведеного основного боргу в сумі 53225,43 грн. за період з 01.01.2012 по 28.02.2018, враховуючи, що за змістом пункту 2.1 мирової угоди №212 початковим моментом прострочення виконання в/ч А1357 зобов`язань за цією мировою угодою є саме 01.01.2012. При цьому доводи позивача про необхідність нарахування інфляційних втрат і 3% річних починаючи з 01.10.2008 судом апеляційної інстанції правомірно відхилено з тих мотивів, що умовами пункту 2.1 мирової угоди №212 сторони змінили строк виконання основного зобов`язання.
✔️48. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, колегія суддів не приймає до уваги недоречні аргументи скаржника про те, що без урахування пунктів 1.1, 2.1 мирової угоди №212 суд першої інстанції безпідставно змінив базу та період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а також при їх розрахунках неправомірно застосував методологію, згідно з якою «інфляційні на інфляційні не нараховуються».
✔️49. Відтак, за наслідками проведеного судом першої інстанції перерахунку встановлено арифметично вірний розмір збитків від інфляції — 71727,42 грн., і розмір 3% річних — 9838,68 грн., тому задоволення судом позову в цій частині є обґрунтованим.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 71727,42 грн. інфляційних втрат і 3% річних у розмірі 9838,68 грн.
✔️50. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій щодо повної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9525,95 грн., нарахованої позивачем на суму боргу у розмірі 92032,12 грн. за період з 01.11.2012 по 31.10.2013, з огляду на таке.
✔️54. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
✔️55. Пунктом 4.1 мирової угоди №212 передбачено, що при порушенні строків платежів в/ч А1357 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення заборгованості. При цьому, період нарахування кредитором спірної суми пені становить з 01.07.2014р. по 30.06.2015р., тобто перевищує 6 місяців.
✔️56. Проте, в порушення вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено, чи можна вважати вказану умову мирової угоди №212 договірним застереженням в розумінні частини 6 статті 232 ГК України, яке встановлює інший (значно більший) термін нарахування пені, а саме до дня погашення боргу.
✔️57. У зв`язку з цим під час розгляду справи належним чином не відхилено доводи скаржника про те, що не відповідає змісту пункту 4.1 мирової угоди №212 помилковий висновок місцевого суду про те, що умовами цієї мирової угоди не передбачено нарахування пені протягом періоду, більшого ніж 6 місяців, внаслідок чого було безпідставно відмовлено у стягненні пені, нарахованої за рік, який передував поданню позову.
✔️58. Водночас, колегія суддів зауважує, що, місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши розрахунок пені за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 (при заявленому позивачем пізнішому періоді — з 01.11.2012 по 31.10.2013) та встановивши її розмір у 4029,72 грн. виходячи з основного боргу у сумі 53225,43 грн., і відмовивши в подальшому у стягненні пені з огляду на пропуск позивачем скороченого (річного) строку позовної давності, порушили імперативні положення частини 2 статті 237 і частини 5 статті 269 ГПК України, відповідно до яких при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
✔️59. Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що у урахуванням вимог статей 3, 509, 625 ЦК України пеня має нараховуватися кредитором на суму основного боргу (53225,43 грн.), а не на суму 92032,12 грн., яка згідно з пунктом 1.1 мирової угоди №212 складається з: суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн.
✔️60. З огляду на вищенаведене касаційна інстанція не має права здійснити перевірку доводів позивача щодо суперечливого розрахунку розміру позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, та має бути проведено судом першої інстанції в ході нового розгляду справи.