Опубликовано director 29 Янв 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Фабула судового акта: Заявник, громадянин Сполучених Штатів Америка, M.T. (далі — Заявник) стверджував, що національні суди не змогли встановити його батьківство, і тим самим обмежили його право на доступ до суду.
На час подій Заявник викладав англійську мову в одній з київських шкіл. Він мав стосунки із заміжньою жінкою, яка через деякий час народила дитину; у свідоцтві про народження батьком дитини було вказано чоловіка партнерки Заявника. Проведений згодом тест ДНК встановив, що біологічним батьком дитини є Заявник. Заявник регулярно надавав дитині та матері фінансову підтримку, а у випадку смерті заповів усе своє майно дитині.
Через декілька років мати дитини розлучилася, і повідомила Заявнику, що вирішила вийти заміж за громадянина Німеччини та переїхати разом з дитиною до Німеччини. Заявник висловив незгоду на виїзд дитини, після чого мати дитини не надавала Заявнику змогу бачитися з дитиною.
Заявник звернувся до суду з метою визнання свого батьківства та внесення відповідних змін у свідоцтво про народження дитини. Суд першої інстанції задовольнив вимоги Заявника, визнавши причини пропуску строків для оспорювання батьківства, передбачених Сімейним кодексом України, поважними. Суд апеляційної інстанції скасував вказане рішення з мотивів пропущення встановленого законодавством строку для оспорювання батьківства, який почав перебіг з дати отримання результатів тесту ДНК. Суд касаційної інстанції відхилив скаргу Заявника
ЄСПЛ підкреслив, що у всіх справах, що стосуються дітей, саме їхні інтереси повинні мати першочергове значення під час прийняття рішення. ЄСПЛ наголосив, що у справі Заявника за відсутності відповідних інтересів дитини не було об’єктивних підстав для заборони на спілкування з дитиною.
ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні суди прийшли до висновку про пропущення Заявником відповідних строків без аналізу конкретних обставин справи. Відповідно до національного законодавства суди мали повноваження поновити строк за наявності для цього поважних причин. Апеляційний суд відхилив пояснення Заявника рішення першої інстанції без належного обґрунтування. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини, в житті якої брали участь біологічний батько, законний батько і вітчим, фактичні відносини дитини з цими людьми залишалися недослідженими судами. У зв’язку із зазначеним ЄСПЛ констатував, що не було проведено належного аналізу обставин справи для збалансування інтересів дитини та інтересів Заявника. Незважаючи на скарги Заявника з питань права під час оскарження рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції залишив такі скарги без уваги.
З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки національні суди не забезпечили повагу до приватного життя Заявника.
Скаргу Заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо порушення права на доступ до суду внаслідок невирішення по суті питання щодо батьківства окремо розглянуто не було.
За матеріалами Протокол
