Опубликовано director 19 Мар 2020 в Новости | Нет комментариев
18 березня Кабінет Міністрів України оголосив режим надзвичайної ситуації в Київській області через пандемію коронавірусу. Таке рішення було прийнято в ході засідання Уряду.
Відзначається, що нинішню ситуацію кваліфікували як медико-біологічну надзвичайну ситуацію природного характеру регіонального рівня.
Те ж саме зробила Київська обласна державна адміністрація. Керівником робіт із ліквідації медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру регіонального рівня в Київській області призначили Олега Торкунова, заступника голови КОДА. Керівником штабу із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації призначили Максима Іонова, директора Департаменту охорони здоров’я КОДА.
Ще раніше, 11 березня 2020 року, Кабмін ухвалив Постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою заборонив відвідування закладів освіти і проведення всіх масових заходів. Підставою для цього стала стаття 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Пізніше Постанову доповнили, заборонивши роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів та пасажирські перевезення.
Згідно із статтею 30 вищезазначеного Закону, на територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:
-
- залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;
- залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або витрат, пов’язаних із його використанням;
-
- установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;
- запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлено нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;
- установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних та інших заходів;
- створювати на в’їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку.
Обов’язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб (стаття 31 Закону).
Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор (стаття 31 Закону).
Санітарно-епідеміологічний нагляд, згідно із Законом, повинні здійснювати санітарно-карантинні підрозділи відповідних органів державної санітарно-епідеміологічної служби, яка в Україні була ліквідована.
Навіщо оголошувати надзвичайну ситуацію
Для того, щоб визначитися, що таке надзвичайна ситуація, необхідно заглянути в Кодекс Цивільного захисту України. Саме він визначає суть цього явища.
Надзвичайна ситуація — обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Із тих заходів, які вже запроваджені, до невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, включаються:
- пошук та рятування постраждалих, надання їм екстреної медичної допомоги і транспортування до закладів охорони здоров’я;
- санітарна обробка населення та спеціальна обробка одягу, техніки, обладнання, засобів захисту, будівель, споруд і територій, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження;
- надання медичної допомоги постраждалим, здійснення санітарно-протиепідемічних заходів, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в районі виникнення надзвичайної ситуації та місцях тимчасового розміщення постраждалих;
- запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину;
- надання психологічної та матеріальної допомоги постраждалим, проведення їх медико-психологічної реабілітації;
- забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної ситуації;
- здійснення заходів соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій.
Пересування автомобільними дорогами великогабаритних та великовагових транспортних засобів до місця проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та у зворотному напрямку здійснюється на підставі дозволу уповноваженого підрозділу органів Національної поліції, що видається невідкладно, протягом однієї години, згідно з поданою заявкою, без проведення додаткових процедур погодження.
Керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації самостійно приймає рішення щодо зупинення діяльності суб’єктів господарювання, розташованих у зоні надзвичайної ситуації, та обмеження доступу населення до такої зони.
Життєзабезпечення постраждалих полягає у створенні і підтриманні умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров’я населення в зонах надзвичайних ситуацій, на маршрутах евакуації і в місцях розміщення евакуйованого населення, за встановленими нормами і нормативами та включає забезпечення населення водою, продуктами харчування, предметами першої необхідності, місцем для тимчасового проживання, виробами медичного призначення, лікарськими засобами та комунально-побутовими послугами, а також транспортне та інформаційне забезпечення.
Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають:
1) надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);
2) забезпечення житлом;
3) надання медичної та психологічної допомоги;
4) надання гуманітарної допомоги;
5) надання інших видів допомоги.
Постраждалі під час надзвичайних ситуацій мають право на надання їм безоплатної медичної допомоги.
Вбачається, що заходи, які можуть бути запроваджені протягом ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, фактично співпадають із заходами, які здійснюються під час карантину. За винятком хіба що евакуації населення.
Надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого
або об’єктового рівня в залежності від кількості жертв, територіального поширення та розміру збитків.
В яких випадках може бути введений надзвичайний стан
На відміну від режиму надзвичайної ситуації, режим надзвичайного стану є більш конкретизованим. Він може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня. І запроваджується він Указом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою України.
Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях.
Надзвичайний стан може бути введений в разі:
1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;
2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення;
3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи;
5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;
6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;
7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.
Зміст заходів правового режиму надзвичайного стану
Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:
1) встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;
2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;
3) посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;
5) заборона страйків;
6) примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб.
Можуть також здійснюватися такі заходи:
1) тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових житлових приміщень;
2) встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;
3) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об’єктів, діяльність яких не пов’язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;
4) встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних і протиепідемічних заходів;
5) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;
6) мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов’язковою компенсацією понесених втрат;
7) зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;
8) усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов’язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, та покладення тимчасового виконання обов’язків зазначених керівників на інших осіб.
Більш жорсткими заходами правового режиму надзвичайного стану можуть стати наступні (але це вже у зв’язку з масовими порушеннями громадського порядку):
1) запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби);
2) перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках — проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян;
3) заборона призовникам і військовозобов’язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату;
4) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі;
5) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій — також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин;
6) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку;
7) регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередавальних засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колективного користування;
8) особливі правила користування зв’язком та передачі інформації через комп’ютерні мережі;
9) порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Як бачимо, введення надзвичайного стану можливе лише у випадку широкого розповсюдження пандемії на великі верстви населення.
Далее
Опубликовано director 19 Мар 2020 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №200/952/18 та встановив, що надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що сторони у справі проживали в зареєстрованому шлюбі з 1995 року, який на момент розгляду справи в судах фактично припинений та існує формально, у шлюби сторони мають двох дітей, одна з яких є неповнолітньою та проживає разом із матір’ю. Позивач просила суд розірвати шлюб та залишити неповнолітню дитину разом з нею.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін, яким задоволено позовні вимоги позивача, шлюб між сторонами розірвано та залишено неповнолітню дитину разом з матір’ю.
У касаційний скарзі, касатор вказував на те, що суди не надали строку на примирення подружжя та фактично вирішили питання про визначення місця проживання дитини, незважаючи на те, що такої позовної заяви не заявлено.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслюють, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
ВС наголошує, що Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду справи. Надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.
Беручи до уваги те, що ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, не обґрунтовувалось необхідність надання строку на примирення подружжя стороною, а також враховуючі те, що мати дитини не бажає зберігати подружні відносини із заявником, доводи заявника про порушення його права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними.
Також ВС підкреслив, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
Водночас, місцевим судом під час розгляду цієї справи не вирішувалось питання про визначення місця проживання дитини. За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Враховуючі обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Далее
