Юридическая Компания
ЛегаЛ

Опубликованоdirector

Оприлюднено текст нового порядку перевірок Держпраці

Опубликовано 30 Авг 2019 в Новости | Нет комментариев

Оприлюднено текст нового порядку перевірок Держпраці
Ввечері 29 серпня на сайті уряду було оприлюднено текст Постанови КМУ від 21 серпня 2019 р. № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю».

Нею затверджено:

  • Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (завантажити);
  • Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (завантажити).

Ця постанова також відновлює право органів місцевого самоврядування здійснювати контроль за працею з питань:

  • своєчасного та у повному обсязі оплати праці;
  • дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці;
  • оформлення трудових відносин.

В оприлюдненому тексті Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю є норма (п. 28) щодо незастосування штрафів до роботодавця у разі виконання припису в установлений у ньому строк. Тож штрафувати Держпраці буде тільки у випадку невиконання приписів.

Водночас це правило не працює в разі використання праці неоформлених працівників — заходи до притягнення роботодавця та його посадових осіб до відповідальності у такому випадку вживатимуться одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п. 29 цього Порядку).

Нові порядки мають набрати чинності з дня офіційного опублікування Постанови № 823.

Далее

Реформа прокуратури від Президента

Опубликовано 30 Авг 2019 в Новости | Нет комментариев

Реформа прокуратури від Президента

29 серпня з’явилася інформація про зареєстрований за № 1032 законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури. Про це повідомляє legalhub.online.

Акти, до яких пропонується внести зміни: Кодекс законів про працю України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України», «Про попереднє увязнення», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про Державну прикордонну службу України», «Про міжнародні договори України», «Про Державну службу спеціального звязку та захисту інформації України», «Про професійний розвиток працівників», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про прокуратуру», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», «Про запобігання корупції», «Про Рахункову палату», «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Зміни, що пропонуються законопроектом:

«Закон запускає можливість для оновлення чи перезавантаження прокуратури. Він дає можливість для проведення переатестації всієї системи прокуратури. Він дає можливість для створення комісій атестаційних, які будуть на прозорих і зрозумілих всім критеріях оцінювати і відбирати доброчесних та професійних прокурорів. Крім того, цей проект дасть можливість зайти в систему іншим людям, які не є прокурорами, але які теж є доброчесними і професійними», — заявив Рябошапка, відповідаючи на запитання народних депутатів у Верховній Раді України.

У разі ухвалення закону найбільших змін зазнає Закон «Про прокуратуру». Зокрема, документ визначає, що Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, а обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та заступників, а також заступника Генерального прокурора — керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Прокурором Офісу Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше пяти років та володіє державною мовою. Ці вимоги не поширюються на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У статті 80 пропонується закріпити питання діяльності Тренінгового центру прокурорів України, який є державною установою зі спеціальним статусом, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів. Також проект акта передбачає, що з дня набрання чинності цим законом всі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Законопроект містить і норму про те, що із дня набрання чинності цим законом військові прокурори та військові прокуратури припиняють виконувати свої повноваження і невідкладно передають відповідні кримінальні провадження за підслідністю та до відповідних підрозділів органів прокуратури для здійснення процесуального керівництва.

Переведення на посади буде можливим тільки після переатестації

Прокурори, які на день набрання чинності цим законом обіймають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише в разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому Прикінцевими і перехідними положеннями цього закону. Атестація здійснюється згідно із Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Етапи атестації:

Атестація прокурорів проводиться кадровою комісією Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора;

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) інформацію щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності:

а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сімї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції;

б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції;

в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики;

г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені Прикінцевими і перехідними положеннями цього закону, не поширюються на:

1) Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені пунктами 1-15 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру»;

2) осіб, що призначаються за результатами добору на посаду прокурора відповідно до пункту 20 Прикінцевих і перехідних положень цього закону;

3) керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, його першого заступника, заступника, керівників підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, які займають свої посади станом на день набрання чинності цим Законом. Такі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури переводяться на аналогічні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора.

Далее

Європейський Суд допоміг малтійцю відсудити компенсацію збитків, понесених у звязку із прийняттям закону у 1979 році

Опубликовано 30 Авг 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Європейський Суд допоміг малтійцю відсудити компенсацію збитків, понесених у звязку із прийняттям закону у 1979 році

Віктор Портаньє був власником квартири, яку у 1974 році він передав у користування подружжю у на підставі довгострокового договору емфітевзису. Договір був продовжений у 1991 році. У 2008 році, посилаючись на закон, ухвалений у 1979 році, подружжя вирішило змінити цей договір на договір про оренду з річною платою.

Оскільки орендна плата виявилася нижчою, ніж платежі за договором емфітевзису, пан Портаньє ініціював судове провадження про відшкодування збитків. Він стверджував, що закон, який дозволяв змінювати такі договори, запровадив для них оренду на невизначений термін на несправедливих умовах в порушення статті 1 (захист власності) Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Цивільний суд відхилив претензії повідомивши, що позивачу було відомо про зміни у законодавстві 1979 року на момент, коли вирішувалося питання про продовження договору в 1991 році. Тому Портаньє не міг скаржитися на правові наслідки, які вже були передбачувані в той час.

Оскаржуючи це рішення в суді апеляційної інстанції, орендодавець послався на практику ЄСПЛ, а саме – рішення у справі «Zammit та Attard Cassar проти Мальти». У 2016 році рішення суду першої інстанції було скасовано на підставі порушення статті 1 Протоколу № 1. Зокрема, суд зауважив, що в 1991 році пан Портаньє лише мав вибір або продовжити договір або змінити його на договір оренди з менш сприятливими умовами. Суд присудив 2500 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, водночас, не вирішив питання про виселення орендарів (з цього приводу пізніше було ініційоване окреме провадження).

Портаньє звернувся до ЄСПЛ, передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect» . Посилаючись на статтю 1 Протоколу №1, заявник скаржився на низьку суму компенсації, присуджену на національному рівні. Також він стверджував, що провадження на національному рівні не було ефективним засобом правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції.

Суд у Страсбурзі погодився з доводами заявника та присудив 8 тис. євро матеріальної шкоди та 6 тис. євро відшкодування видатків та витрат.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Портаньє проти Мальти» (заява № 55747/16) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Далее

Суд: Проценти за депозитним вкладом не є доходом, а тому не можуть бути враховані при визначенні розміру аліментів (Апеляційний суд м. Києва № 760/4569/18 від 05.09.2018)

Опубликовано 30 Авг 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Суд: Проценти за депозитним вкладом не є доходом, а тому не можуть бути враховані при визначенні розміру аліментів (Апеляційний суд м. Києва № 760/4569/18 від 05.09.2018)

Фабула судового акту: У даному дописі мною пропонується до уваги читача досить цікаве судове рішення у якому суд визначився із віднесенням доходів від депозиту до видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

У даній справі боржник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, які полягали у стягненні з нього частини доходів від депозитного вкладу в рахунок сплати аліментів.

Ухвалою суду першої інстанції дії державного виконавця визнано правомірними.

Не погоджуючись із таким рішенням боржником подано апеляційну скаргу.

В свою чергу апеляційний суд визнав доводи скаржника обґрунтованими та мотивуючи свій висновок виходив із наступного.

Відповідно до положень ч.1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч.3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджений перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, пунктом 19 якої до доходів віднесено – «інші види заробітку».

Аналіз зазначеного нормативно-правового акту дає підстави вважати, що Законодавець, визначаючи, з яких видів заробітку стягуються аліменти, ототожнює поняття заробіток та дохід.

В свою чергу Податковий кодекс України дає загальне визначення доходу для цілей оподаткування, а не в розумінні того доходу, з якого стягуються аліментні платежі, у порівнянні із видами заробітку (доходу), визначеними Переліком.

Доходом є гроші або матеріальні цінності, одержувані державою, юридичною та фізичною особою внаслідок якої-небудь діяльності (виробничої, комерційної, посередницької та інше) за певний період часу, з чого випливає логічний висновок, що одержання процентів за депозитом (банківського вкладу) не є за своєю суттю доходом.

В даному випадку, боржник працює і саме з його заробітку відраховуються аліменти.

Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що грошові кошти, отримані від процентів за депозитами (банківським вкладом) не є таким доходом, що включений до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №146 від 26 лютого 1993 року.

Далее

Правові висновки ВП ВС по земельним спорам

Опубликовано 30 Авг 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

?НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА РОЗРОБКУ ПРОЕКТУ ЗЕМЛЕУСТРОЮ:

✔️Постанова ВП ВС від 22.01.2019 № 371/957/16-а (№ 11-653апп18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/79383326
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення, яким скасовано рішення сільради від 20 жовтня 2015 року № 402-47-VI «Про надання ОСОБА_3 (учаснику АТО) дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства», прийнято з порушенням Конституції і законів України та порушує його право як учасника бойових дій на безоплатне отримання у власність земельної ділянки.
Підставою для скасування зазначеного рішення стало і те, що воно прийнято неповноважним складом ради через відсутність кворуму. Зокрема, загальний склад сільради становив 16 депутатів, для повноважності сесії необхідна присутність мінімум 9 депутатів. Однак згідно з протоколом пленарного засідання сільради від 20 жовтня 2015 року на ньому були присутні 8 депутатів і сільський голова – ОСОБА_4.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
У зв’язку із прийняттям органом місцевого самоврядування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідній особі виникли правовідносини, пов’язані із реалізацією певних суб’єктивних та охоронюваних законом інтересів, і зазначена особа як суб’єкт цих правовідносин не надавала згоди на їх зміну чи припинення.

?ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРОЕКТУ ЗЕМЛЕУСТРОЮ:

✔️Постанова ВП ВС від 28.11.2018 № 820/4439/17 (№ 11-785апп18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/79298606
Органами, зазначеними в частинах 1–3 статті 186-1 ЗК України, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку.
Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
За результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні має оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру.
Чинне законодавство не передбачає можливості повернення листом проекту землеустрою для доопрацювання.
З огляду на необхідність відновлення порушеного права ОСОБА_4 окружний адміністративний суд обґрунтовано зобов’язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву цієї особи про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду в цій справі.

?МОМЕНТ НАБРАННЯ ЧИННОСТІ ДОГОВОРОМ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ:

✔️Постанова ВП ВС від 30.05.2018 № 150/928/14-а ( 11-113апп18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74440150
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
Отже, право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації у встановленому законом порядку.

⚡УВАГА, НА РОЗГЛЯДІ ВП ВС (СПІРНЕ ПИТАННЯ):
✔️див. ухвалу ВП ВС від 27.06.2019 № 332/1178/17 (№ 14-338цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82885665
Ставиться питання про відступ від зазначеної позиції щодо моменту набрання чинності договором оренди землі.

?ПОНОВЛЕННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ:

✔️Постанова ВП ВС від 05.06.2019 № 709/433/17 (14-169цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82637248
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-V, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду містяться у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року (провадження № 6-219цс14 та № 6-10цс15) та від 18 березня 2015 року (провадження № 6-3цс15 і № 6-4цс15).
Такий висновок відповідає вимогам абзаців 6-8 статті 33 Закону № 161-IV, зі змісту яких вбачається, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору, то необхідно у випадку поновлення договору оренди землі в обов`язковому порядку укласти протягом місяця додаткову угоду із уповноваженим керівником органу виконавчої влади без прийняття органом виконавчої влади рішення про поновлення договору оренди землі щодо земель державної власності.
Тобто, за будь-яких обставин, в обов`язковому порядку продовження чи поновлення договору оренди землі відбувається за укладення сторонами додаткової угоди. При цьому повноваження керівника органу виконавчої влади, уповноваженого підписувати додаткову угоду до договору оренди землі підтверджуються рішенням цього органу і не виникають автоматично при зайнятті відповідної посади.
У даному випадку попередній орендар, СТОВ «Красенівське» ці вимоги статті 33 Закону № 161-IV не дотримало, і при тому, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився у 2009 році, пропустило місячний строк звернення за підписанням додаткової угоди, а звернулося з такою пропозицією після спливу майже шести років, у 2015 році.

✔️Постанова ВП ВС від 21.11.2018 № 530/121/17ц (14-330цс18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215398
Стаття 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» фактично об’єднує два випадки пролонгації договору оренди:
1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов’язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини, надання інформації про умови таких правовідносин у виді додаткової угоди чи нового договору оренди;
2) пасивна поведінка орендодавця у виді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.
За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки із попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону № 161-XIV, буде порушено, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною.

✔️Постанова ВП ВС від 10.04.2018 № 594/376/17-ц (14-65цс18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73532500
Для застосування частини першої статті 33 ЗУ«Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов’язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною шостою статті 33 ЗУ «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 ЗУ«Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов’язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Відмовляючи в задоволенні повних вимог ТОВ суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

⚡УВАГА, НА РОЗГЛЯДІ ВП ВС (СПІРНІ ПИТАННЯ):
✔️Див. ухвалу ВП ВС від 06.08.2019 № 320/5724/17 (14-385цс19):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83553551
Обов’язковість/необов’язковість завчасного повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі в порядку ч. 6 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі». Зв’язок

✔️Див. ухвалу КЦС ВС від 31.07.2019 № 378/596/16-ц (61-41087св18):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83513982
Спосіб захисту при поновленні договору оренди землі: «визнання договору поновленим» чи «визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі».

?РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ:

✔️Постанова ВП ВС від 27.11.2018 № 912/1385/17 (12-201гс18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78529831
Вирішуючи питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, суд має застосовувати положення частини 2 статті 651 ЦК України.
На час подання міськрадою позову про розірвання договору оренди заборгованості з орендної плати за цим договором
не було, навпаки, враховуючи наданий позивачем розрахунок, мала місце переплата.
Отже, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.

✔️Постанови ВП ВС від 26.06.2019 № 289/2227/17 (№ 14-299цс19), від 19.06.2019 по справі № 289/718/18 (14-126цс19) , від 19.06.2019 № 289/2210/17 (14-129цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82885519
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82997487
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82997467
Згідно з пунктом д) частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Оскільки з часу укладення договору оренди землі, тобто з 2015 року, відповідач жодного разу не виконав свого обов`язку щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.

?ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ МІНИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ:

✔️Постанова ВП ВС від 15.05.2019 № 227/1506/18 (14-66цс19):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82568415
73. Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
74. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
75. У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).
76. Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV), а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
77. Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
78. Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
79. Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
80. Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
81. Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

?СТЯГНЕННЯ ЗА КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ БЕЗ ПРАВОВСТАНОВЛЮЮЧИХ ДОКУМЕНТІВ:

✔️Постанова ВП ВС від 23.01.2019 № 750/10172/17 (№ 11-796апп18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/79383353
Повноваження виконкому міськради обмежувалися лише затвердженням відповідного акта про розмір збитків.
Установлені збитки не можуть бути примусово відшкодовані на підставі вказаного рішення відповідача, оскільки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду із відповідним позовом.
Права позивача не може бути порушено внаслідок затвердження виконкомом міськради акта про розмір збитків, завданих міськраді як власнику землі за час користування ТОВ земельною ділянкою із порушенням земельного законодавства.
Правова природа згаданого акта унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання незаконним і скасування рішення виконкому міськради про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Доводи цього адміністративного позову можуть бути заявлені та розглянуті в разі оскарження ТОВ у господарському суді правильності визначення виконкомом міськради розміру завданих збитків.

✔️Постанови ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17 (№ 12-182гс18), від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц (№ 14-77цс18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78297802
http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296547
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних – приріст майна в набувача без достатніх правових підстав.
Вина заподіювача шкоди є обов’язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов’язаннях. Натомість для кондикційних зобов’язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщено це нерухоме майно.
До моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

?ПОДВІЙНА ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ЗЕМЛІ:

✔️Постанова ВП ВС від 03.10.2018 № 823/397/16 (К/9901/13848/18) /11-539апп18/:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78130113
ТОВ-1 звернулося до окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора районного управління юстиції, яким проведено державну реєстрацію за ТОВ-2 права оренди належної ОСОБА_6 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним реєстратором протиправно проведено подвійну державну реєстрацію за ТОВ права оренди земельної ділянки, яка на підставі укладеного з ОСОБА_6 договору вже перебуває в оренді позивача.
У цій справі позивач, оскаржуючи рішення державного реєстратора, фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у іншої особи.
Так, у раніше ухваленій постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 ВП ВС дійшла висновку про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки.
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
З огляду на суб’єктний склад сторін спору він може вирішуватися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від того, чи буде залучений до участі у справі в якості відповідача орендодавець (фізична особа).

Далее

Требование обустраивать в кинотеатрах места для людей с инвалидностью вступит в силу с 1 ноября

Опубликовано 29 Авг 2019 в Новости | Нет комментариев

Требование обустраивать в кинотеатрах места для людей с инвалидностью вступит в силу с 1 ноября

1 ноября 2019 года вступают в действие новые государственные строительные нормы по проектированию учреждений культуры, в которых четко прописаны параметры устройства доступного пространства для людей с инвалидностью и других маломобильных групп в кинотеатрах, концертных залах, театрах, филармониях, операх и тому подобное.

Об этом сообщил заместитель министра регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Лев Парцхаладзе, передает БизнесЦензор.

«К сожалению, до сих пор многие заведения культуры в Украине частично или полностью остаются недоступными для людей с инвалидностью и другого маломобільного населения. Отныне ситуация должна измениться, ведь с 1 ноября этого года строительство и реконструкция этих зданий будет осуществляться по новым ГСН «Культурно-зрелищные учреждения». Они учли требования по обеспечению доступа и свободного передвижения лиц с инвалидностью и других маломобильных групп во всех помещениях заведений культуры. Будь то кинотеатр, библиотека, театр, концертный зал, или, например, музей», – подчеркнул Парцхаладзе.

Новыми нормами установлено расчет количества мест в зрительных залах учреждений культуры, предназначенные для людей с инвалидностью, передвигающихся на креслах колесных – 1-1,5% мест от общей вместимости зала, но не менее 2 мест. Такие места следует предусматривать в первом или последнем рядах партера или ложи и размещать на плоском участке пола.

Кроме этого, с авансцены, кроме 2 ступеней-лестниц, необходимо предусматривать пандус или вертикальный подъемник для лиц с инвалидностью и маломобильных групп населения, что ведут к проходам в зале.

В новых нормах указано, что для нового строительства и реконструкции зданий учреждений культуры необходимо учитывать требования новых ГСН по инклюзивности зданий. В ГСН прописаны необходимые обязательные параметры для обеспечения реальной доступности лиц с инвалидностью, начиная от подъезда, места парковки, попадания, передвижения, комфортного пребывания в помещении и полноценного восприятия события.

К примеру, для людей с нарушениями опорно-двигательного аппарата должны быть обеспечены: беспрепятственный доступ в здания и помещений с помощью пандусов, подъемников или лифтов, ширина дверей не менее 0,9 м, предусмотрены места в первом или последнем рядах партера или ложи, размещены на плоском участке пола, обустроены специальные туалетные комнаты и тому подобное.

Для людей с нарушениями слуха в зрительных залах, аудиториях, лекционных залах, читальных залах библиотек предусмотрена система усиления звука индивидуального или коллективного пользования.

Для людей с нарушениями зрения должна быть обеспечена необходимая тактильная и визуальная информация. В помещениях с особыми требованиями к художественному решению интерьеров допускается использовать другие компенсирующие меры. Например, аудиопоказатели.

Далее

Президент Володимир Зеленський зареєстрував у парламенті проект закону про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)

Опубликовано 29 Авг 2019 в Новости | Нет комментариев

Президент Володимир Зеленський зареєстрував у парламенті проект закону про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)

29 серпня, в день першого засідання Верховної Ради 9-го скликання, Президент Володимир Зеленський зареєстрував у парламенті проект закону про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії).

Справа в тому, що починаючи з 1 січня 2020 року держоргани будуть позбавлені можливості самостійно представляти свої інтереси в судах, а посадові особи, які наразі здійснюють представництво на підставі довіреності, будуть позбавлені таких повноважень.

Відповідно до Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюватиметься виключно прокурором або адвокатами, а штатні юристи втратять свої повноваження на представництво, за винятком малозначних справ та випадків самопредставництва юридичної особи.

«Скасувавши “монополію адвокатури” на представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування, штатні юристи продовжать виконувати свої функції щодо представництва в суді», — зазначали в своїй статті державні експерти експертної групи з доступу до правосуддя Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін’юсту Юрій Сверба, Сергій Гавриленко та Юлія Навроцька.

«Бюджет держоргану на рік не “гумовий” – він не передбачає окремої статті витрат на представництво інтересів в суді, а, отже, на питання “де взяти кошти на судовий збір?”, “хто заплатить за поштові відправлення?”, “як доїхати до суду, який знаходиться в іншому місті/області?” бухгалтерія має відповідати коштами фонду економії оплати праці (якщо такі є).

А тепер уявіть собі, який колапс очікує систему з 1 січня 2020 року, коли треба буде оплачувати кожен “процесуальний” рух адвоката, а їх кількість неможливо буде заздалегідь передбачити?

За найскромнішими підрахунками тільки в Мін’юсті і дотичних до нього установ щорічно близько 13 тисяч судових справ. Якщо ж провести аналогію з середньою сумою оплати послуг адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, то для представництва інтересів в такій кількості справ необхідний бюджет, як мінімум, в 40 мільйонів гривень!

А в Україні лише на центральному рівні: КМУ (підпорядковано 13 органів), 19 Міністерств (сумарно підпорядковано 37 органів), 24 служби, 14 агентств, 4 інспекції, 7 ЦОВВ зі спец.статусом, 4 колегіальні органи, 3 інших ЦОВВ та 27 обласних державних адміністрацій. А якщо говорити про місцевий рівень, то це – сотні ОТГ, райдержадміністрації та територіальні представництва органів державної влади, міські та районні ради. Абсолютна цифра вищевказаних юридичних осіб сягатиме кількох тисяч, і кожна з них потребуватиме юридичних послуг по представництву інтересів в суді саме від адвоката», — відмічають експерти.

Далее

Якщо документи про трудовий стаж не збереглися, його підтвердження здійснюється спеціально створеною Пенсійним фондом України комісією.

Опубликовано 29 Авг 2019 в Новости, Новости судебной практики | Нет комментариев

Якщо документи про трудовий стаж не збереглися, його підтвердження здійснюється спеціально створеною Пенсійним фондом України комісією.
Якщо документи про трудовий стаж не збереглися, його підтвердження здійснюється спеціально створеною Пенсійним фондом України комісією.
Нормами чинного законодавства передбачено, що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства факти щодо трудового стажу, оскільки визначено позасудовий порядок його вирішення. Про це повідомляє прес-служба Рівненського апеляційного суду.

Предметом розгляду в Рівненському апеляційному суді стала апеляційна скарга  громадянки П. на ухвалу Рівненського міського суду від 17 квітня 2019 року, якою відмовлено у відкритті провадження про встановлення факту наявності в трудовій книжці записів про її періоди роботи для реалізації права заявниці на перерахунок пенсії з врахуванням вказаного трудового стажу.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Залишаючи ухвалу Рівненського міського суду без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній  — основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За її відсутності або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи  про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється спеціально створеною Пенсійним фондом України комісією на підставі показань свідків, уточнюючих довідок підприємств або організацій.

На підставі статті 105 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та частини другої статті 124 Конституції України особа має право звернутися за захистом свого права до суду, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії на пільгових умовах, а оскарженням рішення органу Пенсійного фонду України за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи сказане вище, наголошуємо, що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства факти щодо трудового стажу, оскільки визначено позасудовий порядок його вирішення. Тому відмова суду першої інстанції громадянці П. у відкритті провадження за заявою про встановлення факту трудового стажу є законною і обґрунтованою.

 

Далее

Уряд спростив процедуру повідомної реєстрації колективних угод і договорів

Опубликовано 29 Авг 2019 в Новости | Нет комментариев

Уряд спростив процедуру повідомної реєстрації колективних угод і договорів, змін і доповнень до них. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 768.

Зазначимо, галузеві (міжгалузеві) і територіальні (обласні та республіканська) угоди підлягають повідомній реєстрації Мінсоцполітики, а колективні договори, територіальні угоди іншого рівня – районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних та міських рад.

Згідно зі змінами, сторонам колективних угод і договорів пропонується подавати на повідомну реєстрацію один примірник документа в паперовій або в електронній формі.

Реєструючий орган не може відмовляти у повідомній реєстрації угоди, договору, повертати на доопрацювання, витребовувати додаткові документи та встановлювати вимоги до їх оформлення.

З метою посилення інформування заінтересованих суб’єктів реєструючий орган оприлюднює: реєстр колективних угод (договорів), змін і доповнень до них; їх текст і перелік підприємств, установ, організацій, для яких є обов’язковими положення колективної угоди (у разі його подання сторонами цієї угоди).

 

Далее

Міністерство освіти опублікувало проект Умов прийому до вишів на 2020 рік

Опубликовано 29 Авг 2019 в Новости | Нет комментариев

Міністерство освіти опублікувало проект Умов прийому до вишів на 2020 рік

Мінімальні зміни в строках вступної кампанії, більша увага до вступників з особливими освітніми потребами, поширення практики подачі заяв через електронні кабінети.

Ці та інші новації увійшли в проект Умов прийому до вишів на 2020 рік, опублікованому сьогодні на сайті Міністерства освіти і науки, передає 1NEWS.

“Документ містить багато цікавих та корисних новацій, які зроблять систему ще прозорішою та ефективнішою. Наприклад, цьогоріч ми успішно провели єдиний конкурс з Міністерством охорони здоров’я, наступного року приєднується також Державна фіскальна служба”, – зазначила міністр освіти і науки Лілія Гриневич.

Наприклад, у проекті основних змін є положення, що вступники на базі 11-ти класів зможуть подати на бюджет 5 заяв на будь-яку кількість спеціальностей.

Також для вступу або переведення на бюджет мінімальний конкурсний бал вступника має бути не менш як 125.

Окрім того, для вступу вперше прийматимуть сертифікати ЗНО 4 років: 2017 (окрім іноземних мов), 2018, 2019 та 2020 років з усіх предметів.

Далее