Управління Держпраці у Хмельницькій області роз’яснило, які транспортні засоби повинні бути відображені в декларації.
«Для цілей декларування під транспортними засобами розуміється широкий спектр засобів, які не обмежуються автотранспортними засобами, а включає інші самохідні машини і механізми, а саме: легкові та вантажні автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли усіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, сільськогосподарська техніка, водні та повітряні судна», – йдеться у повідомленні.
На відміну від іншого цінного рухомого майна, відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.
Якщо транспортний засіб належить суб’єкту декларування на праві користування на підставі довіреності, а інформація про власника транспортного засобу йому не відома, то при заповненні відповідних полів декларації слід обрати помітку «Не відомо».
Винятком є лише поля «Прізвище», «Ім’я» та «По батькові (за наявності)» власника такого майна, заповнення яких є обов’язковим.
Додамо, що інформацію про власників транспортних засобів можна отримати у відкритому Єдиному державному реєстрі Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів та їх власників.
Далее
Президент Петро Порошенко має намір взяти участь в обговоренні ініціатив щодо діяльності ФОП, які сплачують єдиний податок, з метою не допустити утисків в роботі підприємців, зокрема ІТ-сектору, який працює за цією системою оподаткування. Про це Глава держави сказав під час виступу на Раді регіонального розвитку Львівщини.
«Принагідно хочу сказати, що пропозиція Міністерства соціальної політики внести поправки до Трудового кодексу, які могли би обмежити діяльність ФОПів на єдиному податку взагалі і в IT-галузі зокрема – це робоча ініціатива самого міністерства. Уряд це рішення не приймав. Президент його не бачив», — зазначив він.
За словами Глави держави, Міністерство як орган, який відповідає за наповнення Пенсійного фонду, має шукати шлях легалізації трудової зайнятості. «Але ми найближчим часом ретельно обговоримо модель, яку вони зараз запропонували. Вона ще не розглядалася на Кабміні. І в моїх планах взяти активну участь в обговоренні цього, для того щоб ІТ-сектор як наш пріоритет відчував себе захищеним. Це є моє президентське слово», — наголосив Петро Порошенко.
Глава держави підкреслив: «Це не означає, що цим не треба займатися. Але ми просто маємо знайти інші способи як виводити зарплати з тіні, як легалізувати зайнятість, як наповнювати Пенсійний фонд».
Далее
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду переглядав судові рішення у кримінальному провадженні за обвинувачення осіб у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України.
Вироком суду осіб було засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років із конфіскацією однієї четвертої частини майна, що належить їм на праві власності.
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Прокурор звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, у якій зазначав, зокрема, про те, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені судом першої інстанції порушення вимог ч. 2 ст. 416 Кримінального процесуального кодексу України, якою передбачено особливості нового розгляду судом першої інстанції після скасування вироку, внаслідок чого особам було посилено покарання.
ВС вирок та ухвалу судів змінив.
Суд касаційної інстанції зазначив, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості осіб у розбої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, ґрунтується на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено.
Поряд з цим, суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог ч. 2 ст. 416 КПК.
Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
ВС роз’яснив, що у цьому випадку законодавець встановлює дві обов’язкові умови, за яких допускається погіршення правового становища обвинуваченого під час нового розгляду кримінального провадження:
— якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника (умова щодо суб’єкта апеляційного оскарження, за скаргою якого було скасовано вирок);
— якщо вирок було скасовано у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання (умова щодо підстави скасування вироку).
ВС звернув увагу на конструкцію норми ч. 2 ст. 416 КПК, сформульованої як виняток із загального правила про недопустимість погіршення правового становища обвинуваченого під час нового судового розгляду внаслідок застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.
ВС дійшов висновку, що, вживаючи у тексті ч. 2 ст. 416 КПК термін «новий судовий розгляд», законодавець не пов’язує його виключно з тим вироком суду першої інстанції, у зв’язку зі скасуванням якого здійснюється цей судовий розгляд.
Далее
Кабмин принял меры к усовершенствованию системы защиты прав лиц с инвалидностью.
Соответствующее постановление № 112 принято на заседании Правительства 20 февраля 2019 года.
В частности, внесены изменения в Положение о Правительственном уполномоченном по правам лиц с инвалидностью. Решением предусмотрено создать должность представителя Правительственного уполномоченного в областных, Киевской и Севастопольской городских государственных администрациях.
Указанный представитель Правительственного уполномоченного назначается на должность с заключением трудового договора с руководителем аппарата соответствующей областной, Киевской, Севастопольской городской госадминистрации по предоставлению Правительственного уполномоченного.
На должность представителя Правительственный уполномоченный может быть назначен гражданин Украины, имеющий высшее образование и опыт работы в сфере защиты прав и законных интересов лиц с инвалидностью.
Источник: сайт «ЮРЛИГА»
Далее
Лицензионные условия пользования радиочастотным ресурсом Украины дополнены видами условий пользования полосами радиочастот.
Соответствующее решение НКРСИ от 26.12.2018 № 668 вступает в силу со дня его официального опубликования.
В частности, вводятся условия пользования полосами радиочастот Л01, Л02 и Л03 — пользование любым каналом с соответствующей шириной полосы излучения на основании лицензии на пользование радиочастотным ресурсом Украины во всей выделенной полосе радиочастот неограниченным кругом пользователей для построения телекоммуникационных сетей, обеспечивающих беспроводной доступ к Интернету (RLAN), внутри и снаружи помещений при условии использования радиооборудования с адаптивным выбором свободного канала и методов ослабления влияния вредных помех в условиях общего пользования полосами радиочастот с применением технологий, способных обеспечить эффективное использование радиочастотного ресурса.
Операторам, у которых в лицензии будет указано условие Л03, не нужно получать дополнительные разрешения на эксплуатацию радиоэлектронных средств.
Далее
Особа виграла судову справу за позовом до банку про поновлення на роботі. Позивач двічі подавав заяву до банку про поновлення його на посаді відповідно до рішення суду, проте листом банк повідомив, що рішенням суду не скасовано наказ про звільнення та звільнення не визнано незаконним.
Після цього позивач знову звернувся до суду, але вже із заявою про стягнення з банку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України.
Суди першої та апеляційної інстанцій таку заяву задовольнили. Суди зазначили, що затримка виконання рішення суду сталася саме з вини банку.
Банк звернувся до суду касаційної інстанції та просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, оскільки такі постановлено в порушення статті 236 КЗпП України та статті 76 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція банку полягала в тому, що рішення про поновлення особи на роботі підлягало виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», стаття 19 якого (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) передбачала відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача. Проте, цих дій позивач не здійснив. Зазначеним законом встановлено процедуру негайного виконання судових рішень, а тому саме після відкриття виконавчого провадження та невиконання рішення банком можна було б стверджувати про затримку з боку банку у його виконанні.
Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду касаційну скаргу банку не задовольнив, а таку позицію відповідача визнав безпідставною.
Суд зазначив, що відповідно до статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.
ВС роз’яснив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов’язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов’язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов’язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
ВС зауважив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків.
Далее
Сегодня, 21 февраля, вступил в силу Закон № 2680-VIII «О внесении изменений в Конституцию Украины (относительно стратегического курса государства на приобретение полноправного членства Украины в Европейском Союзе и в Организации Североатлантического договора)».
Согласно Выводу КСУ № 3-в/2018 от 22 ноября 2018 года изменения отвечают требованиям статей 157 и 158 Конституции Украины. Вместе с тем, шестеро конституционных судей изложили особые мнения по этому вопросу. В частности, судья Тупицкий считает, что Конституционный Суд Украины должен был указать, что изменять внеблоковый статус Украины следует через всеукраинский референдум.
Законом изменено не только тело Конституции, но и Преамбулу, в которую включено подтверждение европейской идентичности Украинского народа и необратимости европейского и евроатлантического курса государства.
Верховная Рада наделена полномочиями определять принципы внутренней и внешней политики, реализации стратегического курса государства на приобретение полноправного членства Украины в Европейском Союзе и в Организации Североатлантического договора.
Президент Украины является гарантом реализации стратегического курса государства на приобретение полноправного членства Украины в ЕС и НАТО.
Реализацию стратегического курса государства на приобретение полноправного членства Украины в этих организациях обеспечивает Кабинет Министров.
Кроме того, из Переходных положений исключен пункт о возможности использования существующих военных баз на территории Украины для временного пребывания иностранных военных формирований на условиях аренды.
Далее
До суду звернулося Товариство з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю міської ради про визнання протиправним та скасування приписів та постанов.
Посадовими особами Управління державного архітектурно-будівельного контролю було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил комунальним підприємством. За результатами перевірки було прийнято приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил по об’єкту та винесено постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності на Товариство — підрядника.
Позивач не погодився із рішеннями відповідача та зазначив, що висновки акту позапланової перевірки не ґрунтуються на фактичних обставинах виконання будівельних робіт.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Суд виходив з того, що акт перевірки комунального підприємства не може бути носієм доказової інформації про вчинені позивачем порушення. Протоколи і приписи стосовно Товариства, складені на підставі такого акту, не є наслідком перевірки позивача, тому вони не можуть бути підставою для прийняття постанов про визнання позивача винним у вчиненні правопорушень норм містобудівного законодавства, а також про застосування до нього санкцій.
Апеляційний суд постанову суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив частково. Апеляційний суд зазначив, що виявлене під час перевірки замовника по відповідному об’єкту будівництва порушення позивача як підрядника вимог законодавства, що регулює містобудівну діяльність, може слугувати підставою для прийняття протоколу, припису про усунення порушень та постанови про застосування санкцій.
Верховний Суд погодився з позицією суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
Суд касаційної інстанції вказав на те, що виявлені посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил фіксуються у відповідних актах, які складаються відносно кожного конкретного суб’єкта містобудування (адже у п. 18 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю зазначається, що акт надається керівникові кожного суб’єкта містобудування, щодо якого складений акт перевірки), який виконує (або виконував) відповідні роботи на об’єкті будівництва, який підлягає перевірці.
Далее
Уповноважений Верховної Ради з прав людини роз’яснив роботодавцям, як уникнути дискримінації в оголошенні про вакансії.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Положення цього Закон визначають, що заборона дискримінації поширюється на всі сфери суспільних відносин, зокрема й сферу праці.
Крім того, стаття 2-1 Кодексу законів про працю також встановлює обов’язок дотримуватись рівності трудових прав громадян.
Закон України «Про зайнятість населення» гарантує захист від дискримінації та також забороняє дискримінацію в оголошеннях про вакансії, а саме вказувати вимоги, які віддають перевагу тому чи іншому кандидату через його/її стать, вік, інвалідність, місце проживання та расу.
Також статтею 24-1 Закону України «Про рекламу» забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі), щодо політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об’єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною третьою цієї статті передбачено відповідальність у вигляді сплати до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Далее
Господарські суди розглядали спір між фізичними особами-підприємцями, що виник з невиконання договору поставки. Позивач просив суд стягнути з відповідача передоплату, пеню, інфляційні втрати, 3% річних та проценти за користування чужими грошовими коштами згідно зі ст.693 Цивільного кодексу України.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Суди виходили з того, що доказів виконання зобов’язань по даному договору відповідач суду не надав, але відповідно до договору місцем відвантаження товару є склад продавця, тобто відповідача у справі. Позивач не надав суду належних і достатніх доказів своєчасного виставлення боржнику вимоги про поставку товару, а тому боржник не міг виконати свого обов’язку у строки, наведені в специфікації, що виключає наявність підстав стверджувати про прострочення виконання зобов’язання відповідачем по поставці товару. Тому суд, з посиланням на приписи ст. ст. 612, 613, 664, 689 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що позивачем не вчинено дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок.
Суд першої інстанції також зазначив, що зобов’язання сторін щодо поставки та прийняття товару згідно з укладеним між ними договором є чинними до повного виконання сторонами, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися до відповідача з вимогою про поставку товару.
Касаційний господарський суд скасував судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВС вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов укладеного договору, позивачем сплачено на користь позивача в якості передоплати за товар кошти, проте, покупцем не було отримано від продавця товар на суму передоплати. Та судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено правову природу сплаченої суми коштів як передоплати, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов’язань.
Але, відмовляючи у позові з посиланням лише на приписи статей 612, 613, 664, 689 Цивільного кодексу України, судами попередніх інстанцій не застосовано частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України в контексті реалізації позивачем свого права щодо стягнення коштів передоплати, на яку не було поставлено товар у визначений договором строк.
