Судове рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов’язання і іпотеки та не позбавляє права звернути стягнення на предмет іпотеки (ВП ВС, справа № 921/107/15-г/16, 18.09.18)

Фабула судового акта: Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу ПАТ «Банк «Форум» (Банк, кредитор, позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і скасувала рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, направивши її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Для розуміння правовової позиції Великої Палати, що розглянула справу з огляду на наявність виключної правової проблеми, варто звернути увагу на один з висновків, яких дійшли суди попередніх інстанцій, які у задоволені позовних вимог Банку відмовили.

Ці судові рішення мотивовані тим, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Оскільки виконання основного зобов’язання боржник здійснює за наданою йому судом розстрочкою, це виключає можливість задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов’язання.

Велика Палата Верховного Суду такий висновок вважає хибним і зазначає, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, що випливає із змісту норми ст. 593 ЦК України, ст.ст. 7 і 33 Закону України «Про іпотеку»

Велика Палата звернула увагу на те, що що позивач набув право вимоги до боржників за укладеними з ними кредитними договорами та реалізував це право вимоги, звернувшись до суду, рішення якого про стягнення на його користь заборгованості не виконані.

В подальшому позивач звернувся до суду у цій справі не з вимогою про стягнення з відповідача цієї ж суми заборгованості, а саме для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов’язання, для чого є необхідним судове рішення.

Отже, йдеться про застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права, що не є подвійним стягненням заборгованості.

Слід також зазначити, що в цій справі Верховний Суд не відступав від висновків, викладених у вказаних в тексті рішення постановах Верховного Суду України, зазначивши, що правовідносини, наведені у цих справах, не є подібними, а предмет, підстави позову та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин не є тотожними.