Пенсии в июне можно получать в 45 банках
Министерство финансов Украины обнародовало перечень уполномоченных банков, через которые осуществляется выплата пенсий, денежной помощи и заработной платы работникам бюджетных учреждений. Список банков в июне 2020 года расширен с 42 банков до 45.
Об этом сообщает пресс-служба Минфина.
Перечень уполномоченных банков, через которые осуществляется выплата пенсий, пособий и заработной платы работникам бюджетных учреждений:
Напомним, по состоянию на 1 апреля 2020 года большинство украинских пенсионеров (7,5 млн или 66,4%) получают пенсии в банковских учреждениях.
Далее
Верховная Рада поддержала за основу законопроект № 2450 о праве украинцев менять отчество. «За» проголосовали 247 нардепов.
В Гражданском кодексе предлагается предусмотреть право человека в возрасте от 16 лет на свое усмотрение менять не только фамилию и имя, но и отчество, а в возрасте от 14 лет — право изменить отчество с согласия родителей или попечителя.
Хотят предоставить право гражданина от 14 лет изменить отчество с согласия только одного из родителей, если второй умер, признан безвестно отсутствующим, объявлен умершим, признан ограниченно дееспособным, недееспособным, лишен родительских прав, сведения о нем исключены из актовой записи о рождении или если сведения о мужчине как об отце внесены в актовую запись о рождении по заявлению матери.
Возражения одного из родителей относительно изменения отчества ребенка предлагают решать с помощью органа опеки или суда (в таком случае будут принимать ко вниманию выполнение родителями своих обязанностей относительно ребенка и другие обстоятельства, по которым можно определить, соответствует ли изменение отчества интересам ребенка).
Соответствующие изменения предлагается внести также в Семейный кодекс.
Согласно пояснительной записке, законопроект разработан во исполнение решения Европейского суда по правам человека по делу «Гарнага против Украины» (Garnaga v. Ukraine) от 16 мая 2013 года, в котором ЕСПЧ установил нарушение статьи 8 Конвенции о защите прав человека и основных свобод ввиду того, что соответствующие положения законодательства Украины, регулирующие вопросы изменения отчества, сформулированы не достаточно четко.
Отметим, Верховная Рада текущего созыва отклонила законопроект на эту тему под номером 0938, который ранее поддержала за основу Рада прошлого созыва. Такое решение объяснили тем, что документ не доработали и не учли замечания и предложения. Законопроект предлагал разрешить украинцам в возрасте от 16 лет менять отчество по собственному усмотрению, а от 14 лет — в случае изменения имени отцом.
Далее
Верховная Рада на заседании 2 июня приняла Закон «О внесении изменений в Таможенный кодекс Украины в связи с реформой прокуратуры и изменениями в системе судоустройства Украины» (проект № 3194).
В статьях 340, 359, 456 и 457 Таможенного кодекса Украины слова «Верховный Суд Украины», «Генеральный прокурор Украины» и «Генеральная прокуратура Украины» заменены словами «Верховный Суд», «Генеральный прокурор» и «Офис Генерального прокурора» соответственно.
Таким образом, Председатель и судьи Верховного Суда, Генеральный прокурор и члены их семей, которые направляются вместе с ними, не подлежат личному досмотру. Их ручная кладь и сопровождаемый багаж освобождены от таможенного досмотра.
Контролированные поставки и перемещение товаров под негласным контролем должны согласовываться с Офисом Генерального прокурора.
Далее
Позивач просила суд витребувати квартиру з чужого незаконного володіння. Особа покликалася на те, що у 2001 році набула у власність спірну квартиру. А у 2016 році їй стало відомо, що у її квартирі проживають раніше невідомі люди. На її вимогу звільнити квартиру відповідач пояснив, що він на підставі договору купівлі-продажу у 2016 році придбав її у продавця, за яким право власності на квартиру було зареєстровано на підставі рішення суду. Згодом було встановлено, що рішення суду є підробленим.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки рішення суду, на підставі якого продавець набув право власності на спірну квартиру, є підробленим з використанням науково-технічних засобів. Суди зазначили, що, враховуючи, що спірне майно вибуло з власності позивача поза її волею, вимоги про витребування його з чужого незаконного володіння є такими, що ґрунтуються на вимогах закону і відповідають обставинам справи.
У касаційній скарзі відповідач зазначав про те, що юридично продавець мав повне законне право відчужити належну йому квартиру, а відповідно покупець заволодів квартирою на відповідній законній правовій підставі. А висновок апеляційного суду про факт підроблення рішення Рівненського міського суду не спростовує і не скасовує речового права власності на квартиру за продавцем, оскільки право власності на нерухоме майно в особи виникає з моменту її державної реєстрації, про що свідчить нескасований запис про право власності за продавцем.
Суд зазначив, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України.
КЦС нагадав, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що позивач не мала права звертатися до відповідача з вимогами щодо спірного нерухомого майна, а право власності позивача на спірну квартиру було скасовано до набуття відповідачем права власності на неї.
Суд зазначив, що незаконне позбавлення власника права володіння нерухомим майном, у тому числі, шляхом безпідставного виключення відповідного запису про державну реєстрацію права власності із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з подальшим його відчуженням, передбачає наявність у такого власника права на захист порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України (постанова від 26.05.2020 у справі № 569/11322/17).
Далее
2 червня 2020 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення соціальних гарантій для окремих категорій осіб».
Закон передбачає збільшення розміру допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, яка призначається відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», з 2 до 2,5 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а на дітей з інвалідністю — до 3,5 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При визначенні права на призначення допомоги на дітей одиноким матерям відповідно до цього Закону застосовуватимуться умови, встановлені для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Законом розширено коло осіб, які матимуть право на призначення державної соціальної допомоги на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», також одинокими особами, які досягли 80-річного віку, та які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію відповідно до законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» або «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Державна соціальна допомога на догляд таким особам призначатиметься у розмірі 40 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом встановлено допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» на здобуття економічної самостійності малозабезпеченій сім’ї, яка надається у вигляді одноразової безвідсоткової поворотної фінансової допомоги непрацюючій працездатній особі з числа членів малозабезпеченої сім’ї для організації підприємницької діяльності та виведення сім’ї з бідності. Порядок надання такої допомоги, її розмір та умови повернення визначатиме Кабінетом Міністрів України. При цьому, непрацюючою працездатною особою визнаватиметься особа працездатного віку з числа членів малозабезпеченої сім’ї, яка за станом здоров’я здатна до активної праці і не працює, не служить, не здобуває освіту за денною формою у закладах повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.
Законом змінено визначення середньомісячного сукупного доходу сім’ї, який застосовується при визначенні розміру допомог відповідно до законів України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».
Також передбачено, що порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям та особам з інвалідністю з дитинства і дітям з інвалідністю, встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.
Законом внесено зміни до Закону України «Про зайнятість населення», якими розширено коло осіб, які потребують додаткового сприяння у працевлаштуванні, зокрема, доповнено цей перелік непрацюючими працездатними особами з числа членів малозабезпечених сімей, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям. Водночас, розширено перелік заходів щодо сприяння зайнятості населення, який доповнено пунктом щодо активізації та інтеграції на ринок праці непрацюючих працездатних осіб з числа членів малозабезпечених сімей.
Далее
Міністерство юстиції України збирається створити єдину базу даних, де буде розміщена вся інформація про майнові права у цифровому вигляді в рамках проекту «Електронний архів БТІ». Про це повідомили у прес-службі Мін’юсту.
Згідно з повідомленням, архів також буде містити сканкопіі документів, на підставі яких здійснювалася реєстрація прав власності до 2013 року.
Міністерство веде переговори з громадськістю та місцевою владою для втілення нового проекту.
У Мін’юсті стверджують, що реалізація «Електронного архіву БТІ» буде сприяти:
Далее«Оцифровка 100% відомостей про зареєстроване нерухоме майно – заставу ефективного захисту громадян і бізнесу від шахрайських дій», – підкреслили в прес-службі.
За змістом рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 428/3476/17.
Держава має створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору — судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, — протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Статтею 72 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Звертаючись до суду з позовом у справі № 428/3476/17, КП як на підставу своїх позовних вимог посилалось на те, що відповідачі відсутні у спірній квартирі понад шість місяців.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім’ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Крім того, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що показання свідків щодо відсутності відповідачів у місці проживання, які оцінені апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, не є належними доказами, оскільки ґрунтуються на припущеннях.
Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що інформація щодо перетинання відповідачами кордону України свідчить лише про періодичну їх відсутність за місцем реєстрації. Крім того, судом першої інстанції не встановлено відсутність поважних причин не проживання відповідачів за місцем реєстрації.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» — це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме — від наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі безперервно перебували за межами території України, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилалася на ту обставину, що тривалі зв’язки зі спірною квартирою були встановлені Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у справі № 428/1611/15-ц, рішенням якого визнано право ОСОБА_1 на вказану квартиру.
Крім того, відомості про наявність іншого житла, яке належить відповідачам на праві власності, матеріали справи не містить. Отже, втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Крім принципів цивільного права — справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem », яка означає « У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Апеляційний суд правомірно керувався тим, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, пріоритетним в даному випадку є саме захист житлових прав від неправомірного втручання держави.
Таким чином, доводи касаційної скарги про безпідставність застосування судом практики Європейського суду з прав людини не ґрунтуються на законі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
Далее
Касаційний господарський суд висловився щодо підстав припинення зобов’язання (постанова від 19.05.2020, справа № 910/9167/19).
Суд дійшов висновку, що як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Повний текст постанови — за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/59469238/
Законом № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» змінено штрафні санкції за порушення порядку подання інформації контролюючим органам про угоди щодо оренди об’єктів нерухомості. Такий порядок передбачено в спеціальній ст. 119-1 Податкового кодексу.
Головне управління ДПС у Сумській області роз’яснило відповідні положення.
Відповідно до пп. «б» пп. 170.1.5 п. 170.1 ст. 170 ПКУ у разі вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості нотаріус зобов’язаний надіслати інформацію про такий договір контролюючому органу за податковою адресою платника податку — орендодавця. За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації нотаріус несе відповідальність, передбачену статтею 119-1 ПКУ.
Так, пунктом 119-1.1 статті 119-1 визначено, що порушення нотаріусом порядку та/або строків подання інформації щодо посвідчення договорів оренди об’єктів нерухомості в разі вчинення такої нотаріальної дії тягне за собою накладення штрафу в розмірі 680 гривень за кожне таке порушення.
Дії, передбачені пунктом 119-1.1 статті 119-1, вчинені суб’єктом, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1360 гривень за кожне таке порушення.
Аналогічні штрафи за порушення порядку подання зазначеної інформації застосовуватимуться і до посередників зі здачі нерухомості в оренду.
Адже згідно з пп. 170.1.6 п. 170.1 ст. 170 ПКУ суб’єкти господарювання, які провадять посередницьку діяльність, пов’язану з наданням послуг з оренди нерухомості (рієлтори), зобов’язані надіслати інформацію про укладені за їх посередництвом цивільно-правові договори (угоди) про оренду нерухомості до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації в строки, передбачені для подання податкового розрахунку, за встановленою формою.
За порушення порядку та/або строків подання зазначеної інформації рієлтор несе відповідальність, передбачену статтею 119-1 ПКУ.
Нормами ст. 77 ПК не передбачено коригування (оновлення) вже оприлюдненого плану-графіка, як і не передбачено можливості формування місячних, квартальних чи інших різновидів планів-графіків перевірок щодо дотримання податкового законодавства та не встановлено строки для їх оприлюднення, не закріплено право контролюючого органу на коригування (оновлення) оприлюдненого плану-графіка перевірок (крім випадків зміни найменування суб’єкта господарювання та виправлення технічних помилок).
Відповідне положення міститься у постанові ВС від 8 жовтня 2019 року у справі № 826/11217/18.
Обставини справи
Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом до ДФС, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ ДФС «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «КУН-УКРАЇНА» , як такий, що прийнятий контролюючим органом за відсутності підстав для проведення перевірки.
З посиланням на норми пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу та Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, позивач зазначає, що план-графік документальних планових перевірок має бути відкритим та сформованим на цілий рік не пізніше 25 грудня, що передує року, в якому буде здійснено перевірку. Чинним законодавством України не передбачено коригування у поточному році вже сформованого і затвердженого річного плану-графіка проведення перевірок шляхом включення до нього нових платників податків.
Суд першої інстанції рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов позивача задовольнив.
ДФС подало касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
ВС погодився з рішеннями попередніх судів, з огляду на таке.
План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. Оновлення річного плану-графіка здійснюється у разі його коригування.
Нормами статті 77 ПК не передбачено коригування (оновлення) вже оприлюдненого плану-графіка, як і не передбачено можливості формування місячних, квартальних чи інших різновидів планів-графіків перевірок щодо дотримання податкового законодавства та не встановлено строки для їх оприлюднення, не закріплено право контролюючого органу на коригування (оновлення) оприлюдненого плану-графіка перевірок.
Як вже зазначено, згідно з Порядком план-графік для документальних планових перевірок щодо дотримання податкового законодавства має бути річним; формування квартального плану-графіка передбачено тільки для проведення перевірок з питань державної митної справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що включення до затвердженого і оприлюдненого річного плану-графіка проведення перевірок в поточному році інших платників податків не відповідає нормам пункту 77.1 статті 77 ПК. Врегулювання порядку проведення податкових перевірок на рівні закону свідчить, що законодавцем це питання розуміється в контексті гарантій прав платників податків. Ці гарантії однорідні із загальними гарантіями захисту від необмеженого державного контролю. Так, відповідно до частини першої статті 5 Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб’єкта господарювання та виправлення технічних помилок.
Процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.
Зауважимо, що в останніх змінах до Податкового кодексу (Закон № 466) встановлено, що допускатиметься внесення змін до плану-графіка не частіше за один раз в першому і один в другому кварталі відповідного року, крім випадків, коли зміни пов’язані зі змінами найменування платника податків, який вже був включений в план-графік, і виправлення технічних помилок.
Далее
