Второй сенат Конституционного Суда Украины принял решение № 1-р(II)/2019 по конституционным жалобам Скрипки Анатолия Владимировича и Бобыря Алексея Яковлевича касаемо конституционности положений части третьей статьи 59 Закона «О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы».
Согласно этой норме лицам, принимавшим участие в ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы, во время прохождения действительной срочной службы и вследствие этого получившими инвалидность, пенсия по инвалидности исчисляется в соответствии с Законом или по их желанию — с пятикратного размера минимальной заработной платы, установленной на 1 января соответствующего года.
Конституционный Суд Украины признал неконституционным словосочетание «действительной срочной» по которому определение размера возмещения причиненного в результате ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС вреда при исчислении пенсии исходя из пятикратного размера МЗП, распространяются только на категорию военнослужащих, ликвидировавших последствия Чернобыльской катастрофы во время прохождения действительной срочной службы и вследствие этого ставшими лицами с инвалидностью.
То есть военнослужащие срочной службы имеют высший уровень социальной защиты, поскольку размер их социального обеспечения значительно больше сравнительно с другими категориями военнослужащих (в том числе военнообязанными во время участия в военных сборах), принимавших непосредственное участие в ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС и ее последствий.
Такой подход законодателя к определению уровня социального обеспечения указанных категорий не отвечает принципу справедливости и нарушает конституционный принцип равенства.
Таким образом, законодатель не обеспечил определенные категории военнослужащих, которые выполняют конституционно значимые функции относительно защиты Родины, особенными условиями социальной защиты, объем которых должен предусматривать достойные условия их жизни и полное возмещение причиненного вреда, чем нарушил сущность конституционного права на социальную защиту, конституционные гарантии относительно безусловного обеспечения надлежащего уровня их социальной защиты.
Словосочетание «действительной срочной», содержащееся в анализируемой норме, признано неконституционным и утратило со дня принятия решения КСУ (26 апреля 2019 года).
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Особи звернулись до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів Товариства.
Позивачі зазначали, що Збори неправомірно проведені за їх відсутністю з урахуванням обставин неможливості їх проведення у зазначений у відповідному повідомленні про скликання загальних зборів акціонерів час через евакуацію присутніх у відповідному приміщенні осіб. А також покликались на порушення їх прав щодо нагляду за реєстрацією акціонерів, проведенням загальних зборів, голосуванням та підбиттям підсумків.
Справа розглядалась неодноразово. Суд першої інстанції позов задовольнив.
Суд зазначив про порушення прав та законних інтересів акціонерів — позивачів, які полягають у проведенні виборів членів наглядової ради товариства шляхом простого голосування замість кумулятивного, а також неможливості позивачів взяти участь у позачергових загальних зборах акціонерів, внаслідок непередбачуваних, незалежних від їх волі обставин (повідомлення про замінування приміщення) та пасивних дій відповідача, які полягають у нездійсненні повідомлення акціонерів щодо зборів, які відбудуться після відповідних дій поліції.
Суд апеляційної інстанції скасував таке рішення та вирішив у задоволенні позову відмовити. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що непередбачувана ситуація, пов’язана з проведенням працівниками національної поліції заходів щодо виявлення вибухових пристроїв, яка призвела до затримки початку зборів, не свідчила про скасування чи перенесення проведення загальних зборів на інший день. Апеляційний суд зазначив, що позивачів було належним чином повідомлено про день проведення загальних зборів, і підстави вважати, що вони відбудуться в інший день були відсутні.
Касаційний господарський суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишив у силі.
Відповідно до обставин справи у зв’язку з проведенням працівниками національної поліції заходів щодо виявлення вибухових пристроїв у відповідному приміщенні Збори не були розпочаті у час, визначений у повідомленні про скликання позачергових загальних зборів. У подальшому Збори були проведені після закінчення реєстрації акціонерів, час якої був подовжений на підставі рішення наглядової ради Товариства на 30 хвилин після здійснення дій щодо виявлення вибухових пристроїв.
Суд касаційної інстанції визнав безпідставним твердження суду апеляційної інстанції про те, що затримка початку Зборів, пов’язана з проведенням працівниками національної поліції заходів щодо виявлення вибухових пристроїв, не свідчила про скасування чи перенесення проведення Зборів на інший день, а нормами законодавства не передбачено додатково повідомляти акціонерів про те, що загальні збори відбудуться в день, на коли вони призначені.
Верховний Суд зауважив, що відповідно до частини 3 статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонери мають бути повідомлені не лише про дату, а й про конкретний час проведення загальних зборів. А у визначений в повідомленні про скликання Зборів час завершення реєстрації у позивачів були відсутні відомості про час продовження реєстрації акціонерів та проведення Зборів, оскільки члени реєстраційної комісії залишили місце проведення Зборів, не здійснивши жодного повідомлення. Тому в позивачів були підстави вважати, що Збори не відбудуться.
Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства» обов’язок із повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів покладений на особу, яка скликає загальні збори. При цьому обраний особою, що скликає загальні збори акціонерів, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення акціонера про час та місце проведення зборів з метою реалізації ним свого права на участь у цих зборах.
Далее
Позивач просила суд визнати протиправним та скасувати наказ про її звільнення та поновити її на посаді заступника директора комунального підприємства.
Відповідно до обставин справи позивача звільнено з займаної посади у зв’язку з прийняттям працівника, який не є сумісником з посиланням на статтю 7 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) , пункт 8 «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, пункт 9 статті 36 КЗпП України з урахуванням пункту 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України.
Особа покликалась на незаконність свого звільнення, оскільки «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», яким при звільненні керувався відповідач, стосується працівників лише державних підприємств.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд вказав, що при звільненні позивача з роботи за сумісництвом у зв’язку з прийняттям на цю ж посаду іншого працівника на постійне місце роботи, роботодавцем дотримано норми як трудового законодавства, так і інші нормативно-правових акти. Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року №245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.
Суд виходив із того, що зазначені нормативно-правові акти врегульовують питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів всіх рівнів, а тому дія зазначеної постанови поширюється не тільки на державні, а і на комунальні підприємства, установи і організації.
Апеляційний суд дійшов інших висновків. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що стаття 7 КЗпП України не містить такої підстави звільнення, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, поширюється лише на державні підприємства, установи і організації, яким відповідач у справі не є, а тому не може застосовуватися у спірних правовідносинах. А звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Касаційний цивільний суд визнав законним рішення суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
Суд касаційної інстанції зазначив, що звільнення сумісників у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.
А робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.
Далее
Позивач звернувся з позовом до міської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом. Позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті брата.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що за життя брат позивача не набув право власності на 1/4 частку квартири, оскільки право власності на зазначену частку квартири не було зареєстровано. А тому і позивач не має право спадкувати частину вказаної частки спірної квартири після смерті його брата.
З таким рішенням районного суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Позивач звернувся до суду касаційної інстанції та покликався на те, що має право успадкувати майно, яке належало його померлому брату на підставі рішення районного суду 2003 року.
Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IVдержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав на об’єкти нерухомого майна.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.
Нагадуємо, що з 17 червня 2018 року набирав чинності новий Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Цим законом передбачено ряд змін щодо створення та діяльності товариств.
З вступом у дію нового Закону, було тимчасово припинено реєстрацію нових товариств на модельному статуті через невідповідність Закону.
27 березня 2019 року Уряд схвалив низку рішень на користь бізнесу, в тому числі розроблено нову редакцію модельного статуту ТОВ. Відтепер можливо зареєструвати товариство на модельному статуті.
Також нагадуємо, що норми старих статутів товариств після набрання чинності нового Закону стали неактуальними.
Однак, законодавцем встановлено перехідний період тривалістю один рік, протягом якого норми старих статутів діють до внесення відповідних змін.
Товариства звільняються від сплати адміністративного збору за реєстрацію змін до статуту у зв’язку з приведенням його у відповідність до нового Закону. Проте така пільга діє лише протягом року з дати набрання чинності законом, тобто до 17 червня 2019 року.
Якщо статути не будуть приведені у відповідність до 17 червня 2019 року, то в подальшому необхідно буде сплачувати адміністративний збір за державну реєстрацію нової редакції статуту. Окрім того статути товариств стають нелегітимним.
Тому радимо до 17 червня 2019 року всім товариствам привести свої установчі документи у відповідність до Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Юристами «ЮК-Лєгал» розроблено проекти установчих документів у повній відповідності до нового Закону. Ви можете звернутися за консультацією та допомогою до «ЮК-Лєгал», наші юристи нададуть детальну консультацію, та підготують всі необхідні документи в залежності від потреб саме вашого бізнесу.
Далее
У НААУ створено робочу групу, яка займатиметься напрацюваннями змін до процесуальних кодексів. Про це йшлося під час науково-практичного семінару «Зловживання правом в юридичному процесі».
Темою семінару стала ситуація навколо застосування поняття «зловживання правами» за новими процесуальними кодексами; зловживання правом у цивільному і нотаріальному процесах; зловживання правом з боку суду, а також проаналізовано теоретичну модель зловживання правом у кримінальному процесі, форми зловживання правом учасниками судового провадження.
РСУ надала аналітичну інформацію, відповідно до якої «практично не залишилось жодного процесу, у якому прокурори й адвокати не зловживали б своїми правами задля досягнення бажаного результату у справі».
Як зазначив під час обговорення теми Голова Ради суддів України Олег Ткачук, найбільш простим і поширеним зловживання правом серед прокурорів та адвокатів є неявка у судове засідання чи заява про відвід судді. «Не скажу, що така поведінка суттєво впливає на розгляд справи в цілому, але те, що у такий спосіб судові засідання критично затягуються – це факт. І все це відбувається на фоні збільшення кількості звернень громадян до суду за відновленням справедливості і законності», — цитує прес-служба РСУ.
Водночас, секретар РАУ Ігор Колесников наголосив на тому, що зловживання процесуальними правами є поширеним і серед самих суддів. «Перекладати усю вину на сторін процесу, визначати на законодавчому рівні лише можливість зловживання процесуальними правами сторонами та учасниками відповідного процесу — це є порушення принципів верховенства права, правової визначеності тощо. Усі процесуальні кодекси України містять вимогу про необхідність дотримання вимог процесуального законодавства судом, і що не дотримання процесуального законодавства судом це є в певних випадках підстава для скасування рішення. Але прямої заборони зловживання судом процесуальними правами в законі не має», – зауважив Ігор Колесников.
За його словами, дотримання процесуальної дисципліни сторонами процесу має передбачати і мінімізацію можливостей зловживання з боку самого суду. В іншому разі, вирішення питання про зловживання процесуальними правами сторонами процесу, навпаки, породжує додаткові зловживання – уже боку самого суду. Це не сприяє довірі до судочинства з боку громадян.
Валентин Гвоздій повідомив, що погіршення процесуального статусу адвокатів було передбачено у проекті нової редакції закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Законопроект №9055 передбачав зміни до процесуальних кодексів, які фактично перетворювали захисника на номінального учасника процесу. Більшість класичного інструментарію захисту фактично перетворювалися на зловживання процесуальними правами з подальшими санкціями для адвоката.
БП ВС рассмотрела дело № 362/44/17 по иску прокурора Киевской области в интересах государства в лице Иванковычевского сельского совета относительно незаконного владения земельным участком и истребовании земли.
Прокурор ссылался на постановления Высшего хозяйственного суда от 5 октября 2016 года по делу № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), Кассационного хозяйственного суда в составе Верховного Суда от 29 марта 2018 года по делу № 904/10673/16, согласно которым предписания об исковой давности к требованиям прокурора об истребовании имущества из чужого незаконного владения не применяются.
Большая Палата отступила от этих заключений, поскольку положения об исковой давности не применяются к правоотношениям, урегулированными статьями 387 и 388 ГК, а ст. 268 этого Кодекса не предусматривает, что требование о возврате имущества из чужого незаконного владения относится к требованиям, на которые исковая давность не распространяется. Кроме того, суть требования о возврате имущества из чужого незаконного владения не исключает применения к ней исковой давности.
Поэтому на виндикационные иски государства и территориальных общин (в лице органов государственной власти и местного самоуправления соответственно) распространяется общая исковая давность в 3 года (ст. 257 ГК).
В постановлении изложен следующее заключение о применении норм права.
Течение исковой давности начинается со дня, когда лицо узнало или могло узнать о нарушении своего права или о лице, которое его нарушило.
В случае нарушения или угрозы нарушения интересов государства с иском в суд обращается прокурор от имени органа, уполномоченного государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях, исковую давность следует исчислять со дня, когда о нарушении права или о лице, его нарушившим, узнал или мог узнать орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях.
Исковая давность исчисляется со дня, когда о нарушении права или о лице, которое его нарушило, узнал или мог узнать прокурор, в таких случаях:
1) прокурор, который обращается в суд в случае нарушения или угрозы нарушения интересов государства, узнал или имел объективную возможность узнать (во время уголовного производства, прокурорской проверки и тому подобного) о нарушении или угрозе нарушения таких интересов или о лице, которое их нарушило или может нарушить, раньше, чем орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях;
Кабмин утвердил Порядок расследования и учета несчастных случаев, профессиональных заболеваний и аварий на производстве.
Соответствующее постановление № 337 принято на заседании Правительства 17 апреля и вступит в силу с 1 июля 2019 года.
Установлено, что потерпевший или работник, выявивший несчастный случай, острое профессиональное заболевание (отравление), или другое лицо (свидетель несчастного случая) должны принять все возможные меры, необходимые для предоставления помощи потерпевшему, и немедленно сообщить о несчастном случае непосредственному руководителю работ, службе охраны труда предприятия или другому уполномоченному лицу.
Заведение здравоохранения, в которое направлен потерпевший, обязано безотлагательно передать с использованием средств связи (факс, телефонограмма, электронная почта) и в течение суток на бумажном носителе экстренное сообщение об обращении потерпевшего со ссылкой на несчастный случай и/или острое профессиональное заболевание (отравление) на производстве (в случае возможности с заключением о степени тяжести травм) по утвержденной форме. При этом он должен провести необходимые исследования для определения наличия в организме потерпевшего алкоголя (наркотических средств или токсичных или ядовитых веществ) и определить степень его опьянения.
Постановлением усовершенствованы механизмы расследования и учета несчастных случаев и аварий на производстве в соответствии с требованиями действующего законодательства, а также урегулирован вопрос расследования профессиональных заболеваний и отравлений на производстве.
В частности, упрощена процедура оформления документов, необходимых для установления факторов, связывающих несчастный случай или заболевание с профессиональной деятельностью, определения перечня случаев, подлежащих расследованию, установления срока давности для расследования несчастных случаев на производстве, определения требований к санитарно-гигиеническим условиям труда, а также функциям и полномочиям Гоструда по ведению учета аварий, несчастных случаев, острых и хронических профессиональных заболеваний и отравлений и причин их возникновения.
В случае получения информации о несчастном случае и/или остром профессиональном заболевании (отравлении) от непосредственного руководителя работ, уведомления от заведения здравоохранения, заявления потерпевшего, членов его семьи или уполномоченного им лица и т. п. работодатель обязан в течение 2 часов предоставить уведомление на бумажном носителе:
территориальному органу Гоструда;
рабочему органу Фонда социального страхования;
руководителю предприятия, на территории которого произошел несчастный случай и/или острое профессиональное заболевание (отравление), если потерпевший является работником другого предприятия (учреждения, организации);
руководителю первичной организации профсоюза независимо от членства потерпевшего в профсоюзе, а в случае отсутствия профсоюза — уполномоченному наемными работниками лицу по вопросам охраны труда;
уполномоченному органу или наблюдательному совету предприятия;
органу ГСЧС, если несчастный случай произошел в результате пожара.
Расследование проводится в случае наступления несчастного случая и/или острого профессионального заболевания (отравления), в том числе о которых своевременно не поставлен в известностьработодатель или в результате которых потеря работоспособности потерпевшего наступила не сразу.
Кабмин решил, как вести электронный реестр листков нетрудоспособности и предоставления информации из него.
Соответствующее постановление № 328 было принято на правительственном заседании 17 апреля 2019 года. Постановление вступило в силу 20 апреля.
Реестр ведется с целью накопления, хранения и использования информации о выданных, продленных и учтенных листках нетрудоспособности для реализации прав застрахованных лиц на получение пособия по временной нетрудоспособности, в связи с беременностью и родами, на оплату первых 5 дней временной нетрудоспособности, которая осуществляется за счет средств работодателя, а также для проведения проверки обоснованности выдачи и продления листков нетрудоспособности.
Реестр ведется на государственном языке. Допускается использование латинских букв при кодировке диагнозов и обращений, написания электронного адреса. Реестр будет формировать и вести Пенсионный фонд, который является владельцем данных Реестра.
В соответствии с Порядком листок нетрудоспособностирегистрируется исключительно на основании созданного в электронной форме медицинского заключения, которое удостоверяет временную нетрудоспособность. Каждый листок нетрудоспособности имеет уникальный регистрационный номер, который формируется и присваивается автоматически с помощью программных средств ведения Электронного реестра листков нетрудоспособности.
Реестр состоит из записей о временной нетрудоспособности, которые создаются автоматически программными средствами на основании полученной информации. Каждая запись включает сведения о временно нетрудоспособном лице, уникальный номер случая нетрудоспособности, номер, дату (время) регистрации медицинского заключения в электронной системе здравоохранения, причину и период нетрудоспособности, назначенном режиме лечения, сведения о враче, заведении здравоохранения, сумме пособия по временной утрате трудоспособности от Фонда социального страхования Украины и т. п.
Данные в реестр поступают с использованием квалифицированной электронной подписи и средств криптографической защиты информации.
Реестр будет иметь разные уровни доступа, которые ограничивают сведения, доступные для пользователя. В частности, через электронные кабинеты на портале услуг к реестру будут иметь доступ работодатели и сами работники, застрахованные лица. Однако информация из реестра, содержащая сведения о регистрационном номере учетной карточки налогоплательщика, периоде и причине нетрудоспособности, предоставляется только тому лицу, которого они касаются, а также его работодателю, но исключительно за период, когда лицо находилось с ним в трудовых отношениях.
Нацбанк определил механизм уведомления банками органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя о счетах физических лиц, внесенных в Единый реестр должников.
Соответствующее Положение о порядке предоставления банками информации об открытии/закрытии счетов физических лиц, внесенных в Единый реестр должников, в органы государственной исполнительной службы или частных исполнителей утверждено постановлением Правления Нацбанка от 18 апреля 2019 года № 60 и вступило в силу 19 апреля 2019 года.
Данный документ предусматривает обязанность банков сообщать исполнителям в случае открытия или закрытия счета физического лица, в отношении которого имеется информация в Едином реестре должников.
Определено, что банк обязан проверить наличие информации о клиенте-физлице в день открытия или закрытия его счета в Едином реестре должников. Если счет открывается на имя физического лица, внесенного в этот реестр, в частности через обособленные подразделения банка, или осуществляется закрытие счета таким лицом, банк обязан в день открытия или закрытия счета сообщить об этом указанным в Едином реестре должников исполнителям.
Электронная форма уведомления об открытии/закрытии счета, кроме обязательных реквизитов, может содержать дополнительные технологические реквизиты, не относящиеся к информации об открытии/закрытии счетов физлиц-должников.
Для подтверждения достоверности происхождения и целостности данных в электронных уведомлениях используется квалифицированная электронная печать.
Уведомление в бумажном виде до внедрения электронного сервиса информационного взаимодействия за подписью уполномоченного лица банка предоставляется исполнителю под подпись или направляется по почте с уведомлением о вручении не позже рабочего дня, следующего за днем открытия/закрытия счета.
Также в приложении к Положению приведена форма уведомления об открытии/закрытии счетов физических лиц — должников в банках Украины.
