«Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.»
В п.7.1.2 іпотечного договору сторони встановили, що набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання по кредитному договору здійснюється у порядку, передбаченому ст.37 ЗУ «Про іпотеку».
При цьому, ціною придбання іпотекодержателем у власність предмету іпотеки є ринкова вартість предмету іпотеки, яка визначається незалежним суб`єктом оціночної діяльності, визначеним за вибором іпотекодержателя.
Отже і законом, і договором прямо визначена необхідність саме при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки встановлення вартості предмету іпотеки на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Даний висновок підтверджується і постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №306/2053/16-ц, в якій зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи, зокрема, відсутні відомості про інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.
З урахуванням в т.ч. і викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Предметом розгляду справи №306/2053/16-ц також було скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно і позов, зокрема, обґрунтовувався відсутністю інформації про вартість майна, за якою відбувалося зарахування вимог.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що обставини щодо оцінки майна не входять до предмету доказування у межах предмету позову у цій справі, а іпотекодавець може оспорювати оцінку майна виключно при розгляді його вимог щодо відшкодування різниці між вартістю майна та розміром забезпечених іпотекою вимог (за умови його 90 відсоткового перевищення) в окремому позовному провадженні, та доходить висновку, що апеляційним судом необґрунтовано не розглянуті доводи позивача, що вказаний звіт про оцінку не є належним доказом у справі, оскільки оцінка майна проведена з порушенням вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003».
Резолюція: на новий розгляд в апеляцію.
