Позивач працював з 1998 на підприємстві. У 2016 році позивача було звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу у зв’язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою для втрати довіри до позивача став інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, який був підписаний складом комісії, в тому числі і позивачем, та встановлена недостача дизельного палива.
Такий наказ позивач вважав незаконним та оскаржив його до суду. Позивач покликався, зокрема, на те, що з ним не укладався договір про повну матеріальну відповідальність на посаді заступника директора з основної діяльності та маркетингу, а договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений у 2005 році з позивачем під час займання іншої посади не створює жодних правових наслідків для сторін в спірних правовідносинах. До суду не було надано укладених договорів про колективну відповідальність осіб, що підписували акти за формою № 5-НП. Акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю позивач підписував як голова комісії, що також підтверджує ту обставину, що позивач здійснював виключно контрольно-ревізійну функцію, а не безпосередньо обслуговував матеріальні цінності.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди зазначали, що посадові обов’язки позивача були безпосередньо пов’язані з обслуговуванням грошових цінностей, невиконання позивачем своїх обов’язків, відсутність контролю зі сторони позивача за рухом матеріальних цінностей, дали підставу роботодавцю для втрати до нього довіри, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
ВС скасував рішення судів, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.
ВС зазначив, що за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Вказана норма не передбачає обов’язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
ВС вказав, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, — це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
ВС зазначив, що суд не врахував, що безпосереднім обслуговуванням грошових коштів і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Та поза увагою суду залишився той факт, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов’язків.
А договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.
Сам факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини позивача та звільнення його в зв’язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України (постанова від 06.02.2019 у справі №521/4221/16).
Далее
Запитувач звернувся до управління юстиції із запитом про надання публічної інформації, просив надати інформацію про кількість наказів управління, виданих більше, ніж за півтора року та надати копії наказів шляхом надіслання відповіді на електронну адресу.
Управління юстиції надало відповідь, у якій зазначило, що за запитуваний період видано 10283 накази. Копії наказів в електронному вигляді не створюються, тому запитувана позивачем інформація потребує її створення в інший спосіб, у зв’язку з чим, управління не є розпорядником цієї інформації.
Запитувач звернувся до суду з позовом та просив визнати незаконною відмову управління юстиції у наданні копій наказів. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили позов задовольнити частково та зобов’язати управління юстиції надати запитувачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації тощо, накази управління юстиції за місцем їх зберігання.
Касаційні скарги подали як позивач, так і відповідач. Управління юстиції наполягало на правомірності своєї відмови, а запитувач просив суд зобов’язати управління юстиції надіслати на його електронну адресу копії наказів.
Верховний Суд визнав правомірними вимоги особи та зобов’язав управління юстиції надіслати на електронну адресу особи скановані копії наказів за запитуваний період в порядку, визначеному Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
Суд касаційної інстанції визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості доводів відповідача про те, що відповідь на інформаційний запит позивача передбачає створення нової інформації, оскільки в даному випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач.
Поряд з цим, ВС вказав, що частково задовольняючи позов, суди обрали неправильний спосіб захисту порушеного права позивача на інформацію та помилково поклали на управління юстиції обов’язок надати позивачу право робити виписки, фотографувати, копіювати, сканувати, записувати на будь-які носії інформації запитувані ним накази. В той час як відповідач був зобов’язаний задовольнити запит особи і надати скановані копії запитуваних документів.
КАС ВС зазначив, що встановлений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідач в порушення частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не навів установлених у цій статті підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність.
Суд касаційної інстанції зауважив, що аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
ВС вказав, що аналіз установлених судами обставин справи та доводів відповідача не дають підстав для висновку про відсутність у управління юстиції технічної чи ресурсної можливості переведення в електронну форму запитуваних позивачем документів, а так само про те, що таке переведення та надсилання на електронну пошту позивача покладе на відповідача надмірний тягар (постанова від 31.01.2019 у справі № 820/4258/17).
Далее
До суду звернулась особа з позовом до винуватця дорожньо-транспортної пригоди про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Позивач зазначав, що внаслідок ДТП були спричинені пошкодження належному йому автомобілю, розмір яких свідчить про фізичне знищення транспортного засобу.
Страхова компанія на підставі договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за наслідками розгляду його заяви виплатила йому кошти. Але позивач просив стягнути з особи різницю між фактичним розміром майнової шкоди та страховою виплатою, а також кошти на відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд виходив з того, що відповідно до порядку відшкодування шкоди у зв’язку з фізичним знищенням транспортного засобу, передбаченого статтею 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачу, як власнику транспортного засобу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована, ліміт страхової відповідальності страховика, з урахуванням заяви-приєднання до умов добровільного страхування цивільної відповідальності (акцепт) становить 150 000,00 грн, позивач погодився з виплаченою йому сумою страхового відшкодування, будь-яких вимог до компанії не заявляв, та відмовився від передачі залишків транспортного засобу. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.
Апеляційний суд скасував таке рішення та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Суд стягнув з відповідача на відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, який вважається фізично знищеним, грошові кошти та зобов’язав позивача передати відповідачу залишки автомобіля. Крім того, суд частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд у складі касаційного цивільного суду не погодився з таким вирішенням спору та скасував рішення апеляційного чуду в частині вирішення вимог про відшкодування майнової шкоди. В цій частині ВС визнав вірним висновок суду першої інстанції (постанова від 30.01.2019 у справі №753/21303/16-ц).
ВС зазначив, що розмір страхового відшкодування залежить також від того, визнає власник транспортний засіб фізично знищеним чи ні.
У разі визнання його таким власнику відшкодовується шкода у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам, пов’язаним з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Далее
Каждый собственник бизнеса особое внимание уделяет названию своего бренда. Чем оригинальнее название Вашего товара или услуг, тем больше шансов на успех. В рекламу и раскрутку собственного бренда владельцы бизнеса вкладывают немало усилий и денежных средств.
Однако не редко собственники бизнеса забывают о необходимости правовой охраны такого названия. В последующем могут возникнуть проблемы с использованием названия. А предотвратить использование такого же названия, как и у Вас, третьими лицами будет невозможно.
Правовой режим охраны торговой марки дает возможность разрешить возникающие проблемы, поскольку получение свидетельства о регистрации торговой марки предоставляет его владельцу правовые основания для:
— гарантии эксклюзивности использования составляющих торговой марки на рынке товаров и услуг;
— выделения компании и ее продукции среди конкурентов;
— охраны товаров от недобросовестной конкуренции;
— эффективной защиты прав в случае нанесения такого же или похожего обозначения на другие товары;
— возможности продажи или передачи части прав на использование торговой марки за материальное вознаграждение и т.д.
В качестве торговой марки может быть зарегистрировано как отдельное слово или словосочетание, так и изображение, или слово с изображением вместе. Соответственно, торговые марки делятся на словесные, изобразительные и комбинированные.
Приобретение права интеллектуальной собственности на торговую марку удостоверяется свидетельством. Свидетельство дает право его владельцу запрещать другим лицам использовать зарегистрированную торговую марку без его разрешения
Торговая марка может быть зарегистрирована на имя юридического либо физического лица, занимающегося предпринимательской деятельностью. Право интеллектуальной собственности на определенную торговую марку может принадлежать одновременно нескольким физическим и (или) юридическим лицам.
Регистрация торговой марки начинается с подачи заявления в уполномоченный орган — Министерство экономического развития и торговли Украины ( далее – Министерство).
К заявлению необходимо подать документы:
изображение торговой марки размером 8х8 см в печатном виде;
полный перечень товаров или услуг, для которых предусмотрена регистрация знака
документ об оплате сбора за подачу заявления
полное наименование заявителя на украинском языке (название компании, ее юридический адрес, ФИО и место проживания владельца).
Далее
Государственная регуляторная служба выступила категорически против инициативы Минсоцполитики относительно перевода сотрудников, работающих как ФЛП на трудовые договоры, принимая во внимание риски для экономики Украины.
В ГРС отмечают, что наряду с решением проблемных вопросов экономического и социального благосостояния Украины, предложенные нормы могут оказаться опасными для предпринимателей в разных видах деятельности, которые реализуют свои способности в наиболее удобный и доступный для них способ. Речь идет не только о сфере ІТ, но и о фрилансе, консалтинге, аутсорсинге и др.
Существуют риски снижения конкурентоспособности из-за роста налогов, переезда украинских специалистов на работу за границу, уменьшения налоговых поступлений в местные бюджеты.
В ГРС обратили внимание и на предложенное расширение полномочий Гоструда. В проекте идет речь о том, что факт наличия трудовых отношений устанавливается инспектором труда по результатам проверки.
В службе разъясняют, что в случае не опровержения презумпции правомерности договора все права, приобретенные сторонами, должны беспрепятственно осуществляться, а созданные обязанности подлежат исполнению.
Недействительной является сделка, недействительность которой установлена законом (ничтожная сделка). Если недействительность правовой сделки прямо не установлена законом, но одна из сторон или другое заинтересованное лицо отрицает ее действительность на основаниях, установленных законом, такая сделка может быть признана судом недействительной (оспариваемая правовая сделка).
В статье 204 ГКУ закреплена презумпция правомерности правовой сделки. То есть, совершенная сделка считается правомерной, порождает, изменяет или прекращает гражданские права и обязанности, пока эта презумпция не будет опровергнута, в частности, на основании решения суда, которое вступило в законную силу.
Поэтому в ГРС считают, что нормы законопроекта нарушают базовые положения Гражданского кодекса.
С прогнозируемыми потерями для экономики, которые может повлечь указанная инициатива, можно ознакомиться на сайте ГРС.
27 февраля в ГРС состоится общественное обсуждение этой инициативы Минсоцполитики.
Далее
Міністерство внутрішніх справ України запустило онлайн сервіс — інформаційно-аналітичний портал «Вибори 2019». Про це під час брифінгу заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
«Публічність виборчого процесу, страшний сон фальсифікатора, сьогодні він став реальністю. Ми запускаємо новий онлайн сервіс — інформаційно-аналітичний портал «Вибори 2019». Тепер кожен охочий може дізнатися про точну кількість порушень виборчого законодавства, складені адміністративні протоколи та відкриті кримінальні виробництва. Все з докладним описом і судовими рішеннями, якщо вони є», – сказав Арсен Аваков.
За словами очільника МВС, доступ до системи є 24 години на добу, сім днів на тиждень за посиланням http://vybory2019.mvs.gov.ua/.
«Наприклад, кожен хто буде моніторити цю систему, зможе подивитися загальну кількість порушень залежно від статей КПК та адміністративного кодексів, ознайомитися з даними про зафіксовані події за датою і їх процентному співвідношенні по містах і населених пунктах, за допомогою «тайм-лайну» можна розширювати /звужувати часовий діапазон, побачити кількість скоєних правопорушень в конкретний день виборчого процесу з докладною розшифровкою. Це допомагає проаналізувати «пікові дати». 100% прозорість і чесність виборчого процесу – щоденна філософія нашої роботи. Чим ближче до виборів – тим більше порушень ми швидше за все будемо фіксувати», – сказав Арсен Аваков.
«Ми в подальшому будемо розвивати цей ресурс. На офіційному порталі розміщена коротка фабула, після переходу відкривається меню карти. Ми виділяємо наступні категорії – адміністративні порушення, кримінальні, інші події і не кваліфіковані. В подальшому, статус некваліфікованих змінюється. Всі порушенні фіксуються на карті, користувач може вибрати дату, або подивитися загальну кількість. Вся інформація на ресурсі де персоналізована», — зазначив начальник департаменту інформатизації МВС Ігор Бондаренко.
«Ми не публікуємо тут інформацію, що може вплинути на хід слідства, однак те, що ми публікуємо кількість та склад злочинів дасть нам додатковий інструмент суспільного контролю. Крім того, таким чином ми даємо інструмент для професійних аналітиків», – додав Арсен Аваков.
Далее
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України оновлює державні будівельні норми щодо проектування судів (ДБН В.2.2-26-2010 «Суди»). Про це йдеться на сайті Мінрегіону.
Відтак планується вивчити доцільність проектування у цих установах публічного простору (холів, вестибюлів, вхідної групи тощо) у форматі open space.
«Сьогодні на формат відкритого простору без стін та перегородок, так званий open space, переходять більшість державних та інших адміністративних установ. І це правильно, адже так вони стають відкритішими і прозорішими у своїй діяльності для людей. Публічний простір судів теж може таким бути. Наразі ми плануємо вивчити міжнародний досвід, де і як це вже працює у світі», – зазначив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Лев Парцхаладзе.
Він також підкреслив необхідність впровадження в будівлях та приміщеннях судів обов’язкового безбар’єрного доступу для всіх груп маломобільного населення, у тому числі, людей з інвалідністю, а також створення належних умов для відвідувачів з маленькими дітьми – передбачення спеціальних дитячих кімнат або ігрових зон (так званих baby room).
Державні будівельні норми (ДБН) – обов’язкові до виконання нормативні акти, які використовуються під час проектування нових та реконструкції існуючих будівель, кварталів, мікрорайонів відповідно до їх призначення.
Далее
Позивач вказувала на те, що її чоловік без її згоди уклав договір купівлі-продажу квартири, не зважаючи на те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та просила визнати недійсним такий договір.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди виходили з того, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна та третя особа — контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
У даному випадку суди вказали на те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про недобросовісність дій покупця, її обізнаність про форму власності та сімейний стан продавця, а тому суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати наявність недобросовісності її дій на момент укладення оспорюваного правочину.
Верховний Суд не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, а договір визнав недійсним (постанова від 30.01.2019 у справі № 522/17826/16-ц).
Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судів, що відсутність письмової згоди позивача на розпорядження майном, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного іншим із подружжя суперечать вимогам законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
ВС нагадав про правовий висновок Великої Палати від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відповідно до якого Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Далее
Якщо діти ухиляються від допомоги батькам, на спадщину їм годі розраховувати. Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 11.02.2019.
Чоловік помер, не залишивши заповіту. Квартиру розраховувала отримати дружина. Та несподівано з’явилася дочка померлого, яка не спілкувалася з батьком із 1991 р., незважаючи на спроби останнього налагодити стосунки. З вимогою відсторонити дочку від спадщини дружина звернулася до суду. Перша й апеляційна інстанції з позицією вдови погодились.
Відмовляючи в задоволенні касаційної скарги дочки, у постанові №756/11676/16-ц ВС указав на таке. Ухилення від надання допомоги спадкодавцеві пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Далее
Управління Держпраці у Хмельницькій області пояснило, як заповнити електронну декларацію, якщо член родини відмовляється надати належну інформацію.
Якщо член сім’ї суб’єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому самому суб’єкту декларування ця інформація не відома, він обирає у відповідних полях електронної форми декларації помітку «Член сім’ї не надав інформації».
Якщо член сім’ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб’єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то суб’єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію.
Якщо члену сім’ї відповідна інформація не відома і вона не може бути ним отримана із офіційних джерел (наприклад, правовстановлюючі документи, відповідні державні реєстри), то у відповідних полях електронної форми декларації слід обрати помітку «Не відомо» (якщо така помітка доступна у відповідному полі згідно з Технічними вимогами до полів форми декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що затверджуються Національним агентством).
Далее
