Документы, выданные оккупационной властью, должны признаваться, если их непризнание влечет серьезные нарушения или ограничение прав граждан. При этом, в исключительных случаях, признание актов оккупационной власти в ограниченном контексте защиты прав жителей оккупированных территорий никоим образом не легитимирует такую власть.
Соответствующая правовая позиция изложена в постановлении коллегии судей КАС в составе ВС от 22 октября 2018 года по делу № 235/2357/17, которая рассмотрела административное дело по иску гражданина к Красноармейскому объединенному управлению Пенсионного фонда Украины Донецкой области об отмене решения, обязательстве совершить определенные действия.
Истец обжаловал решение ОУ ПФУ об отказе в назначении пенсии по возрасту согласно ст. 26 Закона «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании». Ответчик обосновал свой отказ тем, что согласно предоставленным документам страховой стаж истца составляет меньше необходимых 15 лет. К такому стажу ответчик не учел часть периодов работы истца, поскольку они подтверждаются архивными справками, подписанными должностными лицами так называемой «ДНР», поэтому их действительность ответчик поставил под вопрос.
Суд первой инстанции частично удовлетворил исковые требования, отменив решение ОУ ПФУ об отказе в назначении истцу пенсии по возрасту. Обязал ответчика повторно рассмотреть заявление истца и принять решение о назначении пенсии с учетом архивных справок. Суд апелляционной инстанции оставил без изменений решение суда первой инстанции.
Не соглашаясь с такими решениями судов предыдущих инстанций, ответчик обжаловал их в суд кассационной инстанции.
Верховный Суд принял решение об отказе в удовлетворении кассационной жалобы по таким основаниям.
У Верховній Раді зареєстровано проект Закону України № 10236 «Про внесення доповнення до статті 286 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху».
У пояснювальній записці зазначається, що у законодавстві не враховується той факт, що особа може порушити правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншими учасниками дорожнього руху, або ж внаслідок неналежного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів.
На практиці це призводить до притягнення до кримінальної відповідальності водіїв за порушення правил безпеки дорожнього руху навіть у тих ситуаціях, в яких водій об’єктивно не міг запобігти заподіянню тілесних ушкоджень або загибелі іншої особи.
«Вважаємо такий підхід неприйнятним для держави, в якій відповідно до Основного Закону України діє принцип верховенства права», – зазначають автори законопроекту.
Тому проектом пропонується передбачити, що у вище перелічених випадках особа звільняється від кримінальної відповідальності.
Далее
Особа просила суд встановити факт її проживання однією сім’єю зі спадкодавцем в період з 1995 року та визнати її спадкоємцем четвертої черги після померлої, як такої, що постійно проживала із нею на час відкриття спадщини та прийняла спадщину.
Позивач покликалась на те, що спільно проживала з померлою однією сім’єю, мали спільний бюджет і побут, вели спільне господарство, допомагали один одному та спільно несли витрати. Позивач, її син та померла проживали разом, спільно користувались всіма житловими приміщеннями, кухнею, мали спільний бюджет, разом купували харчі.
Позивач зазначала, що померла мала намір укласти з нею договір довічного утримання, однак раптово захворіла (інфаркт мозку) і померла. А позивач несла витрати з лікування, купувала ліки, доглядала, а після смерті взяла на себе організацію поховання, оплатила всі ритуальні послуги.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що померла проживала з нею однією сім’єю, була пов’язана спільним бюджетом, побутом, що вони мали взаємні права та обов’язки, спільно несли витрати по утриманню житла, покупок речей домашнього вжитку, тощо.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги позивача та погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.
ВС нагадав, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Зазначений п’ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім’єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Суд касаційної інстанції зазначив, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім’єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п’ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім’єю.
Далее
В гражданском обороте нередко встречаются случаи, когда одно лицо — займодатель, передает в долг другому лицу (заемщику) определенную сумму на условиях возврата через определенный промежуток времени.
В подтверждение такой передачи определенной суммы стороны заключают договор займа, или же ограничиваются распиской.
Достаточно часто у лиц, которые дают деньги в долг, возникают проблемы, связанные с возвратом денежных средств. При невыполнении должником своих обязательств по возврату денег вернуть их возможно только обратившись с иском в суд.
Для анализа перспективности судебного дела по возврату денежных средств, необходимо оценивать несколько моментов.
Адвокаты и юристы «Юридической компании-Легал» проанализировали законодательство и судебную практику по поводу взыскания долга по договору займа (расписке), и подготовили для вас несколько юридических советов.
Во-первых, согласно Гражданского кодекса Украины договор займа – когда одна сторона (заимодатель) передает в собственность другой стороне (заемщику) деньги или другие вещи, определенные родовыми признаками, а заемщик обязуется возвратить заимодавцу такую же сумму денег (сумму займа) или такое же количество вещей того же рода и такого же качества.
Договор займа считается заключенным с момента передачи денег или других вещей, определенных родовыми признаками.
Во-вторых, договор займа заключается в письменной форме, если его сумма не менее чем в десять раз превышает установленный законом размер необлагаемого минимума доходов граждан, а в случаях, когда заимодавцем является юридическое лицо, — независимо от суммы. То есть, если сумма договора превышает 170 грн. такой договор должен быть заключен в письменной форме.
Требование о письменной форме договора займа имеет значение при рассмотрении спора в суде, поскольку при несоблюдении требования о письменной форме сделки трудно будет доказать наличие задолженности.
Обязательно необходимо указывать в договоре займа сумму денежных средств, которая подлежит передаче, дату передачи денег, дату возвращения долга либо указание на то, что срок исполнения обязательства по возврату долга определяется предъявлением требования займодателя о возврате денег. Также необходимо указать паспортные данные, как займодателя, так и заемщика. В договоре должны иметься подписи обеих сторон. Нотариальное удостоверение договора займа не является обязательным.
Поскольку договор займа между гражданами в письменной форме составляется не всегда, законом предусмотрено, что в подтверждение договора займа и его условий может быть представлена расписка заемщика или иной документ, удостоверяющие передачу ему займодавцем определенной денежной суммы.
Однако, не всегда в расписках, которые выдаются в подтверждение договора займа, соблюдаются все требования, предусмотренные для такого вида договоров.
Судя из практики не всегда в таких расписках, указывается срок, в течение которого заемщик должен возвратить взятую сумму займа.
Далее
Офіційні спостерігачі мають право на оскарження будь-яких виборчих правопорушень, оскільки це право за своїм змістом виходить за межі їхніх інших суб’єктивних прав, які реалізуються у виборчому процесі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши апеляційну скаргу у справі за позовом офіційного спостерігача за виборами президента України до двох кандидатів на цей пост, у якому він просив визнати протиправними дії цих кандидатів щодо проведення протизаконної агітації та зобов’язати утриматися від такої агітації до моменту їх включення у виборчі бюлетені другого туру з виборів президента України 2019 року.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Проте представник одного з кандидатів на пост президента України в апеляційній скарзі просив скасувати це рішення, а позовну заяву офіційного спостерігача залишити без розгляду, оскільки вважає, що ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані Закон України №474-XIV від 5 березня 1999 року «Про вибори Президента України» не наділяють офіційних спостерігачів правом оскаржувати дії кандидатів на пост президента України, в тому числі щодо проведення агітації.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.
Суд зазначив, що в Україні функцію публічного контролю за правомірністю перебігу виборчого процесу виконують офіційні спостерігачі, які мають статус суб’єктів виборчого процесу, що забезпечує їм можливості для якомога ширшої реалізації функцій публічного контролю (п. 5 ст. 12 Закону №474-XIV). Так, офіційні спостерігачі мають право, зокрема, звертатися із заявами чи скаргами до відповідної виборчої комісії чи до суду щодо усунення порушень цього Закону в разі їх виявлення.
Колегія суддів погодилася з доводами апелянта, що право на оскарження будь-яких виборчих правопорушень дійсно належить не усім суб’єктам виборчого процесу, і КАС України прямо не передбачено право офіційних спостерігачів оскаржувати дії чи бездіяльність кандидатів на пост президента України. Разом з тим, розглядаючи правосуб’єктність офіційних спостерігачів, закріплену в ст. 69 Закону України «Про вибори Президента України», у співвідношенні з положеннями КАС України, колегія суддів врахувала правову позицію пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену в постанові №15 від 1 листопада 2013 року, відповідно до якої при визначенні пріоритетності норм, які містяться в КАС України та інших законах, у тому числі й законах про вибори, слід брати до уваги те, що норма, якою визначено суб’єктивне право учасників виборчого процесу (виборців, спостерігачів тощо), є пріоритетною.
Постанова Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у справі №640/5921/19(адміністративне провадження №А/9901/84/19).
Далее
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу у справі №212/3829/15-ц, дійшов висновку, що касаційна скарга пастора Церковного Управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду — без змін.
Суд визнав, що правовий статус священнослужителя, зокрема пастора в релігійному об’єднанні визначається трудовим законодавством України, а тому на нього поширюються норми трудового законодавства. Згідно з п. 4.8 статуту Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, єпископ має повноваження призначати та звільняти з посади пасторів за рішенням Церковного керівництва і за погодженням церковної громади або регіонального церковного округа згідно з внутріцерковним канонічним правом, якщо це передбачено ним.
Крім того, суд встановив, що пастор, звертаючись із позовом про поновлення на роботі, не оскаржив рішення Церковного керівництва від 16 квітня 2016 року №6, на підставі якого був виданий наказ єпископа про звільнення позивача з посади пастора. Тобто позивача звільнено не за рішенням єпископа, а на підставі рішення керівництва церкви (синодального комітету), яке є чинним та ніким не оскаржене. Оскарження вказаного рішення не становить втручання суду у діяльність релігійної організації.
У травні 2015 року пастор звернувся до суду із позовом до Церковного управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Рішенням Жовтневого районного суду Кривого Рогу від 5 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосоване 17 квітня 2015 року, тобто після спливу місячного строку з дня вчинення та виявлення керівництвом Церковного управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України проступку 10 березня 2015 року, а тому винесення єпископом наказу про звільнення з посади пастора є незаконним.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що позивач не може бути поновлений на посаді пастора, оскільки на день ухвалення рішення суду є чинним та нескасованим рішення Церковного керівництва №6 від 16 квітня 2016 року, на підставі якого був виданий наказ єпископа про звільнення.
Далее
Кабмин упрощает регистрацию декларации о готовности объекта строительства к эксплуатации. Теперь это можно будет сделать через удобный онлайн-кабинет за 1 день вместо 10-ти.
Соответствующее постановление «Некоторые вопросы дерегуляции хозяйственной деятельности» было одобрено Правительством.
По словам заместителя Министра регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины Льва Парцхаладзе, сегодня регистрация декларации о готовности строительного объекта к эксплуатации осуществляется в течение 10 рабочих дней со дня ее подачи. Соответствующим постановлением КМУ вводится электронный кабинет застройщика, благодаря которому уже в ближайшее время это можно будет сделать всего за 1 день путем подачи декларации онлайн.
Порядок функционирования электронного кабинета будет разработан Минрегионом.
Ожидается, что это будет способствовать улучшению бизнес-климата в Украине и повышению позиции в рейтинге легкости ведения бизнеса Doing Business по компоненту «Получение разрешений на строительство».
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Позивач просив адміністративний суд скасувати постанову відділу державної виконавчої служби (ДВС) про відкриття виконавчого провадження.
Позивач покликався на те, що виконавче провадження було відкрито передчасно, виконавчий документ — постанова Департаменту архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) про накладення штрафу оскаржується позивачем до суду, а відтак у силу приписів статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) вона законної сили не набрала, а державний виконавець повинен був повернути її стягувачу без виконання.
Окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції виходив з того, що на момент винесення відділом ДВС спірної постанови про відкриття виконавчого провадження постанова ДАБІ не набрала законної сили, проте, оскільки позов позивача згодом було залишено без розгляду, суд дійшов висновку про відсутність підстав визнавати протиправною оскаржувану постанову.
Апеляційний адміністративний суд скасував таке рішення та ухвалив нову постанову, якою позов задовольнив, визнав протиправною та скасував постанову відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження.
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду зазначив, що стаття 291 КУпАП у редакції, яка діяла на час винесення постанови, визначає, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Отже з урахування приписів статей 289, 291 КУпАП постанова була предметом оскарження та законної сили не набрала.
Тому ВС визнав вірним висновок апеляційного суду про неможливість звернення постанови до примусового виконання станом на момент відкриття виконавчого провадження та, відповідно, про наявність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
Суд касаційної інстанції, з урахуванням мотивування судом першої інстанції висновків щодо законності спірної постанови про відкриття виконавчого провадження з огляду на факт залишення без розгляду позовної заяви до ДАБІ, нагадав, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття (вчення) оспорюваних рішення, дії чи допущення бездіяльності.
Поряд з цим, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що на час звернення ДАБІ із заявою про примусове виконання постанови інформації про її оскарження в судовому порядку державному виконавцю не надано
А органи ДВС і приватні виконавці в силу Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку.
Далее
Группа народных депутатов предлагает установить дополнительные гарантии педагогическим, научно-педагогическим и научным работникам касательно уважения к личности, чести и достоинству, справедливому и почтительному отношению к ним со стороны участников образовательного процесса и других лиц, ввести админответственность за совершение в отношении таких лиц угроз, оскорблений, преследования, физического насилия.
Соответствующий законопроект № 10214 был зарегистрирован в Парламенте 10 апреля 2019 года.
Также законопроектом предложено установить админответственность за распитие алкогольных, слабоалкогольных напитков или употребление наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов в заведениях образования.
Проектом предусмотрено, что за угрозу, оскорбление, преследование, в том числе с применением средств электронных коммуникаций, совершаемые в отношении педагогического, научно-педагогического и научного работника, в результате чего мог быть или был причинен вред физическому или психическому здоровью потерпевшего, предлагают налагать штраф в размере 5100 грн. Если такие деяния совершила группа лиц или оно было совершено повторно в течение года после наложения административного взыскания, они уплатят штраф в размере 10200 грн.
Совершение физического насилия, не повлекшего телесных повреждений, в отношении педагога, в результате чего мог быть или был нанесен вред физическому или психическому здоровью потерпевшего, также будет влечь наложение штрафа в размере 10200 грн. Если же такое деяние, совершила группа лиц или оно было совершено повторно в течение года после наложения административного взыскания, — штраф будет составлять 20400 грн.
Если угрозу, оскорбление, преследование, в том числе с применением средств электронных коммуникаций, совершили малолетние или несовершеннолетние лица в возрасте от 14 до 16 лет, родители или лица, которые их заменяют, заплатят штраф в размере 5100 грн.
Если физическое насилие, не повлекшее телесных повреждений, в отношении педагога, в результате чего мог быть или был нанесен вред физическому или психическому здоровью потерпевшего, совершили малолетние или несовершеннолетние лица в возрасте от 14 до 16 лет, родители или лица, которые их заменяют, заплатят штраф в размере 10200 грн.
Также законопроектом предусматривается штраф в размере 10200 грнза распитие алкогольных, слабоалкогольных напитков или употребление наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов участниками образовательного процесса и другими лицами на территории заведений образования, или появление таких лиц на территории заведений образования в состоянии алкогольного, наркотического или другого опьянения.
Если такие действия совершило лицо, которое в течение года было подвергнуто административному взысканию за такие же нарушения, оно уплатит 20400 грн.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Комитет Верховной Рады по вопросам налоговой и таможенной политики рекомендовал Верховной Раде принять за основупрезидентский законопроект № 8557 относительно налога на выведенный капитал, зарегистрированный еще в июле 2018 года.
Предполагалась замена с 1 января 2019 года (очевидно, дату изменят в процессе) налога на прибыль предприятий налогом на выведенный капитал. До 31 декабря 2021 года разрешено применять налог на прибыль предприятий банками по их решению.
Налогом на выведенный капитал будут облагаться:
— операции по выведению капитала: выплата дивидендов в пользу неплательщика налога, выплата части прибыли государственными некорпоратизированными, казенными или коммунальными предприятиями, возвращение взносов владельцу корпоративных прав — неплательщику налога (в сумме, превышающей стоимость взноса, осуществленного основателем или владельцем в уставный капитал такого юридического лица) и тому подобное;
— операции, приравненные к операциям по выведению капитала: проценты, выплаченные нерезидентам — связанным лицам и нерезидентам, зарегистрированным в государствах — низконалоговых юрисдикциях; выплата (перевод), которая осуществляется в связи с переводом средств со счетов в украинских банках на счета налогоплательщика, открытые за рубежом, погашением обязательств, которые возникли по договорам, выполнение которых не приводит к зачислению средств на счета налогоплательщиков в украинских банках или к получению налогоплательщиком имущества, работ, услуг; хозяйственные операции, признанные контролируемыми по правилам трансфертного ценообразования, если их условия не отвечают принципу «вытянутой руки», в части доначисленных сумм и тому подобное.
Налог будут платить как резиденты так и нерезиденты.
Предлагается применять такие ставки налога на выведенный капитал:
15% — к операциям по выведению капитала;
20% — к приравненным операциям (кроме указанных ниже операций, которые облагаются налогом по ставке 5%);
5% — к средствам, оплаченным на выполнение долговых обязательств связанным лицам — нерезидентам (в случаях превышения совокупной суммы долговых обязательств перед всеми связанными лицами — нерезидентами над суммой собственного капитала плательщика больше чем в 3,5 раза (для финансовых учреждений и компаний, которые осуществляют исключительно лизинговую деятельность, — больше чем в 10 раз) или регистрации нерезидента в государстве, которое является низконалоговой юрисдикцией, будет применяться ставка 20%).
