ВС РОЗ’ЯСНИВ, ЩО СЛІД ВВАЖАТИ ЗАТРИМКОЮ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ ПРО ПОНОВЛЕННЯ ПРАЦІВНИКА НА РОБОТІ

Особа виграла судову справу за позовом до банку про поновлення на роботі. Позивач двічі подавав заяву до банку про поновлення його на посаді відповідно до рішення суду, проте листом банк повідомив, що рішенням суду не скасовано наказ про звільнення та звільнення не визнано незаконним. 

Після цього позивач знову звернувся до суду, але вже із заявою про стягнення з банку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України.

Суди першої та апеляційної інстанцій таку заяву задовольнили. Суди зазначили, що затримка виконання рішення суду сталася саме з вини банку.

Банк звернувся до суду касаційної інстанції та просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, оскільки такі постановлено в порушення статті 236 КЗпП України та статті 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Позиція банку полягала в тому, що рішення про поновлення особи на роботі підлягало виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», стаття 19 якого (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) передбачала відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача. Проте, цих дій позивач не здійснив. Зазначеним законом встановлено процедуру негайного виконання судових рішень, а тому саме після відкриття виконавчого провадження та невиконання рішення банком можна було б стверджувати про затримку з боку банку у його виконанні. 

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду касаційну скаргу банку не задовольнив, а таку позицію відповідача визнав безпідставною.

Суд зазначив, що відповідно до статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.

ВС роз’яснив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов’язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов’язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов’язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

ВС зауважив, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що законодавець передбачає обов’язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов’язок полягає у тому, що у роботодавця обов’язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

ВС вказав, що виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою — підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

А за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення (постанова від 24.01.2019 у справі № 760/9521/15-ц).